Наші подорожі Пригоди

Розвідка по заповідних місцях півдня України. Частина перша – копитно-степова.

6 Вересня, 2018

Ця поїздка – на відміну від багатьох інших, була спланована заздалегідь – хоча і переносилася, змінювалася. Але що? Правильно – жоден план не витримує зіткнення з реальністю)) Головне, що зіткнення відбулося досить позитивно і ненапряжно))
Вивчаючи в мережі інформацію про цікаві місця в Україні, я натрапила на задвірках мережі на згадку про заповідник “Гайчур”, він же “Таврія”, на вході велика стела з написом “ЗАТ Джаз”. Зупинюся на “Гайчур”.

Так ось – інформації про нього небагато. Все, що можна дізнатися з мережі – це те, що він знаходиться в Запорізькій області, біля села Тернувате в урочищі Гайчур (в інших джерелах – біля села Гайчур, про яке гуглокарта не в курсі, на відміну від Тернуватого), був заснований в 1993 році. Його площа близько 300 гектарів і раніше там були бізони, а тепер немає і залишилися тільки олені, козулі і коні Пржевальського. До речі, і страусів вже немає – з пернатих тільки павичі, індики і качки. Вольєри у них тільки для свинок, і то символічні. По обгородженим гектам степу гуляють абсолютно вільно все копитні упереміш.

Приїхали ми туди в середині дня, виїхавши з Харкова вранці. На стоянці біля воріт – жодної машини. Охоронці покликали з території доглядача, який виявився вельми привітний і балакучий. Крім нас туристів не було. На моє запитання скільки до них приїжджає туристів, сказав, що заїжджають, але тільки “по дорозі на море і з моря”. Не густо. Ще він розповів, що зоопарк був створений дирекцією заводу “Комунар” для полювання. Тоді він ще заповідником не був. Наш провідник показав нам птахів, свинок і музей, зроблений в дерев’яних будиночках. До кінця не ясно музей чого ж там)))) Всередині будиночків зібрані речі без розбору – просто старше 20 – 30 років і розвішані по стелях, стінах, полицях, стоять на підлозі і в усіх доступних нішах і кутах. Більшість експонатів належать або до радянської тематики (піонерські барабани, вимпели, портрети..), або української народної – вишивки, глечики та інші побутові дрібниці. Ще на стінах є опудала копитних. Наш провідник з сумом показує по черзі на опудала “ці ще залишилися, цих вже немає, і цих.. директор один був любитель полювання – всіх вибив.. ці ще є..” У зоопарку вже 7 років немає бізонів. І за словами доглядача, їх не поспішають завозити знову – аж надто вони сильні і норовливі. “Їм, каже доглядач, якщо погуляти закортить, вони секцію паркану своєю тонною ваги проходять і не помічають. І це добре, якщо повернеться тим же шляхом, що і вийшов. Як тільки вночі собаки загавкали, ми вже знали, що треба йти паркан лагодити.” Біля будиночків є столики з лавками і ставок з білими і помаранчевими декоративними рибами. Досить приємне місце для відпочинку. До речі, вхідний квиток коштує досить символічно – 40 грн з людини (і бажано, мати без здачі – їм її давати нічим).
Ми прилаштувалися за столик поїсти з дороги і після пішли гуляти в степ. Доглядач запропонував пройтися з нами і показати/розповісти, але ми відмовилися. За його ж словами, з ним ми підемо або без нього, в середині дня велика ймовірність нікого не побачити через спеку. Але дорогу він розповів і пішов. Господарську частину від заповідного степу відокремлює паркан з воротами, за парканом починається степ з посадкою.

Після прогулянки по лісу, стежка приводить в степ. Запах в степу сильний і прекрасний. Пахне полином упереміш з шавлією і злегка чебрецем. Вітер колише все це море трав і картина виходить чудова!

Як і говорив доглядач, нам вдалося побачити тільки два табуна коней і то – здалеку. Решту мешканців ми не зустріли. Тепер в планах з’їздити туди на кілька днів і все обійти і ретельно подивитися.
Наступний наш пункт за планом – Асканія-Нова. На шляху до неї є перевірений готель в Каховці (“Приват”) – ось туди ми і попрямували. Дороги там жахливі, так що ці 280 км ми проїхали неспішно, намагаючись не сильно напружувати підвіску свого залізного коня. Прибули ми в Каховку до 10 вечора. Заселилися і пішли шукати їжу, бо наш улюблений ресторанчик на першому поверсі готелю був закритий. Виявилося, що в цей час на набережній Каховки поїсти просто неможливо, незважаючи на наявність ресторанів і кафе. Справа в тому, що в деякі заходити ми не ризикнули через угашенну публіку, а ті кілька пристойних на вигляд, що нам попалися, в цей час уже не приймають замовлення (працюють вони до 11..) За підсумком – бутерброди, які залишилися з ранку були нашою вечерею.
Вранці ми поїли-таки в чудовому ресторанчику “Вечорниці” на першому поверсі готелю. Дуже смачно і ситно там готують – рекомендую!
Ще будучи в зоопарку “Гайчур”, ми зателефонували в Асканію-Нова і спробували забронювати місця на ретро-сафарі. Але нам сказали, що тільки на місці, якщо нас не 10 чоловік. Поки ми вмилися, поїли, купили води і доїхали до Асканії-Нова, була вже 3 година дня. Підходимо до каси, говоримо – ми дзвонили про місця на ретро-сафарі. “О! Ви як раз доповнюєте групу до потрібної кількості)) виїзд через 15 хвилин.” Ось така прекрасний відповідь)) Сплатили, посиділи почекали, зібралися в купку і поїхали.
Ретро-сафарі – це назва прогулянки по заповідному степу на пасажирській вантажівці з екскурсоводом. Кілька років ця екскурсія була недоступна і ось – нарешті відкрили! Звичайно, ми не могли пропустити таку подію!
Отже, група розсілася по лавках, дістала фотоапарати і хлібець (для частування копитних), і екскурсовод почала свою розповідь.
Більшу частину її розповіді можна прочитати в офіційних джерелах або в мережі. Ну або ось тут ))
Водієм виявився дивовижний персонаж)) Це похилого віку рухливий сухорлявий чоловік, якого знають тварини в степу, а він їх (за іменами))).
Поїздка проходить по величезним загонам, в яких містяться копитні. Всього в заповіднику 7 загонів. Але вони займають не всю заповідний степ, а тільки її частину (2330 з 33 тис. Га). Тварини по загонам розділені за принципом товариськості.
У першому загоні живуть антилопи канна, ослики і зебри. Проїжджаємо подвійні ворота, під’їжджаємо до великого бетонному навісу і зупиняємося. Наш провідник виходить з кабіни з великим пакетом диких яблук і кричить “Маняаааашааа!”. Одна з антилоп піднімає голову і спрямовується до нього. Екскурсовод нас попередила, що Маняша має поганий характер. І ззаду до жодного з копитного підходити не можна – це загрожує отриманням травм задніми ногами. У нас, правда, склалося інша думка про Маняшу – миле, чудне мокроносе створення))))


Це Маняша))

Слідом за нею підтягуються ще кілька антилоп, їдять запропоноване частування і позують для фотографій.

Ослики, яких розполохала своєю появою Маняша))


Коли всі фотографічні і зворушливі потреби з обох сторін були задоволені, ми сіли в машину і поїхали далі. До зебр. Всі зебри зібралися з іншого боку від навісу – ми проїхали метрів 30 – 50. Поки наш провідник кликав зебр, ззаду тихенько прийшла Маняша. Зебри її побоюються і підходити не хочуть, а Маняша хоче ще яблук))) Зрештою наш провідник підкупом умовив Маняшу піти до своїх (кілька додаткових яблук її задовольнили))) і ми поспілкувалися з зебрами. Вони набагато більш обережні і менш довірливі, ніж канни.

Наступний загін – поні. Причому, поні дуже цікаві)) Зупиняємося, провідник виходить і кричить “Рижииииий!”. Вдалині піднімає голову один кінь в табуні (так здалеку здається) і йде в нашу сторону. Потім починає бігти і чим він ближче, тим дрібніше здається (хоча повинно бути навпаки)). Коли він підходить до нас, то виявляється зовсім невеликим поні.

Деякий час ми їхали повз низини, яка заповнена журавлями і чаплями. На жаль, вони від нас були досить далеко для зйомки.. Їх там дуже багато і вони дуже красиво всією зграєю злітають.

Далі ми приїхали до нудьгуючих ватусі (це африканський велика рогата худоба), які живуть з парочкою сірої української рогатої худоби. Коли машина зупинилася, наш провідник вийшов і пішов, примовляючи “давайте, вставайте – не лінуйтеся..”

Разом з ватусі, живуть антилопи гну. Екскурсовод нам розповіла байку про антилоп гну. “Природа сильно не морочитися і «зліпила» їх з того, що було під рукою: морда від чорта, грива коня, тіло корови, борода гірського козла, а хвіст осла.” Ну або щось в цьому роді)) Характер вибуховий, поганий. Ну просто красуні)) А ще у них на ребрах темні смужки, через які здається, що скелет просто обтягнутий шкірою. Насправді вони цікаві, але моторошні. До них ми не виходили з машини через непередбачуваний характер.

Наступний загін – коні Пржевальського. З одного боку паркану самець і дві “нюрнберзькі дівчинки”, як сказала екскурсовод (самочки коней Пржевальського, яких привезли з Нюрнберзького зоопарку для розмноження), з іншого боку ревнують місцеві самі (їх прибрали від самця щоб уникнути виродження від занадто близькоспоріднених зв’язків, хоча одна змогла якось прорватися)))).

Дівчата із задоволенням хрустіли дикими яблуками і хлібом, а жеребець гордо стояв осторонь і поглядав на нас.

Один загін ми пропустили, тому що там живуть кафрські буйволи, які “зовсім з головою не дружать”, як сказала гід. На жаль, до них пішли і бізони, на яких дуже хотілося подивитися.
В останньому загоні живуть ті ж буйні буйволи, українська сірий рогата худоба і сайгаки)) Дивовижні тварини – сайгаки. У них дуже смішний великий ніс, більш схожий на протигаз (наша екскурсовод наполегливо називала їх кондиціонерами)) і тоненькі ніжки. Як сказала гід, вони повинні постійно бігати і стрибати – інакше ніжки атрофуються.. І ось біжить собі це чудо і раптом підстрибує відразу на всіх чотирьох ніжках пару раз.. і далі спокійно біжить)))) А ще вони дуже складно живуть в неволі, бо не беруть їжу від людей. Просто вмирають від голоду. В Асканії-Нова є гордість – один сайгак, що виріс на ручному вигодовуванні. Ну і сам факт, що стадо спокійно живе в зоопарку, викликає велике почуття гордості у співробітників Асканії-Нова))

Під’їжджаємо ми до виїзду з останнього загону, а біля воріт стоїть маленька сім’я тих самих буйних буйволів. І ватажкові щось ну дуже не подобається в запаху, що виходить від людей. Гід сказала, що він дуже не любить запах парфумів. Сидимо і дуже чекаємо, коли ж провідник відкриє ворота – буйвол важить під тонну і не факт, що наш вантажівка витримає його гнів.. Але ватажок стояв і просто грізно сопів (на щастя)). Варто відзначити, що в холці цей звір вище людини, що стоїть..

Далі ми проїхали по новій частині дендропарку, куди не пускають відвідувачів – там вирощують молоді рослини. По дорозі трохи зібрали яблук і глоду – вони вже встигли і обсипаються. І виїхали до входу в зоопарк. І дуже вчасно, бо вхід в зоопарк закривається о 17:00, хоча всередині ще мінімум годину можна гуляти)))
Ось ми і вирушили дивитися на пернатих, копитних і бобрових)))

Далі шлях наш лежав до моря.

Частина друга – штормова.
Частина третя – емоційна.
Частина четверта – розслаблена.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше