Наші подорожі Пригоди

Автоподорож по Європі. Частина 2 – Венеція.

21 Вересня, 2019

Нам потрібно було проїхати близько 700 км – у нас було заброньовано житло в Местре (Mestre).
Безумовно, проїхати 700 км за європейськими дорогами – одне задоволення. А особливо по автобанах. Так, вони платні – ми заздалегідь потурбувалися проїзними марками по Чехії та Австрії. Їх можна купити на заправках. Причому, на в’їзді в сусідню країну цей фокус не пройде – немає там ніяких будок, шлагбаумів – нічого. А ось поліція може зустріти і запитати де марка)) Тому, заправляємося перед в’їздом до Австрії на території Чехії і беремо марку.
Цікаво, що біля кордону з Австрією в Чехії повно казино. В Австрії вони заборонені і чехи на цьому заробляють)) А потім закінчуються казино і починаються написи німецькою.
Звичайно, їхати по автобанах приємно – дві або три смуги в кожну сторону прекрасної рівною дороги, великі розв’язки, траси здебільшого обгороджені високим парканом, тунелі під горами – не потрібно підніматися і спускатися по серпантинах. Праці в це все вкладено неймовірну кількість!
Нічого особливо примітного про дорогу розповісти не вийде – їдеш собі, дивишся на гори, рівнини, замки. Поступово змінюється температура – чим ближче до Венеції, тим тепліше (виключаючи перевали, звичайно). У дорогу ми з собою взяли навігатор TomTom. Карти точні, обстановка на дорогах відображається швидко і впевнено.
Вже на під’їзді до Венеції (нам залишалося кілометрів 70), в машині звучить фраза “ой.. мені щось на ноги впало і бовтається.. біля педалі зчеплення”.. хм. Машина їде собі далі, гальма працюють, все з виду в порядку.. Було вирішено їхати далі – по можливості до кінця сьогоднішнього маршруту. Доїхали без пригод і вже біля місця проживання з’ясували, що це була жабка педалі зчеплення. Але дорогою ми трохи перелякалися. Ще якийсь час ми витратили на пошук своєї адреси. Загалом – вже близько 9 вечора ми попрощалися з господинею орендованої квартири і сіли вечеряти. Треба сказати, що крім оплати за житло, орендодавці збирають відразу ще й туристичний збір. За 3 ночі ми сплатили або по 3 або по 5 євро з людини – зараз не згадаю. Леді нам виписала квитанцію – вона раз на місяць платить туристичний збір за всіх, хто знімав у неї житло. Все строго під рахунок)) Розмір збору залежить від класу готелю.
Дуже цікаво було опинитися в цьому районі – будиночки все різнокольорові, але не дуже яскраві, навколо зелень (мабуть, холодостійка). Вікна всі закриті або темно-зеленими віконницями або дерев’яними ролетами. Ідеш собі вранці по вуличці – місцеві сеньйори ранкове вино вживають за газеткою або за бесідою. Прямо на вулиці – біля кафе або просто на лавочці. І так – стереотип про те, що італійці галасливі і балакучі, виявився дещо перебільшеним, хоча і правдоподібним. Принаймні у Венеції.
Щоб дістатися до острівної Венеції, потрібно проїхатися на трамваї. Ну або на машині приїхати до кінця моста на тому ж острові і шукати собі місце для паркування, так як в історичній частині міста навіть на велосипеді їздити не дозволено. Тільки водний транспорт або пішки.
З Местре в острівну Венецію ходить два маршрути. Але нам було все одно на якому їхати, бо повз нашого місця ночівлі вони обидва проходили. Для проїзду в трамваї потрібно або купувати талончики або проїзні ( Venetian pass ). Ми купили проїзні на два дні – так набагато дешевше. Ми запитали у господині нашого житла де їх взяти і пішли за її вказівкою в звичайний магазинчик біля зупинки. На острівну частину трамваї прибувають усі в один термінал, там розгортаються і їдуть назад.
Ми вирішили прокотитися в сторону палацу Дожів на морському трамваї “вапоретто” (vaporetti). Ми не відразу розібралися звідки нам стартувати. Причал трамваїв легко знайти, якщо спочатку знайти міст, потім перейти через нього і трохи покрутитися на місці))
Вапоретто №2 відправляється від терміналу “D“, а №1 від дальнього причалу. Ходять вони з інтервалом близько 30 хвилин (кожен номер по-своєму), на причалах є цифрові табло із зазначенням номера трамвая і часу прибуття. Обидва ці номери йдуть від станції “Ferrovia” (це зупинка біля кільця наземного трамвая і парковки і до площі Сан-Марко, палацу Дожів. Зупинка так і називається – “San Marco”.

Так як ми їхали на громадському транспорті, гіда поруч з нами ніякого не було. Нам залишалось із задоволенням розглядати оточуючу нас красу))

Приземлилися ми біля найбільшої і найвідомішої площі Венеції і пішли неспішно дивитися що є навколо цікавого. Нашою метою не було відвідати всі доступні собори, палаци і екскурсії. Ми хотіли ввібрати в себе атмосферу міста.

Неспішно пройшлися по площі, дійшли до Собору Святого Марка (Basilica di San Marco). Навколо багато людей, черги стоять. У підсумку ми вирішили піднятися на кампанилу собору Святого Марка (Campanile di San Marco). Спочатку стояли в черзі хвилин 40. Але вирішили не йти, бо були вже дуже близько до ліфта. А затримка була через те, що щось трапилося з електрикою – її не було. Але в підсумку все вийшло))

Дуууже красиво зверху!

Спустившись, ми пішли пішки в сторону трамвая. Йти там близько 2,5 – 3 кілометрів. Але потрібно ж знайти щось автентичне поїсти, подивитися на все навколо, зазирнути в сувенірний ряд))

Навіть не буду намагатися згадати на якій вулиці і в яке кафе ми зайшли))) Там їх в кожних дверях на кількох вулицях)) Їли ми там якісь равіолі з вершковим соусом – дуже смачно)) Потім пішли подивитися на знаменитий міст Ріальто ( Ponte di Rialto) з магазинами))

Чого тільки не продають на цих вуличках! Все дуже яскраво, мило і постійно смачно пахне)) Так, я розумію, що все зроблено спеціально для туристів і прибутку, але не захопитися не можу))

До трамваю в Местре ми дійшли вже затемна.

Треба сказати, що ми в якийсь момент почали міцно поспішати, бо супермаркет, який найдовше працює – це до 9 вечора. А ще треба доїхати до нього)) Взагалі вкрай незвично повна відсутність цілодобових магазинів, а більшість працює тільки в будні (в крайньому випадку в суботу), і до 6 з перервою на обід.
Я з величезним задоволенням відкрила для себе хамон, прошутто, гаргонзолу і їх оливки в маслі! Це була чудова вечеря! (Як і всі наступні).

Виспавшись, ми вирушили на острови Мурано і Бурано.
Знову трамвай до острівної частини, потім пересадка на вапоретто. До Мурано з того ж причалу ходять номера 3 і 4.1.
Перші поселення на острові датуються V-VII ст н. е. Історія Мурано, як скляного острова, починається у 1291 році. Після чергової пожежі (за однією з версій) сюди переселили всіх склодувів з Венеції. Ще дуууже довго склодувам було заборонено залишати острів – таким чином вийшло ремісниче гетто. Природно, за вивезення сировини, секретів та іншої інформації належало вкрай суворе покарання. При цьому склодувам надавалися і привілеї: дочки головних муранских склодувів мали право виходити заміж за венеціанських патриціїв, і при цьому їх потомки зберігали всі дворянські титули.

Вивантажуємося недалеко від Музею скла (Museo del Vetro). Муранське скло – один з найзнаменитіших видів мистецтва. Я дуже люблю різнокольорові скельця – тому цей музей для мене був обов’язковим до відвідування.

Я сама толком не розумію чого я від цього музею очікувала – може більшої барвистості.. Історію скла тут можна подивитися в подробицях. Але при всій моїй любові до цього питання, мені було вкрай нудно. Окремо в музеї діє виставка сучасного скляного мистецтва. “Сучасне мистецтво” – не моє. Така абстракція поки не піддається моєму розумінню..

Вийшовши з музею, ми пішли гуляти по острову. На превеликий подив, на вулицях не було нікого. Зовсім. І все навколо зачинено.

Проте, ми знайшли дуже фотогенічний і просто приємний для ока причал:

Справа була в перших числах січня – новорічна ялинка острова Мурано:

Наступний пункт нашої програми – різнокольоровий острів Бурано.
На кожному вапоретто є спеціальні люди, які відкривають і закривають вхід на трамвайчик. Вони ж у всю кричать куди направляється даний конкретний. Кілька разів саме це не дало нам прогавити свій трамвайчик)))

Бурано виявився набагато більш привітним – на вулицях є люди, відкриті лавки, кафе, магазинчики. Трохи пізніше у нас закралася думка, що вся справа була в сієсті. Але це не точно)) Ніде не пишуть час роботи, тому не відомо в чому була справа.

Так чи інакше, а Бурано виявився заповнений туристами, відкритими лавками і ресторанчиками.

А у нас вже підійшов час обіду))) З цього приводу ми спробували знайти найменш заповнений ресторанчик, щоб скуштувати щось автентичне. Я взяла собі пасту з молюсками. І виявилася не готова до результату – велика тарілка з макаронами, перемішаними з молюсками у раковинах… маленькі – трохи більше нігтя великого пальця і в величезній кількості. Напевно є якийсь спеціальний спосіб вживання цих смачних мушлів, але я його не знаю((Тому я просто дістала все мушлі, випатрала їх в макарони і так вже з’їла.. то ще заняття, але дуже смачно))

Сам острів – дуже яскравий і барвистий. Основна думка всіх легенд з приводу появи такої розмальовки – щоб було легше знайти свій будинок. Будь то в тумані або після шинку. Мені от цікаво – а на сусідніх островах такої проблеми не було?)) Особисто я вважаю, що на Бурано жили просто дуже веселі люди – їм просто подобалося жити на різнобарвному острові)) Але хто його знає як воно було насправді))

У зв’язці з Бурано завжди йде згадка про білі мережива. Це вміння завезли з Кіпру в XVI столітті. Два століття протрималася в світі мода на ці мережива (а це немало)), а потім пішла на спад. Однак, завдяки відкриттю школи плетіння мережив для всіх бажаючих близько 1872 року, зацікавленність у них знову зросла. Я впевнена, що і зараз на острові є майстрині, які плетуть мережива за традиційними технологіями, але з усіх магазинчиків, які я обійшла (їх там трохи, але якийсь могла і упустити), жоден з них не торгує мереживами ручної роботи. Крім того, часто продається проста вишивка і все це щастя зроблено може і не в Китаї, але є шаленим мас-маркетом. А жаль.

На Бурано є своя маленька площа і падаюча дзвіниця – все як у всіх італійців)))

З Бурано до Венеції можна доїхати трамваєм № 12. Він приходить не до основної станції “ P.le Roma “, а до “ F.te Nove “. Це інша сторона Венеції, але нашою метою було пройтися пішки до звичайного трамвая ввечері по Венеції.

Наступного дня ми вирушали в гори. Ми обов’язково повернемося в це чудове місце – тут можна ходити годинами))

Перша частина подорожі.
Третя частина подорожі.
Четверта частина подорожі.
П’ята частина подорожі.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше