Заповідники Наші подорожі Пригоди Спецпроекти Експедиції

Дзен-експедиція в Карпати. Частина друга – гірничо-озерна.

1 Вересня, 2020

Для того, щоб потрапити на “Карпатський трамвайчик“, потрібно заздалегідь забронювати собі місце. І це прекрасно, бо на превеликий жаль, далеко не скрізь ще прогрес так далеко зайшов, щоб заздалегідь запис вели (це я ніяк не можу заспокоїтися на тему того, що в деякі місця в Україні неможливо записатися заздалегідь і для спроби потрапити доводиться навернути зайві сто – двісті кілометрів).

Сам “Трамвайчик” знаходиться у Вигоді – це в декількох кілометрах від Долини. Приїжджаємо, досить легко знаходимо місце зустрічі – не так вже й багато там варіантів))) Нас зустрічає мила людина Любомир. Після дружнього привітання відразу ж починає розповідати історію самої Вигоди, вузькоколійки та її відновлення вже в якості атракціону. Дуже приємно слухати людину, яка любить те, про що розповідає, як він сам радіє успіхам свого дітища.
Ми розсілися у вагончику і з задоволенням послухали розповідь про місцеві визначні пам’ятки, повз які проїжджали. Це й місцеві етноси, й унікальне високогірне болото, й історія Вигоди. Зокрема, виявилося, що одна з наших досить улюблених пісень з’явилася після прогулянки на цьому атракціоні: Піккардійська Терція “Старенький трамвай”. Було дуже весело їхати та підспівувати)))

По дорозі ми зупинялися біля джерела мінеральної води, біля високого моста й біля старої і занедбаної бази відпочинку.

Біля бази відпочинку є кіоск з сувенірами і кіоск з чаєм і грибною юшкою. На превеликий жаль, юшка дуже хімічна.. І крім того, зупинка біля юшки триває цілу годину. Якщо не йти далеко або не розкладати привезений з собою обід, то робити абсолютно нема чого. Особливо з урахуванням дощика.
Протинявшись годину, ми повернулись у вагончики і поїхали назад тим же шляхом. А повернувшись, ми вирушили до Центру спадщини Вигодської вузькоколійки.
Цей центр побудований зовсім недавно і виглядає дуже сучасно, мило й охайно. У першому залі біля адміністратора є стелажі з місцевими сувенірами. Після придбання вхідних квитків ми вирушаємо розглядати місцеву флору і фауну.

Що цікаво, є велика кількість інтерактивних стендів для дітей: можна помацати різні породи дерев, хутро тварин, понюхати трави і послухати спів птахів.

У наступному залі розповідається про історію Вигоди та вузькоколійки.

І є макет паротяга:

А найдальший зал відведено під маленький кінозал. У ньому показують спеціально зроблений для цього центру фільм про історію Карпат в цілому і Вигоди зокрема. Подивилися з великим задоволенням!
Після екскурсії ми пішли шукати точку харчування. На карті їх не так вже й багато))) Ми зупинилися на ресторані “Карпатська Cкеля“.

Готують смачно, ціни прийнятні, обслуговування приємне)))
Ще у Вигоді є сувенірний магазин, в якому представлені товари всіх місцевих мануфактур. І, як виявилося, їх дуже багато – глиняний посуд, чаї, сири, мед, солодощі різних видів і ще багато всього!

Звичайно ж ми взяли собі до вечері спробувати місцеві сири! Тут і різні види м’яких, і витримані тверді – смакота!
В процесі нагулювання апетиту перед вечерею з карпатської фореллю на грилі, ми не нудьгували:

Вечеря в ресторані при готелі нас не дуже вразила – просто калорії. Хоча звучало все дуже заманливо ..

Спочатку ми хотіли піднятися на гору Піп Іван Черногорійський. Для цього потрібно було доїхати до села Шибене, там залишити машини і піднятися на гору. Але ми вирішили вчинити інакше через те, що частина групи була не готова до такого підйому в дощ і холод, та й ночувати на горі в дощі майже безглуздо – знімати нічого. Замість підйому на гору в дощі було вирішено з’їздити до Синевиру, а звідти їхати потім в Дземброню (звідти теж є підйом на Піп Іван і якщо розхмариться, то ми можемо сходити).
З цього приводу ми розпитували місцевих про дорогу до Синевиру. Разом: є пряма і коротка, але убита (гугломапа погрожує їхати сто кілометрів три з половиною години). Є довга, але рівна (через Стрий, двісті з гаком кілометрів і теж близько трьох з половиною годин).. Наявний вибір абсолютно не оригінальний))) І звичайно ж нам радили довшу дорогу))) Рішення було теж не оригінальним – поїхати короткою дорогою, а якщо зрозуміємо, що вона нам зовсім не подобається, то повернутися і поїхати довгою.

Рано вранці ми зібралися і вирушили короткою дорогою на Синевир. Дорога виявилася дійсно дуже поганою, але не для нас.

Ці сто кілометрів ми проїхали аж за дві з половиною години, але не через якість дороги, а через те, що зупинялися дивитися що у нас з однією з машин.

Види по дорозі – просто приголомшливі!

Першим на шляху у нас був Центр реабілітації бурих ведмедів Національного природного парку” Синевир”.

Плата за вхід абсолютно символічна – 30 грн (близько 1 $). Все дуже охайно, стоїть стенд з докладною інформацією про кожного жителя центру:

Пішохідна частина зовсім невелика, але уздовж неї сидить велика кількість вихованців і з цікавістю розглядають відвідувачів.

Між ведмедями і відвідувачами натягнута сітка під напругою. А на пагорбі розташовується карантинна зона для ведмедиків – туди потрапляють або нові вихованці, або ті, кому необхідна увага ветеринара. Поки йшли, помітили одного ведмедя з дуже дивною поведінкою – він стояв впритул до паркану й розгойдував головою в різні боки. І так весь час, що ми там перебували. Спочатку це схоже на те, що ведмідь розважається, але потім стає зрозуміло, що так довго вони це навряд чи будуть робити. Доглядач нам розповів, що так поводяться ведмеді, які прожили все своє минуле життя в маленьких клітках – вони просто не в змозі перший рік – півтора усвідомити такого обсягу вільний простір. Ось і маються.. рік або півтора. Але, за його словами, всі потім звикають і йдуть углиб лісу. Моторошне видовище, чесно кажучи..

Біля карантинної секції є інформаційний стенд, на якому трохи більше інформації про сам центр:

Трохи вдалині, але на увазі стоїть клітка, в якій прожив усе своє життя один з вихованців.


Пам’ятник людській жорстокості.. та іншим малоприємним властивостям.

Далі ще кілька кілометрів і ми потрапляємо до “Серця Карпат” – озера Синевир.

Озеро є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4—5 гектарів, його середня глибина становить 8—10 м, максимальна — 22-24 м. Через значну висоту над рівнем моря і порівняну глибоководність навіть у найтепліші дні прогріваються лише верхні 1—2 метри озера до максимальної температури 11-13°С. Озеро утворилося в результаті потужного зсуву, спричиненого землетрусом близько 10 тисяч років тому. На висоті 989 м гірські кам’янисті породи стали на шляху швидкого струмка, утворивши греблю і повністю перегородивши вузьку долину. Улоговина, що при цьому виникла, заповнилася водою трьох гірських струмків.

Вхід і в’їзд до озера коштує тих же символічних грошей, що і вхід до Центру реабілітації бурих ведмедів. На під’їзді до озера – велика кількість готелів і кафе. Біля самого озера лотки з сувенірами і фастфудом. Коли ми туди приїхали, дощик майже заспокоївся, але розслабитися нам не дав. Підняти дрон не вийшло, та й під час прогулянки на плоту по озеру ми трохи до нитки не намокли.

Намокнувши під дощем, ми завернули в найближчу колибу. Нею виявилася “На Децу до цімбора

Ціни там цілком прийнятні, їжа ситна і цілком їстівна, з місцевим колоритом (грибочки, соління, карпатські страви). Чай дуже смачний!

Ну а далі наш шлях лежав у Дземброню. За нашими даними до Дземброні від Синевира мінімум дві дороги: одна через Долину (потрібно повернутися назад на ті самі сто жахливих кілометрів) або в об’їзд через Хуст. Відстань однакова, але нам сказали, що через Хуст дорога зовсім жахлива. Як потім нам розповів один зустрінутий на заправці пан з позашляховиком, можна було спокійно їхати на наших машинах через Хуст і заощадили б час. У будь-якому випадку, в Дземброню до пані Марії ми дісталися вже ближче до півночі. І не тільки через те, що дорога розбита, а й через те, що частину шляху ми їхали дуже повільно й обережно – вночі вузькими гірськими серпантинами з ґрунтовим покриттям і після дощу їхати швидше тридцяти-сорока кілометрів на годину просто небезпечно – легко можна опинитися в гірській річці. А з цими річками жарти погані. Ну і чарівний червоний тракторець, який тягнувся по односмуговій красивій, рівній, новій дорогзі перед нами дуже багато кілометрів. Ми встигли дуже ретельно вивчити його новеньку блискучу «корму».

Втомлені, але задоволені ми вирушили відпочивати після смачної вечері.

Перша частина подорожі.
Третя частина подорожі.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше