Вранці третього дня бадьорий підйом, швидкий сніданок і поїздка в Берислав.
Біля оновленого міського парку нас зустрічають представники адміністрації і гід. Поки ми гуляємо парком, гід нам розповідає про легенди появи назви міста. Начебто воно пішло від фрази Катерини “Бери і слав!”. А ось привід цього висловлювання і передісторія в різних версіях розходяться.
Ми їдемо далі і зупиняємося на якийсь путівці, виходимо, йдемо за гідом. І виходимо на берег Дніпра.

Ось такий пам’ятник стоїть на високому березі.
Це місце, де здлавна була фортеця Кизи-Кермен. А дзвін відлитий з трофейних гармат, захоплених козаками Полтавського полку, які, зробивши підкоп під стінами, підірвали стіну і першими увірвалися в турецьку фортецю Кизи-Кермен під час Азовських походів в 1695 році. Місце чимось заворожує – потужна річка, високий берег, приємний вітер і сонце!

Продовжуючи прогулянку по Бериславу, під’їжджаємо до старої дерев’яної церкви. Про неї розповідають, що спочатку її побудували в запорізькій фортеці Переволочній. А потім в 1784 році церква була переправлена козаками Дніпром в Берислав. За легендою її розібрали, склали на плоти і вже на новому місці зібрали заново. Крім того, пізніше її знову переносили, коли в центрі міста поставили новий красивий храм.

На цьому наш огляд Берислава закінчився. Далі ми поїхали в цікаве місце, яке в програмі називалося “Маленька Європа”.
Це село Зміївка. Засноване воно в 1782 році шведськими поселенцями, яких Катерина Друга переселила з острова Даґе (тепер – Хіюмаа, Естонія). На початку XIX ст. поруч з’явилися ще три колонії переселенців, тільки вже німецьких: Шлянґендорф, Мюльгаузендорф і Клестердорф. Після підписання в 1951 році договору між СРСР і Польщею про обмін територіями, виникла ще одна колонія з жителів трьох переданих полякам західно-бойківських сіл: Лодини, Долішніх Берегів і Нанови. Поселення розрослися і були об’єднані в одне село Зміївка.
На в’їзді в село стоїть вказівник чотирма мовами: українська, німецька, шведська та англійська.
Чомусь у мене склалося попереднє враження, що в цьому селі повинні бути будиночки в європейському стилі. А на вигляд виявилося звичайне село з архітектурою, абсолютно типовою для цього регіону.
У селі є три церкви – протестантська, православна і український греко-католицький храм. Ми зупинилися біля Свято-Михайлівської церкви (вона ж – шведська кірха). Ця будівля знаходиться в загальному користуванні православної та шведської лютеранської громад і всі себе почувають чудово.

Нам назустріч виходить Олександр Квітка (беззмінний настоятель з 1989 року). Мене дуже здивував його одяг:

Він багато і з задоволенням розповідає про церкву, про село і про особливості , які збереглися. Наприклад, в селі досі говорять старошведською і тому сюди приїжджають лінгвісти зі Швеції для вивчення своєї старої мови. На батьківщині ця мова вже забута. Нещодавно сюди приїздив король Швеції. Поки ми стояли і слухали, підійшов один з жителів села і спеціально для нас поговорив трохи старошведською)))

Наступний пункт нашого забігу – “Рибальський хутір”. На жаль, їх сайт, вказаний на листівках і візитках – не існує.
Це приватне дослідне господарство, яке займається племінним розведенням осетрових. Для цього у них побудована система ставків.

Хитрість в тому, що вода надходить в них самопливом. Десь нагорі є або озеро або джерело, потім система ставків зі зниженням рівня, потім очищення і в річку. Таким чином господарство економить велику кількість ресурсів))

Крім того, на хуторі є ставки для рибного лову. У них є мармуровий сом, короп і ще кілька видів риби. На берегах ставків тінь, лавки, альтанки. Є начебто номера для ночівлі.
Господарі нас пригостили обідом. Правильно – юшкою… З калганівкою, якщо не помиляюся. Я її не пробувала – міцне спиртне – не моє. Але люди дуже позитивно про неї відгукуються. Калган – це пряний корінь, на якому настоюють самогон або спирт. Калган надає гострий, пряний і терпкий смак будь-яким напоям. Думаю, і калганівці теж))

Далі ми поїхали до степових водоспадів. Кілька років тому в селі Козацьке “в заростях знайшли водоспади”)) Звучить прямо як у відомій байці – “слона-то я і не помітив”. Ну знайшли – і добре))
Водоспади знаходяться на території с. Козацьке, Бериславського району, поблизу руїн замку князя Трубецького.

Десантуємось в тіні верб посеред природи. Спочатку абсолютно не зрозуміло куди йти і де водоспади. Знаючі люди ведуть земляною вологою стежкою в сторону очеретів))

Переходимо по мокрих камінцях, обходимо очерети… і трохи досвіду з подолання мокрих сипучих підйомів і ви на місці!

А потім виявляється, що їх два))) за кущами і очеретом є другий))

Далі ми вирушаємо в чергове алко-туристичне місце.
Дім марочних коньяків “Таврія” почав свою історію в 1889 році з легкої руки Олександра I, який запросив швейцарських спадкових виноробів Луї Гехлера, Юлія Майера і Жана Жатона. Спочатку їм довелося зіткнутися зі своєріденкою цієї місцевості у вигляді сильних вітрів і піщаних бур, які знищували саджанці винограду. Але все у них вийшло – господарство вважалося успішним. 5 тисяч відер вина – цілком собі успіх. Коньяки завод почав випускати вже в 1965 році.
Мила дівчина провела нам екскурсію виробничими залами. Запах там, звичайно, вражаючий і сильнодіючий)) Довго знаходитися складно. Тут ми витримуємо раз, тут – два, тут – три..)) і гоп – там змішуємо)) ух і надихалися))

Далі ми пішли в дегустаційний зал, де нам запропонували великий вибір коньяків і навіть одне вино і наливку.

Після того, як все було випробувано до дна бажаючими, ми поїхали далі.

Перед закінченням подорожі нам залишався тільки один об’єкт. Кінний завод Grand Prix. Це величезна територія з гарними дерев’яними котеджами, парками, ставками, дитячими та спортивними майданчиками… Ну і, звичайно, з великою кількістю доглянутих коней.

^{Ось так спокійно посеред парку відпочиває лебідь))}

Треба сказати, що навіть я зазвичай не ставлю такий темп в наших поїздках)) Я не просто втомилася – я майже видихалася)) Багато тепер потрібно знайти, прочитати, з’їздити пізніше. З 53 заявлених у проекті “Соляний шлях” об’єктів, ми відвідали далеко не всі. Чесно кажучи, я не уявляю собі поки скільки часу потрібно для того, щоб відвідати всі 53 локації. А особливо, якщо виділяти на кожну більш ніж 15 – 30 хвилин. Але як-небудь я обов’язково спробую)) І заразом розвідаю координати точок і їх історію. Томущо поки в проекті цей момент упущений. Але швидше за все, озвучування історичного та інших питань планується покласти на гідів.

Перша частина цієї пригоди.