Наші подорожі Пригоди

Знайомство з туризмом з іншого боку – VI Таврійський туристичний конгрес 2019. Частина 2.

30 Травня, 2019

Вранці третього дня бадьорий підйом, швидкий сніданок і поїздка в Берислав.
Біля оновленого міського парку нас зустрічають представники адміністрації і гід. Поки ми гуляємо парком, гід нам розповідає про легенди появи назви міста. Начебто воно пішло від фрази Катерини “Бери і слав!”. А ось привід цього висловлювання і передісторія в різних версіях розходяться.
Ми їдемо далі і зупиняємося на якийсь путівці, виходимо, йдемо за гідом. І виходимо на берег Дніпра.

Ось такий пам’ятник стоїть на високому березі.
Це місце, де здлавна була фортеця Кизи-Кермен. А дзвін відлитий з трофейних гармат, захоплених козаками Полтавського полку, які, зробивши підкоп під стінами, підірвали стіну і першими увірвалися в турецьку фортецю Кизи-Кермен під час Азовських походів в 1695 році. Місце чимось заворожує – потужна річка, високий берег, приємний вітер і сонце!

Продовжуючи прогулянку по Бериславу, під’їжджаємо до старої дерев’яної церкви. Про неї розповідають, що спочатку її побудували в запорізькій фортеці Переволочній. А потім в 1784 році церква була переправлена козаками Дніпром в Берислав. За легендою її розібрали, склали на плоти і вже на новому місці зібрали заново. Крім того, пізніше її знову переносили, коли в центрі міста поставили новий красивий храм.

На цьому наш огляд Берислава закінчився. Далі ми поїхали в цікаве місце, яке в програмі називалося “Маленька Європа”.
Це село Зміївка. Засноване воно в 1782 році шведськими поселенцями, яких Катерина Друга переселила з острова Даґе (тепер – Хіюмаа, Естонія). На початку XIX ст. поруч з’явилися ще три колонії переселенців, тільки вже німецьких: Шлянґендорф, Мюльгаузендорф і Клестердорф. Після підписання в 1951 році договору між СРСР і Польщею про обмін територіями, виникла ще одна колонія з жителів трьох переданих полякам західно-бойківських сіл: Лодини, Долішніх Берегів і Нанови. Поселення розрослися і були об’єднані в одне село Зміївка.
На в’їзді в село стоїть вказівник чотирма мовами: українська, німецька, шведська та англійська.
Чомусь у мене склалося попереднє враження, що в цьому селі повинні бути будиночки в європейському стилі. А на вигляд виявилося звичайне село з архітектурою, абсолютно типовою для цього регіону.
У селі є три церкви – протестантська, православна і український греко-католицький храм. Ми зупинилися біля Свято-Михайлівської церкви (вона ж – шведська кірха). Ця будівля знаходиться в загальному користуванні православної та шведської лютеранської громад і всі себе почувають чудово.

Нам назустріч виходить Олександр Квітка (беззмінний настоятель з 1989 року). Мене дуже здивував його одяг:

Він багато і з задоволенням розповідає про церкву, про село і про особливості , які збереглися. Наприклад, в селі досі говорять старошведською і тому сюди приїжджають лінгвісти зі Швеції для вивчення своєї старої мови. На батьківщині ця мова вже забута. Нещодавно сюди приїздив король Швеції. Поки ми стояли і слухали, підійшов один з жителів села і спеціально для нас поговорив трохи старошведською)))

Наступний пункт нашого забігу – “Рибальський хутір”. На жаль, їх сайт, вказаний на листівках і візитках – не існує.
Це приватне дослідне господарство, яке займається племінним розведенням осетрових. Для цього у них побудована система ставків.

Хитрість в тому, що вода надходить в них самопливом. Десь нагорі є або озеро або джерело, потім система ставків зі зниженням рівня, потім очищення і в річку. Таким чином господарство економить велику кількість ресурсів))

Крім того, на хуторі є ставки для рибного лову. У них є мармуровий сом, короп і ще кілька видів риби. На берегах ставків тінь, лавки, альтанки. Є начебто номера для ночівлі.
Господарі нас пригостили обідом. Правильно – юшкою… З калганівкою, якщо не помиляюся. Я її не пробувала – міцне спиртне – не моє. Але люди дуже позитивно про неї відгукуються. Калган – це пряний корінь, на якому настоюють самогон або спирт. Калган надає гострий, пряний і терпкий смак будь-яким напоям. Думаю, і калганівці теж))

Далі ми поїхали до степових водоспадів. Кілька років тому в селі Козацьке “в заростях знайшли водоспади”)) Звучить прямо як у відомій байці – “слона-то я і не помітив”. Ну знайшли – і добре))
Водоспади знаходяться на території с. Козацьке, Бериславського району, поблизу руїн замку князя Трубецького.

Десантуємось в тіні верб посеред природи. Спочатку абсолютно не зрозуміло куди йти і де водоспади. Знаючі люди ведуть земляною вологою стежкою в сторону очеретів))

Переходимо по мокрих камінцях, обходимо очерети… і трохи досвіду з подолання мокрих сипучих підйомів і ви на місці!

А потім виявляється, що їх два))) за кущами і очеретом є другий))

Далі ми вирушаємо в чергове алко-туристичне місце.
Дім марочних коньяків “Таврія” почав свою історію в 1889 році з легкої руки Олександра I, який запросив швейцарських спадкових виноробів Луї Гехлера, Юлія Майера і Жана Жатона. Спочатку їм довелося зіткнутися зі своєріденкою цієї місцевості у вигляді сильних вітрів і піщаних бур, які знищували саджанці винограду. Але все у них вийшло – господарство вважалося успішним. 5 тисяч відер вина – цілком собі успіх. Коньяки завод почав випускати вже в 1965 році.
Мила дівчина провела нам екскурсію виробничими залами. Запах там, звичайно, вражаючий і сильнодіючий)) Довго знаходитися складно. Тут ми витримуємо раз, тут – два, тут – три..)) і гоп – там змішуємо)) ух і надихалися))

Далі ми пішли в дегустаційний зал, де нам запропонували великий вибір коньяків і навіть одне вино і наливку.

Після того, як все було випробувано до дна бажаючими, ми поїхали далі.

Перед закінченням подорожі нам залишався тільки один об’єкт. Кінний завод Grand Prix. Це величезна територія з гарними дерев’яними котеджами, парками, ставками, дитячими та спортивними майданчиками… Ну і, звичайно, з великою кількістю доглянутих коней.


Ось так спокійно посеред парку відпочиває лебідь))

Треба сказати, що навіть я зазвичай не ставлю такий темп в наших поїздках)) Я не просто втомилася – я майже видихалася)) Багато тепер потрібно знайти, прочитати, з’їздити пізніше. З 53 заявлених у проекті “Соляний шлях” об’єктів, ми відвідали далеко не всі. Чесно кажучи, я не уявляю собі поки скільки часу потрібно для того, щоб відвідати всі 53 локації. А особливо, якщо виділяти на кожну більш ніж 15 – 30 хвилин. Але як-небудь я обов’язково спробую)) І заразом розвідаю координати точок і їх історію. Томущо поки в проекті цей момент упущений. Але швидше за все, озвучування історичного та інших питань планується покласти на гідів.

Перша частина цієї пригоди.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше