Нам потрібно було проїхати близько 700 км – у нас було заброньовано житло в Местре (Mestre).
Безумовно, проїхати 700 км за європейськими дорогами – одне задоволення. А особливо по автобанах. Так, вони платні – ми заздалегідь потурбувалися проїзними марками по Чехії та Австрії. Їх можна купити на заправках. Причому, на в’їзді в сусідню країну цей фокус не пройде – немає там ніяких будок, шлагбаумів – нічого. А ось поліція може зустріти і запитати де марка)) Тому, заправляємося перед в’їздом до Австрії на території Чехії і беремо марку.
Цікаво, що біля кордону з Австрією в Чехії повно казино. В Австрії вони заборонені і чехи на цьому заробляють)) А потім закінчуються казино і починаються написи німецькою.
Звичайно, їхати по автобанах приємно – дві або три смуги в кожну сторону прекрасної рівною дороги, великі розв’язки, траси здебільшого обгороджені високим парканом, тунелі під горами – не потрібно підніматися і спускатися по серпантинах. Праці в це все вкладено неймовірну кількість!
Нічого особливо примітного про дорогу розповісти не вийде – їдеш собі, дивишся на гори, рівнини, замки. Поступово змінюється температура – чим ближче до Венеції, тим тепліше (виключаючи перевали, звичайно). У дорогу ми з собою взяли навігатор TomTom. Карти точні, обстановка на дорогах відображається швидко і впевнено.
Вже на під’їзді до Венеції (нам залишалося кілометрів 70), в машині звучить фраза “ой.. мені щось на ноги впало і бовтається.. біля педалі зчеплення”.. хм. Машина їде собі далі, гальма працюють, все з виду в порядку.. Було вирішено їхати далі – по можливості до кінця сьогоднішнього маршруту. Доїхали без пригод і вже біля місця проживання з’ясували, що це була жабка педалі зчеплення. Але дорогою ми трохи перелякалися. Ще якийсь час ми витратили на пошук своєї адреси. Загалом – вже близько 9 вечора ми попрощалися з господинею орендованої квартири і сіли вечеряти. Треба сказати, що крім оплати за житло, орендодавці збирають відразу ще й туристичний збір. За 3 ночі ми сплатили або по 3 або по 5 євро з людини – зараз не згадаю. Леді нам виписала квитанцію – вона раз на місяць платить туристичний збір за всіх, хто знімав у неї житло. Все строго під рахунок)) Розмір збору залежить від класу готелю.
Дуже цікаво було опинитися в цьому районі – будиночки все різнокольорові, але не дуже яскраві, навколо зелень (мабуть, холодостійка). Вікна всі закриті або темно-зеленими віконницями або дерев’яними ролетами. Ідеш собі вранці по вуличці – місцеві сеньйори ранкове вино вживають за газеткою або за бесідою. Прямо на вулиці – біля кафе або просто на лавочці. І так – стереотип про те, що італійці галасливі і балакучі, виявився дещо перебільшеним, хоча і правдоподібним. Принаймні у Венеції.
Щоб дістатися до острівної Венеції, потрібно проїхатися на трамваї. Ну або на машині приїхати до кінця моста на тому ж острові і шукати собі місце для паркування, так як в історичній частині міста навіть на велосипеді їздити не дозволено. Тільки водний транспорт або пішки.
З Местре в острівну Венецію ходить два маршрути. Але нам було все одно на якому їхати, бо повз нашого місця ночівлі вони обидва проходили. Для проїзду в трамваї потрібно або купувати талончики або проїзні ( Venetian pass ). Ми купили проїзні на два дні – так набагато дешевше. Ми запитали у господині нашого житла де їх взяти і пішли за її вказівкою в звичайний магазинчик біля зупинки. На острівну частину трамваї прибувають усі в один термінал, там розгортаються і їдуть назад.
Ми вирішили прокотитися в сторону палацу Дожів на морському трамваї “вапоретто” (vaporetti). Ми не відразу розібралися звідки нам стартувати. Причал трамваїв легко знайти, якщо спочатку знайти міст, потім перейти через нього і трохи покрутитися на місці))
Вапоретто №2 відправляється від терміналу “D“, а №1 від дальнього причалу. Ходять вони з інтервалом близько 30 хвилин (кожен номер по-своєму), на причалах є цифрові табло із зазначенням номера трамвая і часу прибуття. Обидва ці номери йдуть від станції “Ferrovia” (це зупинка біля кільця наземного трамвая і парковки і до площі Сан-Марко, палацу Дожів. Зупинка так і називається – “San Marco”.

Так як ми їхали на громадському транспорті, гіда поруч з нами ніякого не було. Нам залишалось із задоволенням розглядати оточуючу нас красу))

Приземлилися ми біля найбільшої і найвідомішої площі Венеції і пішли неспішно дивитися що є навколо цікавого. Нашою метою не було відвідати всі доступні собори, палаци і екскурсії. Ми хотіли ввібрати в себе атмосферу міста.

Неспішно пройшлися по площі, дійшли до Собору Святого Марка (Basilica di San Marco). Навколо багато людей, черги стоять. У підсумку ми вирішили піднятися на кампанилу собору Святого Марка (Campanile di San Marco). Спочатку стояли в черзі хвилин 40. Але вирішили не йти, бо були вже дуже близько до ліфта. А затримка була через те, що щось трапилося з електрикою – її не було. Але в підсумку все вийшло))

Дуууже красиво зверху!

Спустившись, ми пішли пішки в сторону трамвая. Йти там близько 2,5 – 3 кілометрів. Але потрібно ж знайти щось автентичне поїсти, подивитися на все навколо, зазирнути в сувенірний ряд))

Навіть не буду намагатися згадати на якій вулиці і в яке кафе ми зайшли))) Там їх в кожних дверях на кількох вулицях)) Їли ми там якісь равіолі з вершковим соусом – дуже смачно)) Потім пішли подивитися на знаменитий міст Ріальто ( Ponte di Rialto) з магазинами))

Чого тільки не продають на цих вуличках! Все дуже яскраво, мило і постійно смачно пахне)) Так, я розумію, що все зроблено спеціально для туристів і прибутку, але не захопитися не можу))

До трамваю в Местре ми дійшли вже затемна.

Треба сказати, що ми в якийсь момент почали міцно поспішати, бо супермаркет, який найдовше працює – це до 9 вечора. А ще треба доїхати до нього)) Взагалі вкрай незвично повна відсутність цілодобових магазинів, а більшість працює тільки в будні (в крайньому випадку в суботу), і до 6 з перервою на обід.
Я з величезним задоволенням відкрила для себе хамон, прошутто, гаргонзолу і їх оливки в маслі! Це була чудова вечеря! (Як і всі наступні).

Виспавшись, ми вирушили на острови Мурано і Бурано.
Знову трамвай до острівної частини, потім пересадка на вапоретто. До Мурано з того ж причалу ходять номера 3 і 4.1.
Перші поселення на острові датуються V-VII ст н. е. Історія Мурано, як скляного острова, починається у 1291 році. Після чергової пожежі (за однією з версій) сюди переселили всіх склодувів з Венеції. Ще дуууже довго склодувам було заборонено залишати острів – таким чином вийшло ремісниче гетто. Природно, за вивезення сировини, секретів та іншої інформації належало вкрай суворе покарання. При цьому склодувам надавалися і привілеї: дочки головних муранских склодувів мали право виходити заміж за венеціанських патриціїв, і при цьому їх потомки зберігали всі дворянські титули.

Вивантажуємося недалеко від Музею скла (Museo del Vetro). Муранське скло – один з найзнаменитіших видів мистецтва. Я дуже люблю різнокольорові скельця – тому цей музей для мене був обов’язковим до відвідування.

Я сама толком не розумію чого я від цього музею очікувала – може більшої барвистості.. Історію скла тут можна подивитися в подробицях. Але при всій моїй любові до цього питання, мені було вкрай нудно. Окремо в музеї діє виставка сучасного скляного мистецтва. “Сучасне мистецтво” – не моє. Така абстракція поки не піддається моєму розумінню..

Вийшовши з музею, ми пішли гуляти по острову. На превеликий подив, на вулицях не було нікого. Зовсім. І все навколо зачинено.

Проте, ми знайшли дуже фотогенічний і просто приємний для ока причал:

Справа була в перших числах січня – новорічна ялинка острова Мурано:

Наступний пункт нашої програми – різнокольоровий острів Бурано.
На кожному вапоретто є спеціальні люди, які відкривають і закривають вхід на трамвайчик. Вони ж у всю кричать куди направляється даний конкретний. Кілька разів саме це не дало нам прогавити свій трамвайчик)))

Бурано виявився набагато більш привітним – на вулицях є люди, відкриті лавки, кафе, магазинчики. Трохи пізніше у нас закралася думка, що вся справа була в сієсті. Але це не точно)) Ніде не пишуть час роботи, тому не відомо в чому була справа.

Так чи інакше, а Бурано виявився заповнений туристами, відкритими лавками і ресторанчиками.

А у нас вже підійшов час обіду))) З цього приводу ми спробували знайти найменш заповнений ресторанчик, щоб скуштувати щось автентичне. Я взяла собі пасту з молюсками. І виявилася не готова до результату – велика тарілка з макаронами, перемішаними з молюсками у раковинах… маленькі – трохи більше нігтя великого пальця і в величезній кількості. Напевно є якийсь спеціальний спосіб вживання цих смачних мушлів, але я його не знаю((Тому я просто дістала все мушлі, випатрала їх в макарони і так вже з’їла.. то ще заняття, але дуже смачно))

Сам острів – дуже яскравий і барвистий. Основна думка всіх легенд з приводу появи такої розмальовки – щоб було легше знайти свій будинок. Будь то в тумані або після шинку. Мені от цікаво – а на сусідніх островах такої проблеми не було?)) Особисто я вважаю, що на Бурано жили просто дуже веселі люди – їм просто подобалося жити на різнобарвному острові)) Але хто його знає як воно було насправді))

У зв’язці з Бурано завжди йде згадка про білі мережива. Це вміння завезли з Кіпру в XVI столітті. Два століття протрималася в світі мода на ці мережива (а це немало)), а потім пішла на спад. Однак, завдяки відкриттю школи плетіння мережив для всіх бажаючих близько 1872 року, зацікавленність у них знову зросла. Я впевнена, що і зараз на острові є майстрині, які плетуть мережива за традиційними технологіями, але з усіх магазинчиків, які я обійшла (їх там трохи, але якийсь могла і упустити), жоден з них не торгує мереживами ручної роботи. Крім того, часто продається проста вишивка і все це щастя зроблено може і не в Китаї, але є шаленим мас-маркетом. А жаль.

На Бурано є своя маленька площа і падаюча дзвіниця – все як у всіх італійців)))

З Бурано до Венеції можна доїхати трамваєм № 12. Він приходить не до основної станції “ P.le Roma “, а до “ F.te Nove “. Це інша сторона Венеції, але нашою метою було пройтися пішки до звичайного трамвая ввечері по Венеції.

Наступного дня ми вирушали в гори. Ми обов’язково повернемося в це чудове місце – тут можна ходити годинами))

Перша частина подорожі.
Третя частина подорожі.
Четверта частина подорожі.
П’ята частина подорожі.