Заповідники Наші подорожі Спецпроекти Експедиції

Четверта південна експедиція. У пошуках пеліканів по лиманах.

11 Лютого, 2021

Почалася ця експедиція з того, що відклалася на тиждень. А перед самим виїздом ми поміняли половину свого початкового маршруту. У нас тут не тропіки, але шторми бувають непогані. Власне з цієї причини так змінилися плани. Ми вирішили їхати не зі сходу на захід, як зазвичай, а навпаки. В результаті Обіточна коса залишилася без нашої уваги і в цю поїздку)))
Забазувалися ми в Одесі, скориставшись гостинністю наших друзів. Після минулої експедиції було вирішено присвятити більше часу Тузлівським лиманам та їх мешканцям.
Так як в районі Лебедівка ми вже були, то цього разу вирішили заїхати з боку Татарбунар.
Спочатку ми їхали повз суцільних заростей очерету і вже збиралися впадати у відчай. А особливо з тієї причини, що навколо нас були гори сміття (не знаю це була околиця Татарбунар або Борисівка). Причому “гори сміття” в даному випадку не фігура мови – все суцільно покрито недогризками поліетиленових пакетів, якимось ще дрібним сміттям – поля, дерева, городи… Не встигнувши остаточно засмутитися і відправитися назад, ми зустріли хмари птахів (думаю, це коноплянки), які перелітали з одних заростей очерету в сусідні дрібними порціями по кілька сотень особин)))

Це видовище дуже вражаюче, але хотілося побачити пеліканів, а тут їх немає. Та й ночувати в заростях очерету – те ще задоволення. З цього приводу ми вирушили назад до Одеси ночувати.
Наступного дня ми поїхали куштувати розрекламовані устриці Скіфії на Тилігульський лиман.
Спочатку заїхали на лиман ближче до моря і з задоволенням спостерігали за птахами, які годувалися на мілководді))

Тут практично немає людей – робити тут абсолютно нічого, крім спостереження за птахами. Але ж є птахи)))
Ну а далі ми поїхали скуштувати устриць. Потрапили ми туди не відразу – польові дороги не завжди на гугломапі відповідають дійсності. Але в даному випадку будь-який зустрічний легко вкаже дорогу, по якій можна дістатися до місцевої «визначної пам’ятки». За початковим планом ми збиралися заночувати в “Тилікемпі“, суміщеному з цієї устричної фермою. Просто з тієї причини, що він близько до тих місць, які ми хотіли познімати, а їхати в Коблево в кемпінг не хотілося – там людяно і шумно)))
Отже, приїжджаємо ми на ферму. Людей багато, вони п’яні, кричать “Мурку”…
Зустрічає гостей гора черепів.. тобто порожніх черепашок))

На березі лиману стоїть дерев’яний навіс з лавками.

Все інше теж зроблено без особливих зусиль – цінник маркером, пластикові тарілки і стаканчики. Безперечно морепродукти приготовлені смачно. Ми спробували креветки двох видів, мідій декількох видів, рапанів, плов з мідій і власне устриць. Що окремо посміхнуло, так це те, що практично більше нічого немає – ані хліба, ані гарніру.. тільки чай з пакетиківА ще стало зрозуміло чому народ несамовито кричить “Мурку” та інші “народно-застільні” пісні. Все просто: до якоїсь кількості устриць додається безкоштовно вино в немаленькій кількості, а на вулиці середина дня і близько сорока градусів тепла…

Так чи інакше, морепродукти тут готують цілком їстівними. Після їжі ми пішли подивитися, власне, на саму ферму:

Так як ми потрапили сюди вже наприкінці сезону, то велика частина сіток вже була порожня (а точніше, лежить показовою купою на в’їзді на ферму).
Поблукавши теплим мілководдям, ми стрімко ретирувалися і вирішили не зупинятися в місцевому кемпінгу. Вирішили проїхати на дальній кінець лиману і пошукати чи є що-небудь цікаве. І знайшли)))

Єдине що, птахи (я гадаю, що це білі та сірі чаплі і хтось ще дрібніший) виявилися ну дуже ляканими і ближче метрів 500 – 700 не підпустили.. Зате ми познімали чудові пейзажі і величезного коника (чи хто він там)).

По дорозі на ночівлю в Одесу ми виявили, що Куяльницький лиман порожевів і вирішили викроїти день, щоб на нього заїхати.
Наступного дня ми відправилися до маяка Шагани з надією на зустріч з птахами і ночівлю на березі моря. Доїхали до Росєйки, велика частина дороги до неї дуже навіть нова (у вересні 2020 року), а частина класична – як після бомбардування. У саме селище в’їзд через неробочий КПП (а точніше, наїждженою грунтовкою навколо нього).
Саме селище – одна суцільна база відпочинку. Є ще пару магазинів і кілька кафешок. Коли ми приїхали, велика частина закладів була закрита (через карантин), але якась кількість відпочиваючих все ж є. Знайти працююче кафе нам не вдалося, але вдалося з’ясувати як проїхати до маяка. Навігація прозвучала як шлях до стародавнього скарбу (трохи прямо, там шлагбаум, потім ще трохи прямо, там дерево, за ним праворуч вздовж паркану, а потім степ і по ньому до шлагбауму)))) але ми знайшли! І дійсно потрапили до шлагбауму біля Візит-центру НПП “Тузлівські лимани”.

З великим задоволенням поспілкувалися з доглядачами парку, почули останні новини про боротьбу працівників парку з браконьєрами. Ця складна і неприємна історія триває вже помітний час. І начебто зараз вона вже має надію на вдале вирішення. Сходили на вишку, подивилися в бінокль хто там і де зараз літає. Заразом познайомилися з чотириногими мешканцями центру))

Нам розповіли де можна поставити намет, де спостережні пункти за птахами і ми поїхали влаштовувати табір. Для стоянки вибрали Стоянку № 3 біля берега. Стоянка вичищена від очерету, дуже зручно. До нашої великої радості на стоянці виявилося набагато менше дуже кусючих мух, ніж в степу і на самому березі))

Сходили на розвідку, подивилися куди нам раненько вранці йти, повечеряли і посиділи трохи на березі.

Піднялися ще у темряві, тепло вдяглися і пішли до обраного місця.

До наглядового бунгала ми дісталися вже завидна, так як цікаві кадри почали зустрічатися ще по дорозі до місця призначення)) але ми все одно зайшли і подивилися що там всередині.

Чисто, тихо, затишно, хоча і дуже просто))
А далі довгоочікувані кава та сніданок!

Після сніданку я вирішила обійти пляж і подивитися хто тут ще живе, крім птахів. І виявилося, що крім кусючих мух ще є маса павуків, які у величезних кількостях обплели практично всю рослинність.

На превеликий жаль пелікани в ці дні були десь в іншому місці. Проте було багато інших цікавих персонажів)) Перед поверненням до Одеси ми ще раз заїхали в Росєйки, щоб подивитися чи не там пелікани, але там їх не виявилося.
Наступного дня ми поїхали на Куяльницький лиман.

Крім фантастичних пейзажів і людей, що займаються грязелікуванням, був виявлений старий кораблик (начебто він функціонує і збирає багнюку для лікувальних цілей).

Ну а ще величезна кількість панянок різного ступеня одягнутості, які ретельно знімали одна одну на телефони в найпривабливіших з їх точки зору позах. Чесно кажучи, створюється відчуття деякого сюрреалізму, коли ти стоїш в багнюці, а навколо повно напівголих звиваючихся панянок))) Я їх абсолютно не засуджую і розумію, що Куяльницький лиман – це легкодоступна локація з трендовим пейзажем)) Але я була до цього не готова)))

Після дня відпочинку ми вирушили додому по дорозі через Кривий Ріг, сподіваючись, що пекельні двадцять кілометрів вже доробили. Ця надія виправдалася)) Правда, далі знайшлося чимало місць, в яких ще не поставили відбійники та знаки. З цього приводу місцями було не зрозуміло їдеш ти по своїй смузі, по зустрічній або взагалі вже поїхав з траси. Навіть пару раз поверталися. Але все закінчилося добре)) У наступному сезоні ми обов’язково поїдемо на лимани ще раз))

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше

Архіви