Заповідники Наші подорожі Спецпроекти Експедиції

Пригоди на півдні України. Частина перша – колесна.

19 Листопада, 2019

Цю поїздку я готувала довго – шукала цікаві місця, складала маршрут. Крім того, щоб проїхати по всім запланованим місцям, хотілося ще трохи відпочити – адже на море їдемо!
Цього разу нас зібралася компанія побільше – дві машини, шість людей і пес. І ці добрі люди не перший день нас знають)))) І замість того, щоб чемно відмовитися, радісно з криками побігли збиратися в нашу ненудну подорож!)))

У наших планах було відвідати чотири заповідника і національні парки, побувати на двох островах, подивитися на затоплені кораблі, каньйон, стародавні руїни і зібрати сіль на чотирьох рожевих озерах. Ну і багато чого ще. Насичена програма передбачала ще й відпочинок пляжного типу)))

У цю поїздку ми вирішили взяти з собою будиночок на колесах (причіп “Скіф”, який розкладається в великий намет), але до нього ще й новенький звичайний наземний намет)) Говорив нам Ігор (наш улюблений автомайстер) – не потрібен вам Скіф в експедиції… Він щось знав)) Їжу ми з собою взяли сублімовану і консервовану, залишивши на волю випадку хліб і овочі.

Взагалі-то пригоди наші почалися ще до поїздки. Один з патрулів завис у Ігоря. Огляд перед далекою і складної поїздкою – справа обов’язкова. Не могли знайти одну запчастину, яка вирішила раптом закінчиться. Спочатку знайшли, але виявилася не зовсім та, потім намагалися її доопрацювати напильником, потім вирішили не допрацьовувати, потім шукали іншу.. Ну до моменту виїзду абсолютно випадково знайшлося все, що потрібно і було успішно встановлено. Грамотність наших постачальників запчастин в черговий раз привела в стан екзистенціального жаху.

Отже, тривала підготовка закінчена, все зібрані, укладені і завантажені. В дорогу!

Перша наша мета – Федотова коса, вона ж Бірючий острів. Там знаходиться національний природний парк «Азово-Сиваський», який мене вабить своїми пейзажами і жителями. Минулого року ми намагалися туди потрапити морем з Генічеська, але нам завадив шторм – ніхто не виходив в море близько тижня. Цього року ми вирішили добратися по суші. Але тут є нюанс. На територію парку можна потрапити виключно в складі екскурсійної групи (на своїй машині), яку о 17:30 впускають разом з гідом. І ніяк інакше, ні в який інший час. З цього приводу у мене виникло питання куди ж возять з Генічеська, але це дрібниці)))
Тому ми дуже старалися потрапити в місце призначення до цього часу.
Але в цей день ми туди не доїхали. Чому? Правильно – почалися пригоди з нашим Скіфом. Не доїхавши більше ста кілометрів до Запоріжжя, у нього рвонуло колесо. Причому, перед поїздкою Скіфа, як і машини, дивилися, перевіряли… але, мабуть, недостатньо. Хоча, коліщатка ми перевіряли самі.

Поставили запаску і стали шукати де можна купити нове. Потрібна ж нам запаска. Лагодити старе не було ніякого сенсу – воно рвонуло. Доїхали до шиномонтажу, де було одне таке колесо, а майстер оглянув все і сказав, що і запаска і друге довго не протягнуть. Разом – нам потрібно ще два колеса… Чому усі три вирішили одночасно прийти в непридатність – незрозуміло. Вірніше, зрозуміло – вони були старенькими. Факт залишається фактом, хоч і сумним. Години дві ми витратили на з’ясування і за підсумком колеса виявилися на авторинку в Запоріжжі, але тільки вранці наступного дня. Другий варіант – їхати як є з надією на великий Авось і удачу (в тому сенсі, що ми доїдемо на цих коліщатках до Бірючого острова і вже десь там знайдемо що-небудь). Відвідування Бірючого острова при будь-яких умовах в цей день нам вже не світило по часу. Тому спілкування з Авосєм ми вирішили не починати – краще вже дочекатися ранку, взяти коліщатка в тому місці, де вони точно є і поїхати спокійно в заповідник. А так, коліщатка у Скіфа (звичайно ж!) виявилися дуже рідкісного розміру.. і трохи більші туди не ставали зовсім ніяк. Ще ми виявили біля шиномонтажу причіп з потрібними нам колесами, але майстер навідріз відмовився їх нам продавати..

На порядку денному (точніше, вечора) постало питання про місце ночівлі. Варіант перший – знайти містечко біля якогось поля і там зупинитися, варіант другий – знайти кемпінг. Чесно кажучи, до цього моменту я якось не задавалася питанням про наявність кемпінгів поза морського узбережжя. Почали шукати. В умовній близькості знайшли два. Один зовсім не по дорозі, а другий дуже вдало – “Кемпінг-парк” Метеоріт” посередині між нами і Запоріжжям. Дзвонимо, запитуємо можна чи переночувати зі своїми наметами. А нам кажуть “ні – у нас тут фестиваль завтра починається”… Розхвилювались, бо ніяких прийнятних альтернатив не знайшли. Але хтось вирішив подивитися що ж за фестиваль там проходить. І виявилося, що ми його знаємо, а ще одна з учасниць – наша найближча подруга. Дзвонимо подрузі з питанням чи не там вона вже. Не там, але зараз все вирішить. В результаті через годину ми вже заїжджали в ворота бази/кемпінгу, а нас зустрічала господиня фестивалю. Ми чесно пообіцяли позбавити її від своєї присутності якомога раніше, віддали гроші за місця для наметів і розташувалися на ніч. У цей вечір у нас була єдина на два тижні вперед можливість потрапити в гарячий душ.. (про це ми дізналися згодом).

Вранці бадьоро зібралися, як і обіцяли, до початку приїзду людей на фестиваль. І вчасно – доріжка туди вузька, лісом і ми розминалися з декількома прибуваючими вкрай акуратно. У будь-якому випадку, дякуємо добрим людям за місце і гарячий душ!

Доїжджаємо до Запоріжжя, знаходимо авторинок, частина наших йде шукати того самого єдиного із заповітними коліщатками. І немає їх і немає.. Довго їх не було. За підсумком: коли вони прийшли, людини не було на місці – він вирішив поїхати додому. Поки його видзвонили, поки він відправив свого помічника, поки відкрили магазин і знайшли те, що було потрібно. Проте маємо два колеса для Скіфа. Коли поміняли колесо, прибрали домкрат… а Скіфік підстрибнув на відстріляному амортизаторі. Крізь бурю емоцій миготить дві світлі думки. Перша – знайти що за амортизатори стоять на Скіфі і купити на базарі, поки ми тут. Друга – його зняли, розібрали і просто загвинтили на місце гайку.

Ну а далі – спроба встигнути до воріт заповідника до потрібного часу. Ми вже і так простирчали тут неймовірну кількість часу. Гугломапа нам сказала, що ми встигаємо приїхати хвилина в хвилину. Ми навіть зателефонували людині, яка проводить цю екскурсію, але він сказав, що чекати більше 10 хвилин не може – потім охорона заповідника закриває ворота і інше вже від нього не залежить.

Ми дуже старалися приїхати вчасно і не розбити Скіфіка. Ми прям дуже старалися. І запізнилися всього на п’ять хвилин.. У момент зупинки у закритих воріт заповідника, амортизатор відстрілив повторно.

Це було дуууже сумно. Все разом – і що запізнилися і що у Скіфа явно конкретний вивих лапи. А далі що? Правильно – вправлення вивиху.

На реанімацію витратили дуже багато часу, але через десяток метрів скіфова лапа визначила наше дозвілля на найближчі два дні. Слюсарно-зварювальні роботи на березі моря – це безумовно романтично. Тихенько шкутильгаючи на вивихнутому коліщатку, ми повеслували до запланованого кемпінгу “Фаворит”.

Нічого незвично в цьому кемпінгу – ряди машин, електрика, туалет, літній душ (звичайно, холодний))) і кухонька. Ну і пляж)))

Ми домовилися з господарем кемпінгу про те, що наступного дня вранці він нам допоможе зі зварюванням. Вирішили спробувати приварити гайку на амортизаторі, щоб не відкручувалася.

У самому кемпінгу живуть кайтсёрфери. У них там база. А через дорогу неглибока і тепла затока. На тлі заходу сонця вони виглядають чудово!

Вранці спроба приварити гайку провалилася – “не вариться”. Різьба сталева, а гайка силумінова. Звичайно, варитися не буде .. Сходили ще на сусідню базу, там попросили допомоги, засмикали господаря нашої бази (дякуємо тобі, добра людино, за терпіння і розуміння). Підсумок – нам обіцяли о другій годині дня привезти нові амортизатори з Маріуполя. Погодилася нам допомогти добра людина – постачальник господаря кемпінгу. Ну а поки у нас був час зажаритися на сонечку і покупатися в морі. Звичайно, до другої години ніхто не приїхав.. і ось лежить наша компашка в тіні рядочком і чекає. Просто так вилазити в центрі дня під сонце ніхто не хоче.

Дочекалися ми свої запчастини вже ближче до сьомої вечора. Дякуємо, що привезли))) Все поставили, прикрутили, пострибали зверху і перевірили. Тепер Скіфік з цілими лапами. Природно, ніхто нікуди вже не поїхав далі. Тільки наступного дня ми зрозуміли, що могли б ще раз спробувати потрапити на Бірючий острів, але через те, що чекали запчастини і потім їх ставили – зовсім вилетіло у всіх з голови. Було вирішено, що садок нам цього року не скорився.


Теплий морський вечір!

А у нас вечірнє полювання на чайок:

Тихий, спокійний вечір і красиве тепле море. Завтра виїжджаємо далі))

Частина друга.
Частина третя.
Частина четверта.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ
1 Comment
  1. Відповіcти

    SerLeon

    12 Липня, 2021

    понравилось.
    Чайки красивы.
    До неестественности..

Відповісти SerLeon / Відмінити відповідь

Цей сайт захищений reCaptcha і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.

Ольга Дзюба
Одеса, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше

0
    0
    Ваш Кошик
    Архіви
    0
      0
      Ваш Кошик