Наші подорожі Експедиції

Накипіло-експедиція 03.10.17 або “ну ось тут точно немає доріг – ми там були!”

4 Жовтня, 2017

Ха! Вовків боятися – …
Знаючи схильність нашого Ідейного Начальника Експедиції до гіпербол, я вирішила розставити всі точки над їжачками заздалегідь. І, після тривалого залякування нас маленьких, було з’ясовано, що дорога в с. Лютівка (так, назва натякає, але ми-то знаємо!) Складається з дірявої асфальтно-гравійної суміші з альтернативою “через кукурудзу” – грунтовки.
Хто не бував в Херсонській області, той може і злякається))) Але тут поки не переплюнули)
Наш маршрут був майже в два рази коротше останніх експедицій (близько 200 км) – це вселяло надію на повернення до півночі)))


Наш маршрут 03.10.17

А ще нас було три машини – Патрик , YOжа і Патриція (в цей раз зі своїм господарем за кермом). Це був його перший бойовий виїзд))

Отже. Збір був призначений на 7.30. А для нас це що? Так – підйом о 5 ранку, заварювання чаю в термосах, побудка причетних – “алло, доброго ранку!” “Мм …”. Далі – прогрів, заправка і в путь.
Вирішили змінити своєму прагненню (і без того не реалізувавши жодного разу)) і заїхали відразу на виїзді з міста на заправку за кавою і перекусом. Думаю, це гарна ідея – далі ми не кланялися кожній заправці, не шукали в полях кави ну і т.ін.)))
Першим пунктом нашої програми була Кадниця.
Садиба в Кадниці вдає із себе цілком добре збереглуся дерев’яну будівлю, в якій не так давно проходили якісь майстер-класи, практикуми та ін – це легко визначається по замалюваності з балончика стін всередині…

<і> Історична довідка: Кадниця отримала своє ім’я від маєтку Єгора Степановича Гордієнко – Кадниці. У 1893 році, піклуючись про дітей, власник садиби відкрив в ній земську народну школу.
Не обійшлося і без колективного свинства – поки всі дружно вправлялися на тему “зателефонуйте пожежним – треба зняти кошеня”, воно активно роздало навколишнім масу єхидства і позитиву:


Це Інна шукала кращий ракурс для зйомки))

Далі ми поїхали в дуже страшну Лютівку – по примарним дорогам. Вирішили спробувати поїхати по “асфальтно-гравійної жаху”. Ну не знаю чи можна там чогось злякатися після Богодухова/Охтирки. Але факт наявності примарності на обличчя.
Садиба шикарна і чудова. Проходили повз зацікавлені місцеві, сказали щось про “їх сільський клюб”.


Наша братія в очікуванні


Жалюгідний, аварійний стан ((


Ми там виглядали як примари)))


Навпроти садиби – парк))

Цього разу я взяла з собою GoPro і назнімла трохи в цій садибі – відкоригуємо, наріжемо і викладемо.

Далі ми бурхливо з’ясовували – чи дозволять нам підкріпитися або тільки на наступній зупинці)) улюююблена наша тема)
Вирішили, що можна і тут.
Виїхали на красиву галявину:

Підкріпилися, побродили і вирішили їхати далі)
Наступний пункт програми – Старий Мерчик – садиба Шидловських, потім Духівських – 19 століття.
Виїхали ми з Лютовки і стали якось дивно повертати. Заразом повернулися в Лютівку))) Нашим екіпажем було прийнято вольове рішення очолити колону і вийшло дуже навіть шикарно! По-перше – Діма виявився дуже непоганим штурманом, по-друге він непогано і без навігатора знає ті місця, а по-третє ми їхали першими! – пил хоч раз не ковтали!
Дорога виявилася чарівною – укочений до дзеркала чорнозем, раптові круті повороти (скошені в дрифті на пилу соняшники) і як вишенька – вискочила з-за дерева гірка! Посеред поля гірка, аналогічна крейдяний в Могриці – оп-па! Зупинятися пізно, думати ніколи – ззаду несуться два слонопотами і мене в клубах пилу можуть і не помітити. Моя лапочка злетіла туди на 4ій і тільки на перегині вже стала втрачати обороти. Чесно – було страшно. Але ми з нею впоралися. А потім довго на перекурі ділилися враженнями про цю гірку – іншим вона була ще більш непередбачувана – пил стовпом, а мої (для Патрика) і Патрика (для Патриції) габарити йдуть в небо! Всім нашим пасажирам треба віддати належне (або звикли або довіряють))) – в складні моменти, вчепившись в підручні / підніжні засоби, тихо переживають сюрпризи доріг))
Загалом, нам сподобалося)
Старий Мерчик – дивне місце. На вигляд нічого такого – стара будівля… а всередині моторошно.

Як сказав хтось із учасників, до сих пір чути музику в бальній залі… Не знаю що саме було вкладено в ці слова, але у мене це місце викликає мурашки по шкірі – від відчуття цієї самої все-ще-що-грає-музики.

Потрапити туди можна тільки через підвал, всі вікна закладені, темно, скрипить, крекче і розвалюється… Жах.
Наступний пункт програми – за Огульці “Обеліск полковника Певного К.М. 1916 рік”.
Ми вирішили не експериментувати і знову поїхати першими – у нас дуже добре виходило) А то зазвичай все чекають, поки головна машина підкине монетку (праворуч/ліворуч))) і потім через 100 метрів розгорнеться і поїде в іншу сторону)))
Наш шуканий пам’ятник виявився загублений в пагорбах – прекрасні місця, краса і буквально натяки на дороги – прим’ята колесами трава в сторону від грунтовки) поїздили ми по пагорбах і таки знайшли що шукали:

На цьому місці ми вирішувалися – чи встигнемо до темна в Люботин чи ні. Вирішили спробувати)
Ми проклали з Дімою коротку дорогу))) Чесно всіх запитали – чи готові вони до “короткої” дорозі, тому що гуглокарта написала, що коротка – коротше на 15 км, але довше на 20 хвилин))
І поїхали ми короткою.
Нічого нового не виявили – укочений чорнозем, соняшники, ями, вибоїни та інша лірика.
Зате встигли, адже гуглокарта не знає на чому ми їдемо) Встигли ми в те місце, яке Ідейний Начальник Експедиції на карті пальцем ткнув. А це була зовсім не садиба))) Поки все обдумали, пошукали в пам’яті і побудували маршрут, доїхали – таки почало сутеніти. Тому фотографій вже майже немає. Намагалися світити фарами, але не виходить.
В Люботині ми дивилися на садибу Масловича (потім князів Святополк Мирський) 19 століття.


Фото самої садиби немає ((

Цього разу до Харкова ми повернулися в рекордний час – о 21:30! Що чимало нас порадувало)

Фотографії мої, Інни Роменської, Олександри Кисіль

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше