Кілька років поспіль я натикаюся в мережі на повідомлення типу “Пройшов конгрес по туризму…”, “добре поспілкувалися на зустрічі журналістів і блогерів по туризму..” ну і так далі. До цього часу не виходило потрапити на анонс подібного заходу. І ось він – довгоочікуваний шанс! У стрічці бачу “Реєстрація на VI Таврійський туристичний конгрес 2019 “. Радості моїй не було меж))) А крім того, що хотілося послухати людей, що створюють той самий туризм у нас в країні, в програмі було 2 дня ознайомлювальних поїздок в цікавих місцях півдня України. Пройти повз такої пропозиції складно.
Зібралася і поїхала. У Нову Каховку.
Звысно по прибуттю почалися пригоди)))
Спроба дізнатися по телефону нову назву вулиці, на якій стоїть готель, не увінчалася успіхом. Працівниця готелю просто не знає назву вулиці. Ну добре – найобізнаніші – таксисти. Вони з радістю допомогли. Крім того, що розповіли де і що, так ще й з’ясувалося, що таксі в будь-яку точку міста коштує 30 грн. Турботливі – вони дали номер їх служби та попередили, щоб не зверталася до приватників. “Вони з Вас можуть взяти аж 50 грн або навіть 70!” Ок. Непорозуміння почалися по приїзду в готель – вони не знають ні про який конгрес, ніхто у них нічого не бронював і місць немає. Ось тут на мій превеликий жаль довелося дзвонити організаторам, хоча в 5 ранку це не найприємніша дія для всіх. До моєї великої радості через півгодини все було вирішено і я заселилася в інший готель. Дуже приємно, коли організатори такі турботливі і чуйні)))
Далі – трохи сну і на конгрес. Перший день проходив в самій Новій Каховці і складався з доповідей та майстер-класів. А все це дійство базувалося в парку і центрі відпочинку “Казкова Діброва” з зоопарком і рестораном.

Із задоволенням слухала лекції на тему маркетингу в туризмі, про стратегічне планування, розробки бренду і організації фестивалів. Окремо була рада послухати досвід створення з Кам’янця-Подільського туристичного міста. Розповідав власне колишній мер. Сміливі і цілеспрямовані люди. У минулому році я там була і мені дуже сподобалося місто.

Наступним дня рано вранці нас забрав автобус і після сніданку ми поїхали дивитися туристичні об’єкти Херсонщини, які вважаються перспективними, або такими, що заслуговують на увагу. Із присутніх я була єдиною людиною, що представляє самостійних мандрівників. Всі інші так чи інакше представляли організований туризм або послуги для організованого туризму.
У програмі було заявлено багато локацій. Почали ми з села Григорівка. Нас зустрів глава Присівашської ОТГ і провів екскурсію по селу.

^{Костел ім. Св. Миколая/Григорія/Георгія, Григорівка Херсонської обл.}

Сергій Кліщевський (голова Присівашської ОТГ) на прикладах і з задоволенням розповідав і показував як за кілька років село Григорівка поліпшило свій стан, стало цікавим для інвесторів і туристів. Ділився досвідом виконаної роботи і планами.
Чесно кажучи, я глибоко вражена їхніми успіхами.

Ось так зараз виглядають “садиби” – гостьові будиночки, в яких можна зняти кімнату:

Наступним пунктом нашої програми було відвідання мого улюбленого Лемурійського озера . І нарешті я для себе вирішила загадку про яму і впавший літак. Виявляється, мова йде про реальну яму – близько 20-40 метрів в діаметрі на березі самого озера.

^{Ось така драбинка в цілющу калюжу}

Поруч з чарівною калюжею в сезон є душові з чистою водою і навіси – це єдині шматочки тіні в окрузі. За душ береться символічна плата.
Крім того, в касі продаються ті самі чарівні сіль і грязі. А гостинні господарі з радістю розповідають історії чарівних зцілень і схеми лікування.

^{Це пункт прийому відвідувачів – будка з касиром і консультантом. А розкладені бузкові дошки – це майбутні навіси задля тіні.}

Неможливо просто так встояти на одному місці і не побродити навколо, не подивитися на квітучу степ і довгі ряди величезних вітряків.

^{Кінець весни – степ ще не вигорів і квітне!}

Але часу обмаль і ми вирушаємо далі. А сонце смажить все сильніше і сильніше. Як же добре, що розумниця я взяла з собою не тільки літній одяг, але і капелюх. У Харкові було холодно, коли я виїжджала, а прогноз не обіцяв +29^о С в тіні… Ніжки, щоправда знову обгоріли по тапцям, але не так страшно, як минулого року.

Наступний пункт нашої програми – Турист-Fest в Асканії-Нова. Він був організований на честь відкриття туристичного сезону і одночасно присвячений 100-річчю заповідника “Асканія-Нова”.
Спочатку представники Присівашської ОТГ нагодували нас “юшкою” і кулішем. Я терпіти не можу юшку. Зовсім. А куліш був на вечерю. Але в даній ситуації для мене все було простіше – я пішла гуляти по території фестивалю. А на фестивалі є фудкорт. Сам по собі фестиваль швидше став місцем для дітвори – по території ходило багато дітей, одягнених в спортивний командний одяг. А за пагорбом виявився стадіон з ще більшою кількістю маленьких спортсменів.

Деяка кількість стендів про туристичні можливості або фірми цього регіону (наприклад, фірма, що пропонує байдаркові походи). Далі ряд з сувенірами, потім ряд з їжею і кілька каруселей/атракціонів. Так – ще дві сцени. Ось і весь фестиваль.

^{Вирішила спробувати фіалковий лимонад. Чергова хімічна солодкість. А шкода.}

Далі наш шлях йшов уздовж асканійських степів в с. Тавричанка.
Поки ми їхали вздовж Асканії-Нова, нам зустрілося стадо благородних оленів. Ми зупиняємося, виходимо:

“Ви не дивіться, що олені такі непрезентабельні – це у них линька”. Добре)) Попутно слухаємо цікаві історії про те, що біля Асканії-Нова є господарство у китайців. Вони там вирощують тварин для відновлення рідних популяцій. І ось в цьому році у них трапилася печаль з сайгаками. З 20 особин тільки два самця були. Так ось, дурні господарі допустили між ними сутички за самок. От не могли два красеня поділити 18 самок. Підсумок – обидва загинули. Тепер їм не продають сайгаків, тому що вони не вміють за ними стежити і доглядати.
Доїжджаємо до Тавричанки. Тут багато чого цікавого. У цьому селищі жила і працювала до своєї смерті Герой України Віра Опанасівна Найдьонова. Зокрема, завдяки їй були врятовані стада українських мериносових овець (асканійської тонкорунної) і зебу. А жителі села дуже тепло її згадують за те, що вона зробила село Тавричанка комфортним, сучасним і успішним. Нові садок, школа, медичний пункт, будинок культури та багато іншого. Рівень життя в селі дуже високий.
Спочатку ми під’їжджаємо до конеферми. Коні породи українська ряба – добрі, мирні і спокійні. Наскільки я зрозуміла, це скоріше кінний клуб. Коней їм подарували колись і тепер тут в основному займаються діти або катаються туристи.
Звідси ми поїхали до місцевого кафе. Там нас пригостили українським мармуровим м’ясом. Це був стейк з зебу. Масово вони м’ясо не продають і не готують – тільки під замовлення для деяких гостей. Взагалі нам дуже багато розповідали про зебу. Яке у них хороше жирне молоко, які вони дикі і чварні – їх ніхто не доїть. Це стадо для збереження породи.
Взагалі навколо заповідних степів Асканії-Нова (якщо правильно пам’ятаю, то 100 км) не можна використовувати агрохімію і не тільки. Тому практично всі господарства регіону спокійно проходять сертифікацію для приставки “еко” до продукту. І не тільки в Україні. Зокрема, молочні продукти з Тавричанки рекомендовані для дитячого харчування через свою чистоту.
У центрі села знаходиться дуже красивий молодий парк. Він названий ім’ям Віри Найдьонової в знак любові до неї жителів села. Парк дуже красивий і цікавий.

Відразу біля входу на центральній алеї – чистий красивий фонтан.

^{Особисто я була йому дуже рада – по такій спеці намочити руки і обличчя неймовірно приємно!}

Ну а далі ми поїхали в село Мар’янівка. Там знаходиться дуже технологічна і сучасна козяча ферма. Правда, дегустації сирів не вийшло, та й той самий погляд через скло на процес теж. “Все почне працювати через 2 тижні.” Чудово – милий маленький парк біля входу і піцерії звісно коштував того, щоб туди по жарі нестися в старому автобусі. (Сарказм.)

Далі ми приїхали в село Веселе. Там знаходиться виноробне господарство князя Трубецького. Нас зустрічає гід і ми розмірено тупотимо, розглядаючи доглянуті газончики і слухаючи історію цього дивовижного місця.

Коли ми доходимо до точки початку екскурсії, з’ясовується, що в господарстві вимкнулося світло)))

Ну екскурсія по винних погребах при свічках – це дуже мило)) Ми проходимо зал за залом, гід розповідає дуже натхненним голосом про князя, його захопленість винами, про діжки і пляшки, про сорти вин і кожну комору.

У момент, коли ми піднялися з погребів на рівень землі, світло включилося. Ми встигли трохи змерзнути і з радістю піти в сад, де був накритий дегустаційний стіл. Весь день шукали прохолоди, а тепер самі пішли на сонечко))

Мені дуже сподобалися їхні молоді вина, які нам запропонували спробувати.

І ось ми повертаємо в сторону Нової Каховки.
Ніколи раніше не чула і не читала про набережну Нової Каховки. Виявляється, вона вся усипана джерелами. “Місто тисячі джерел”. Ідеш по набережній, а джерела зі смачною водою кожні кілька метрів. Деякі з них наповнюють громадські купальні:

І народ там із задоволенням купається. Деякі джерела наповнюють купальні на території готелів чи ресторанів.
Та й просто красиво там ввечері:

В кінці шляху нас чекала вечеря в цікавому ресторані “Шабо”. У нього одна половина виконана в азіатському стилі, а друга – в європейському.

Не знаю чи є у них в меню і азіатська кухня і європейська, але те, що ми їли було зовсім звичайною їжею і цілком їстівною.
Ну а далі – солодкий сон перед забігом другого дня)))

Друга частина цієї пригоди.