Коли нам надійшла пропозиція приєднатися до подорожі, ми не змогли відмовитися)) Ну хто ж відмовиться?))
Проблема виникла на стадії купівлі квитків до Праги (звідти починалася наша подорож). І проблема ось у чому: за місяць до польоту у лоукостерів квитки коштували дорожче, ніж у звичайних перевізників. За підсумком ми взяли квитки на ранній ранок 1 січня у МАУ за фантастичну суму. В день покупки над світом панувала Чорна п’ятниця, на яку у нас було пару відсотків надії. Надії не виправдалися, сайт МАУ лежав мертво і ми поїхали в аеропорт. Привітна дівчина в касі поцікавилася куди, коли, скільки. Потім підняла очі і лукаво запитала “ви впевнені, що рано вранці першого зможете?” Ми ствердно посміхнулися, вона посміялася і квитки були куплені.
На наш подив, рано вранці 1 січня на посадці виявилося багато людей – літак був повний. На щастя, нічого цікавого чи неординарного в польоті не відбулося)
У Празі нас зустріла майже весна – проти -20оС і трьох метрів снігу в Харкові – зелена травичка і близько нуля градусів. Краса!
З Праги ми вирушили в місто під назвою Пісек (Písek) – він був по дорозі до нашого місця базування.

Пісек – малесеньке містечко з охайними різнокольоровими будиночками і брукованими вулицями. У місті є Кам’яний міст (Kamenný most) довжиною 109,75 м, побудований в XIII столітті. Це найстаріший кам’яний міст Чехії. Після повені в 2002 році його відреставрували.

У мене склалося враження, що будь-яке містечко в Чехії має якусь особливість, якою жителі дуже пишаються. У когось найстаріший міст, у когось будиночок найстаріший, у когось найкрасивіший феєрверк.. І так у всьому))
У Пісеку ми бродили близько години прогулянковим кроком – в самому місті довше робити нічого. Далі наш шлях лежав у Водняни. Це теж дуже маленьке місто, яке живе за рахунок птахофабрики і інституту рибарства. Так на чеському буде рибництво. Причепилося слівце, бо саме у співробітників цього інституту ми і гостювали. Люди дуже добрі, приємні і доброзичливі. Правда з деякими розмовляти доводилося через третю особу, яка знає чеську, але навіть жестами все виходило дуже добре)) Переважна більшість чехів (не тільки наші друзі) дуже привітні люди.
Відпочивши з дороги, ми поїхали в сусіднє містечко Противин (Protivín) – дивитися на “найбільший в Південній Богемії феєрверк”. Все це дійство було приурочене до закінчення різдвяних гулянь – на площі зібралися люди з усієї округи. Треба сказати, що для них з’їздити в супермаркет за продуктами по дорозі з тренування – це якихось зайвих 30 кілометрів)) так як тренування теж не за місцем може бути, а в 50 кілометрах))) Ну і тут теж – з усієї округи – це радіусом кілометрів 100 від містечка.
Феєрверк був красивий, соковитий, можна сказати, що під музику))) Ну місцями в такт не потрапляв, але вгадувалася світлова мелодія. У будь-якому випадку, ми отримали задоволення!
Ну а після – ми пішли в гості, посиділи за чаєм/кавою і пішли в шинок. Називається він Улічка. Такий собі архетипічний європейський шинок – кілька добротних дерев’яних столиків, приглушене тепле світло, грає важка музика і мужички їй підспівують, розмахуючи келихами з пивом)))
Крім великої кількості друзів і приємного вечора, там дуже запам’яталося блюдо “накладені гермеліни” (nakládaný hermelín). Це маленькі круглі м’які сирки з білою цвіллю, всередині яких запечені гострі перчики, мариновані в олії. Особисто для мене гостро, але любителям – в самий раз))

Наступного дня ми відправилися дивитися Прагу. Нам сказали, що ми привезли з собою зиму – поки ми їхали до Праги, обігнали сніговий фронт. Але він наздогнав нас в Празі.
Залишати машину найкраще на парковці якогось супермаркету або розважального/спортивного центру на околиці. По центру Праги вкрай незручно переміщатися на автомобілі – вузькі маленькі вулиці, складно знайти місце для парковки. Здебільшого парковки платні, але їх вартість зовсім невелика. Ми сіли на метро і спокійно доїхали до Центру. У жителів Праги є проїзний і вони просто заходять в метро – проїзний не потрібно нікуди прикладати для зчитування. Брати такий на один день, звичайно ж, безглуздо. Біля входу стоять апарати з продажу талончиків за часом і турнікет для друку на них часу входу.
Висадилися ми на станції метро Градчанська (Hradčanská) і потопали в бік Королівського саду. Очікувано сад був закритий у зв’язку з порою року.
І ось на підході до Старого міста, нас наздогнав той самий сніговий фронт, який ми випередили на трасі.

Почався снігопад, всі туристи побігли шукати притулку. Нам було цілком комфортно, бо ми приїхали з більш суворих умов, а багато людей навколо були одягнені легко для такої погоди. У підсумку всередину собору Святого Віта (Katedrála svatého Víta, Václava a Vojtěcha) ми заходили в тисняві – туди ломилися ті, кому не вистачило місця під арками.

Я була в Празі в 2006 році і всередині собору було набагато менше туристів, а внутрішнє приміщення було все відкрито. Зараз можна пройти від входу трохи вправо і трохи вліво – на відстань двох вікон. Природно, що весь натовп збирається в цьому маленькому просторі. Крім того, виявилося, що це нам ще пощастило – дуже мало людей. Ух! Як же тут в сезон?))

Коли ми вийшли з собору, на вулиці вже місцями світило сонечко. Звичайно, мене порадувало, що фотокамера не залеплювалася великими пухнастими пластівцями мокрого снігу.
І ось так плавно прогулюючись, ми попрямували в бік старих вуличок, Празького годинника і Карлового моста.

На виході з Празького Граду (Pražský hrad) є алея майстрів – ковалі, художники, Злата вуличка і маса інших цікавинок.

Так як всі, крім мого чоловіка вже бачили Празький Град, а він дуже не любить великі скупчення людей, ми вирушили шукати кафе або ресторанчик, в якому б подавали чеснечку (Česnečka). У підсумку ми її спробували зовсім не в Празі))

Зупинившись на оглядовому майданчику, повільно і плавно просуваємося в бік історичної частини міста. Раптово ми виявили музей фірми Apple.

Організатори музею дуже постаралися – зібрано все, починаючи з 1976 року по 2012. Чому не по 2018 – не знаю))) Але експозиція дуже докладна і цікава.

Важко сказати назву вулиць, на яких ми шукали ресторанчик. Вся “Прага 1” – це суцільний музей із старовинних будівель і вулиць. Величезна кількість сувенірних, ювелірних та інших туристичних магазинчиків, ресторанів і кафешечек. Підходимо до меню, шукаємо чеснечку, йдемо далі. Кілька разів пройшли по колу))) В результаті ми зайшли в найбільш вільне місце. Чеснечку ми не знайшли. Я спробувала суп в хлібі. Вельми приємна їжа – гуляш з підливою і овочами всередині круглого житнього хліба.
Далі ми пішли на Карлів міст і дивитися на великий красивий Празький годинник. Хоч ми і повинні були радіти малоой кількості туристів, для мене їх було забагато.

Вся площа за Празьким годинником була зайнята різдвяним/новорічним ярмарком. Туди ми не пішли.

Далі наш шлях йшов по старих вуличках в бік стоянки з нашою машиною і в Водняни – готуватися до виїзду в бік Венеції.

Друга частина подорожі.
Третя частина подорожі.
Четверта частина подорожі.
П’ята частина подорожі.