Про Дземброню можна розповідати довго й барвисто – яке це чудове, віддалене від людей місце, в якому можна довго гуляти лісами і горами, яка там неймовірна кухня і окремо про бринзу. Але ніякі епітети не можуть передати повністю тих відчуттів, що виникають в Дземброні. Туди краще просто приїхати (якщо, звичайно, ви не урбаніст-екстраверт)))
Зупинилися ми у пані Марії та пана Миколи, у яких ми були минулого року. Дуже приємні, доброзичливі люди!

Отже, ранок, смачний сніданок зі смачним чаєм і видих. Видих аж до вечора.. Як же це приємно – сидіти на дерев’яній веранді в горах з чашкою смачного карпатського чаю і слухати дощик))

У перерві між денним дощиком і вечірньо-нічною грозою зі шквалом ми встигли сходити погуляти. Далеко ми, правда, не пішли – струмочок розлився сильно і ми вирішили прийти пізніше в гумових чоботях))

Не дивлячись на те, що це слід корови, було вирішено оголосити стежку лосиною (ми просто вирішили, що в такому чарівному світі це може бути слід лося, просто тому що так буває в чарівних світах))) Не дивлячись на велику кількість дощів, лосина стежка нас не дуже потішила грибами. Але трохи все ж знайшлося))

Але найбільше мене здивував лісової клематис..

Сидячи з чаєм і дивлячись на стіну зливи під гуркіт грози і завивання шквалу, я міркувала про те, як добре, що ми вирішили цього разу не підійматися на Піп Іван. Здуло б нас звідти або змило.. до лісовиків або кому ще ..
У наступні дні ми ходили гуляти в гори, але не далеко – хмари постійно приносили дощі і грози. Нагорі луки настільки промочило дощами, що по ним доводиться йти по щиколотку у воді. Такі собі заливні високогірні луки))

Всюди нам зустрічалися різноманітні місцеві мешканці. Деякі намагалися не потрапити в кадр.

А у деяких не було вибору))

В кінці одного достатньо сонячного дня ми вирішили спробувати таки потрапити на Піп Іван, але не пішки, а в процесі кінної прогулянки. Подзвонили, поговорили про погоду, вирішили, що якщо вранці буде дощ, то ніхто нікуди не йде – і сенсу немає й коням складно вгору по мокрій горі. На ранок за вікном виявився дощик. Легкий, але все ж. Ми вирішили не їхати. Через дві години вже у всю світило сонце, але час вже було згаяно, та й в будь-якому випадку вирішили й вирішили. Пішли знову гуляти, попросили пана Миколу на вечір нам нагріти бочку. О шостій вечора прийшов черговий шквал і ми дуже зраділи, що не пішли наверх. Проте в перервах між нальотами грози ми сиділи в гарячій джерельній воді посеред гір та спостерігали за спалахами блискавок, займалися підрахунками відстані до грози)))
Уранці під час сніданку пан Микола нам сказав, що він вітає нас усіх з днем народження… Виявилося, що минулого вечора під час спуску з Піп Івана блискавкою вбило одного туриста.. Доброї йому дороги..

Є у нашій компанії такі місця, які нам поки не даються – так чи інакше, у нас не виходить до них потрапити))) Іноді по кілька років поспіль. Піп Іван ми обов’язково помацаємо ногами, але в коли-небудь наступного разу.

Наш недотиждень в Дземброні підійшов до кінця, ми завантажили в багажник бринзу з сироварні пана Миколи і пані Марії та поїхали далі.

^{Це, власне, сироварня.}

В’їзд та виїзд з Дземброні один. І назад ми їхали не набагато швидше, ніж туди, хоча і вдень. Цього разу через наявність деякої кількості зсувів. До того моменту, коли ми повернулися додому, ця дорога вже практично була відсутня – аномальною кількістю дощів її таки змило (як і багато інших доріг та сел в Карпатах цього року..) Добре ж ми встигли проскочити..

По дорозі додому ми поїхали через Верховину і вирішили заїхати до музею Гуцульської Магії.

Довелося почекати, поки закінчиться попередня екскурсія. Цей момент дуже вдало збігся зі зголодуванням групи й на тій ж території ми пішли поїсти.

На превеликий жаль, тут нас знову чекав варіант “можемо зробити пюре та відбивну”. Вибору все одно немає – робіть.

Проте екскурсія в музеї виявилася ну дуже цікавою і захоплюючою)) Будете в тих краях – не пошкодуйте часу!
Ну а далі ми поїхали до Білої Церкви. А точніше, в улюблений мотель “Гриль станція“. Ну і раненько вже додому.

Подорож була дуже насиченою, цікавою та барвистою. Дякуємо всім, хто її з нами розділив!

Перша частина подорожі.
Друга частина подорожі.