Отже, ранок добрий, але голодний – знову терміновий пошук джерела гарячої їжі, бо у вчорашньому уламку забутих часів їсти ніякого бажання. І знову все відкривається тільки о 10 – 11 ранку.. А ще цілий день попереду і хочеться гарячої їжі. За підсумком на іншому кінці незабутнього містечка Монастирище була знайдена цивілізована точка харчування “Кафе Париж – Cafe de Paris”. За підсумком вони відкриваються теж не в 9, як заявлено в гуглокарті, а в 10. Але довелося змиритися.

Правда, тут теж не обійшлося без пригод – поки ми чекали свою їжу, в кафе кілька разів вимикалося світло. І кожен раз, коли ми вирішували плюнути і піти в магазин за хлібом з консервами, він включався і ми сідали чекати далі. Поїли з задоволенням та поїхали далі.

Немирів – неоднозначне місце. Одні кажуть, що там красиво, а інші, що краще не виходити з машини не дивлячись ні на яку красу (небезпечно). За нетривалий час, що ми там провели, ми не встигли помітити нічого, що навело б нас на думку про небезпеку міста. Хоча ночувати ми там теж не стали через відгуки про готелі.

Отже, в Немирові нас цікавив Брацлавський млин і палац Щербатової.

Знайти їх виявилось зовсім не складно. Будували палац на стику XIX і XX століть на місці середньовічного замку і більш пізньої садиби магнатів Потоцьких за проектом чеського архітектора Іржі Стібрала.
Навколо палацу красивий доглянутий парк, а саму будівлю зараз займає санаторій “Авангард”.

Брацлавський млин відрізняється по архітектурі від усіх бачених нами за цю поїздку. Він нагадує казковий будиночок або таверну (ну як на мене)) Початок роботи млина – 1862 рік. У 1905 році на основі млинової дамби чеський архітектор І. Стібрала спроектував і побудував першу в Україні електростанцію. Брацлавським млин називається через те, що стоїть на трасі Брацлавського напрямку.

Коли ми до нього під’їхали, то побачили привітно відкриті навстіж ворота і вирішили не упускати можливість.

Поки ми вивантажувалися, вийшов чоловік. Він сказав, що на даний момент у них тут “фірма”. Тому літати не можна, а з фотоапаратом можна походити. Навіть відкрив нам найстарішу будівлю.

Більше від нього нічого добитися не вийшло. І в інші будівлі заглянути він нам не дозволив. Ну і добре))

Наступний об’єкт – село Печера.
Нас сюди залучили садиба Потоцьких і величезний млин їх же. Хоча млин вважається в селі Сокілець.
Перед поїздкою я бачила фотографії цього млина, але в реальності він виявився набагато грандіознішим! Цей комплекс просто дух захоплює!

Біля млина доводиться говорити голосніше – через потужний поток води шум стоїть вражаючий.
На березі відпочивають люди, а ми ходимо навколо в захопленні.

Через бурхливий потік перекинутий дерев’яний міст. Особисто мені він здався злегка ненадійним, але місцеві швидше за все, бігають по ньому без задньої думки. Швидше за все, моє враження склалося через потужність водяного потоку під містком)))

Побудований архітектором Яном Гойріхом в 1894-1898 роках, а в 1921 році частина млина перебудували під гідроелектростанцію, яка працювала аж до пожежі 1992 року. Як нам розповів місцевий житель, який підійшов до нас поспілкуватися, ця електростанція забезпечувала електрикою три села. З точки зору місцевих жителів, млин спалили спеціально, а відразу після догорання все металеві частини і механізми негайно вивезли на металобрухт. На секундочку, оригінальні (поставлені ще при Потоцькому) столітні механізми. Селяни вважають, що комусь ця електростанція дуже заважала жити – ось її і спалили, а для неможливості відновлення вивезли все, що залишилося.. Ех..

Ще в мережі зустрічаються згадки про те, що хтось років 5 – 7 назад хотів тут зробити базу відпочинку або щось таке. Але, як видно – не вийшло.
Зараз тут можна знімати фільми – масштабні і атмосферні декорації вийдуть)))

Ну а далі сам палац Потоцьких в тому ж селі.
Вікіпедія каже, що місто є курортом. Чесно кажучи, при тій погоді, яка стояла, я б не один раз подумала, перш ніж туди їхати – важка, волога задуха, комарі і мошки. Ось біля річки добре – факт.
Для початку ми в селі намагалися з’ясувати як потрапити до цього самого палацу. “Їдьте уздовж того зеленого паркану і знайдете”. Авжеж))) Запитавши ще не одну людину ми таки добралися. Більшість відповідала “до санаторію – туди”.
На вході грандіозні ворота, а за ними видно дивовижну конструкцію))

Це не медівковий будиночок – це мавзолей-усипальниця-костел Потоцьких (думки розходяться).

Далі йдемо по алеї в пошуках палацу. По дорозі нам попадається абсолютно безстрашна ящірка – вона спокійно сидить і позує, а я підношу до неї об’єктив на відстань 10 сантиметрів))

І ось виявляємо будівлю.. і явно на тому місці, де повинна бути садиба – палац.

Санаторій “Печера”. Вже після повернення я з’ясувала, що палац був розібраний (і не полінувалися ж!!) в 1920 році. А на його місці побудували ось це щастя. Поки ми там сиділи і вражалися, повз нас пройшла група людей, яким не терпілося поділитися своєю радістю з оточуючими. Вони нам почали розповідати, що за санаторієм є дорога до річки – дуууже красива, там є камінь з мохом у формі сердечка. Ось він-то і підкорив вразливу публіку і вони нам вкрай настійно радили піти і подивитися на камінь з сердечком. Ми пішли до річки. Повз зруйнованими статуями по крихким плитам і перекошеним сходам.. І не змогли знайти камінь – там їх десятки і все з мохом. На якому з них люди проходили тест Роршаха – залишилося таємницею.
Сумні і задумливі від побаченого ми пішли назад, а назустріч нам радісно мчала та ж компанія людей і з вогнем в очах питала чи знайшли ми заповітне сердечко з моху.
Зі зворотного боку будівлю забули облицювати гарною плиткою і навіть помити – на балконах висять різнокольорові ганчірки, на стінах потоки бруду.. ух! краса!

Ночувати ми вирішили в Гайсині – у всій окрузі (ну або в напрямку нашого наступного об’єкта) це виявилося єдиним цікавим місцем.
Готель “Здорово”. Там же їх кафе, СТО TIR. Дуже добра, весела і добродушна господиня. Запропонувала нам вечерю – ми вибрали і вона пішла в кафе готувати)) Так, у неї є помічниця, але весь вечір вона сама з нами поралася. Запитала що нам на сніданок і коли його приготувати. Коли ми повечеряли, вона сіла в машину і поїхала за продуктами нам на сніданок)) І до 9 ранку був готовий чудовий бульйон і щось ще (вже не пам’ятаю що ми там просили). Їжа хоч і досить проста, але свіжа, гаряча і смачна))) Єдине що – дуже вже тонкі стіни між номерами. Вночі заселилися якісь далекобійники і було чудово чутно про що вони розмовляють в номері з іншого боку коридору.. А загалом – чудово, хоч і просто))

Далі буде))

Перша частина.
Друга частина.
Третя частина.
Четверта частина.
Шоста частина.