Млини Наші подорожі Спецпроекти Експедиції

Старовинні млини України. Частина 2. Замки, хасиди і католики.

18 Липня, 2019

Ще коли я тільки розробляла маршрут по старовинним млинам центральної України, я зіткнулася з великою проблемою. Полягає вона в тому, що в деяких місцях нашої чарівної країни дуже складно знайти місце для ночівлі. І я зараз не про місця для намету. Наприклад, в радіусі 80 – 100 кілометрів від місця, яке мене цікавить, немає ні готелю, ні мотелю – нічого. Доводиться за день проїжджати на 100 – 150 кілометрів більше, ніж спочатку плануєш або робити непоганий гак.
Перша після Кам’янця-Подільського ночівля була запланована в Меджибожі. Але по дорозі є ще одне цікаве місце. Сутківці, в яких знаходиться дуже цікава церква-фортеця Покрови Пресвятої Богородиці . Торік я там була і цього разу можна було б її об’їхати, але ми вже не встигали в Меджибіж до закриття фортеці, а з собою у нас є дрон і облетіти таку гарну церкву дуже хотілося.

У Меджибожі є дуже мало варіантів для поселення. Аж один. Це місце під назвою “Автотуристичний комплекс” Меджибіж “. Ціни там не маленькі. На жаль, економ-варіантів поселення немає. Але є паркінг, на якому розташований душ і пральня (мабуть, для піших туристів). Що цікаво, кафе цього комплексу розташовано через дорогу від нього. Обслуговування там абсолютно неспішне і нам довелося бігати шукати офіціанта після довгого очікування. Це ми сподівалися, що нас помітили, але помилилися. Ми вже почали звикати, що в меню, звісно, дивитися можна і потрібно, але правильне питання звучить так “а що у вас є поїсти?”. До кінця подорожі ми в цьому остаточно переконалися))) Але.. тут ми тільки починали.

Годують там цілком смачно і ситно, хоч і не дуже дешево.
Є, правда дещо не-зручностей. Санвузол знаходиться з боку траси з іншого боку від кафе. Очікування офіціантів в будь-який час затягується аж до самостійного пошуку по немаленькій території. А так – дуже навіть мило і затишно. Особливо фонтанчик посеред майданчика зі столиками під час літньої спеки.
Повечерявши, ми поїхали подивитися на Меджибізький замок. А раптом біля нього знайдеться місце, де можна зняти красиву вечірню фотографію?)) На жаль, але такого місця не знайшли. Вирішивши повернутися вранці, ми стали нишпорити карту села в пошуках пригод. Виявилося, що в Меджибожі є дві синагоги і могила славетного рабина Баал-Шем-Това .
Якщо проїхати від фортеці буквально метрів 100, на будинках починають з’являтися написи на івриті. На мій сором, я не прочитала про саме місце заздалегідь. Тільки про замок. І ось їдемо ми тихенько, під’їжджаємо до місця на карті, де відзначена синагога. Про те, що ми приїхали в те саме місце, куди прагнули, ми зрозуміли за кількістю людей у білих сорочках, чорних брюках і різноманітних відомих головних уборах. Синагога виявилася абсолютно нічим не видатною будівлею, а людей ми явно збентежили і здивували своєю появою. Тому ми розвернулися і тихенько поїхали далі. Під’їжджаємо до точки, на якій відзначена могила знаменитої людини. Картина: ми в машині, перед нами в’їзд на територію з великою кількістю стендів, наметів, вивісок, людей в білих сорочках і відомих головних уборах, охорона б’є морду і викидає дуже нетверезого і вже грунтовно пошарпаного персонажа, між нами і парканом в сторону території, що охороняється крадуться перелякані люди все в тих же відомих головних уборах, ззаду пошарпаному товаришеві кричать “ти що – так просто здасися?” .. Артхаус. Задня, газку.. Спробуємо наступного разу.

Сюрреалістичний вечір видався.
Повернулися в готель, замовили чай. Ну дуже приємно було посидіти ввечері у дворику біля фонтану з ним. Це просто блаженство після спекотного довгого і насиченого дня!
Після сніданку зібралися їхати до фортеці Меджибіж. Сидимо в машині, чекаємо поки мотор нагріється. Хтось вирішив включити веселу єврейську пісню під враженням вiд минулої доби. Повз нас їде дідусь на велосипеді і стільки злості і ненависті в його погляді, що нам стало незручно… Вимкнули. Експериментувати з піснею “Арабська ніч” на в’їзді в єврейську частину села не стали))))

Отже, фортеця.

Я часто чула про Меджибіж. Ніби як тут проходять всілякі фестивалі та інші народні гуляння. Зовні фортеця виглядає дуже переконливо – високі і красиві стіни.

А всередині двору практично більше нічого і немає. Хоча всередині тих самих стін є два музеї – краєзнавчий (дуже захоплюючий і багатий на експонати) і музей Голодомору – що не дивно, важкий.

Ну і церква.

Що цікаво, на території фортеці йдуть реставраційні роботи, а в краєзнавчому музеї на табличках біля експонатів часто зустрічається дата знахідки 2017, 2018, 2019 рік.

У відмінному стані Лицарська вежа. Навіть можна піднятися на самий верх, звідки відкривається прекрасний вид. Є одне “але” – цей підйом не для людей зі слабкими нервами. Якщо я правильно пам’ятаю, то у вежі 5 поверхів по 4 – 5 – 6 метрів заввишки. Сполучені вони хиткими дерев’яними сходами. А найостанніша взагалі більше схожа на звичайну горищну, ще й самої великої висоти. Але воно того варте!

Спускатися, правда, не менш складно)))

Поки я сиділа остигала в тіні, інші сходили таки до могили відомого людини. На територію їх пустили, але просили не заходити в будівлі і ні до кого не звертатися. На вході висить табличка “За релігійних причин водіям вхід заборонений”. Я гублюся в здогадах))

Коли повернулися любителі іудаїзму, то повідомили, що нічого особливого на могилі великого людини вони не побачили. Сама труну/саркофаг знаходиться всередині будівлі. По-перше, в будівлі просили не входити, по-друге там йшла служба/молебень/.. і ніхто не став турбувати зайнятих людей. Через вікно вдалося побачити тільки шматочок кришки саркофага, що стоїть на стовпах (С). А ще вони розповіли, що бачили табличку “Старовинний млин там”. Ми поїхали за вказівниками на табличці і повернулися до замку. Насилу ми здогадалися, що нещасна будівля біля річки – це той самий старовинний млин.

Це тільки початок дня. Далі у нас ще попереду млини!
У цей день у нас ще дві точки і потім Бердичів.
Нова Чортория. Дивовижна назва)) Село, яке належало колись нащадкам князя Адама Єжи Чарторійського. Звідси і така начебто дивна назва селища. Ми сюди приїхали подивитися на млин і садибу-палац Оржевських.

Спочатку ми знаходимо “паровий млин”.

Ніякої активності на території ми не помітили.

Млин побудований в 1870-х роках на кошти графа Оржевського, відомого підприємця того часу. Спочатку з парового млин зробили електричним, а потім на його базі електростанцію. У путівниках і різних туристичних сайтах написано, що на цей час в будівлі працює Новочорторійський млинзавод. Це не так. Він давно збанкрутував. Будівля більше 15 років стоїть без використання, хоча прекрасно збереглася.

Буквально в 500 метрах від млина знаходиться садиба Оржевських. Її оточує прекрасний парк, який вижив у всіх соціальних катаклізмах.
Зараз тут розташовується Новочорторійський аграрний технікум . Коли ми там гуляли, все було закрито і жодної живої душі ми зустріли. Тільки комарі))

У цієї будівлі і його власників дуже строката і довга історія. На початку 19 століття власниками села були магнати польського походження Прушинскі. Це вони заклали парк і побудували першу версію садиби. З першої версії зберіглася лише частина паркового фасаду – кардинальну перебудову влаштували останні власники маєтку Оржевські. Вони ж побудували церкву-усипальницю, яка зберіглася і нині діє.

Наступний пункт нашої програми – Турчинівка. Там знаходиться “Палац Уварової”, в якому зараз знаходиться Турчиновській професійний ліцей. Є думка, що тільки завдяки цьому будівля знаходиться в пристойному стані.
На вході в парк нас зустрів їжачок. Він дуже діловито тупотів поперек дороги по своїх справах, але усвідомивши кількість позаштатних особистостей, злякався і покотився під паркан. На жодні вмовляння вилізти не піддавався, а потім був виявлений тікаючим по інший бік паркану)))
Як виявилося, живності в окрузі більш ніж достатньо. І не тільки їжачків. Судячи з усього, ми потрапили на свіжий комариний виводок. Злий, хижий і голодний. Конкуренція за їжу (за нас) була така, що ніякий репелент не рятував. Переступаєш кордон воріт і відразу поринаєш в живу невгамовну природу – кропива, комарі, мошки))) І все це буйство тобі дуже радо – ти смачний і великий (у мене навіть щодо кропиви така підозра закралася))))

Літати по цих алеях було складно, але цікаво)) Дрон весь час пищав і лаявся, що занадто близько перешкоди і він не хоче працювати в таких умовах)) Але ми з ним домовилися. Зокрема за допомогою нього, ми помітили на вежі господарської будівлі гніздо лелек. А в ньому лелеченят)) Взагалі майже у всіх селах, які ми проїжджали в цій поїздці, дуже багато лелек. Одного разу ми нарахували на одному полі близько 30 і збилися з рахунку. Дуже акуратно, щоб не налякати, ми зняли цих лелеченят дроном. А потім довго свербіли від комариних укусів, коли втекли від цих буйних проявів природи))

Віддихавшись, ми вирушили до останнього на сьогодні пункту програми. Бердичів. Крім того, що в ньому знаходиться чудовий санктуарій, який хотілося відзняти, це половина шляху до наступного млина. Ну і знайшлося аж пару готелів.

Перед тим як їхати шукати готель, ми зупинилися біля прекрасного і величного Всеукраїнського Санктуарію Матері Божої Святого Скапулярія . Я вже навіть майже запам’ятала повністю його назву за рік))

Літати було зовсім непросто – навколо дроти, територія Санктуарію велика – сигнал постійно втрачається через перешкоди.

Коли зайшли всередину, поспостерігали цікаву картину)))
Бадьора монашка шурхотіла туди-сюди по двору, зупинилася, дістала телефон і щось в ньому задумливо читала. Прибирає телефон, піднімає голову, бачить ченця, що віддаляється. “Отець Петро!”. Чернець зупиняється, пригинає голову і повільно розгортається. “Так?..” “А Ви зараз нічим не зайняті?” і все з посмішкою милою і променистою. “Нні…”. На обличчі у отця Петра написана в цей момент вся скорбота кармелітів прошлих і майбутніх навпіл з приреченістю. “О! Як чудово! Ходімо-но зі мною!”. Вкрай пригнічений отець Петро з усією можливою покорою розгортається і тупотить за черницею. Через невеликий проміжок часу черниця випурхує з будівлі і йде зустрічати групу дітей, які прийшли на екскурсію.

Я виявилася не дуже розважливою – обраний мною готель виявився на вокзалі. Що цікаво, під час написання цієї статті, я ввела в пошук гугла “Бердичів готель” і мені не відобразився в пошуку “Пан готель”, в якому ми зупинялися)) Але він там є. І ми там були. Обраний він був з тієї причини, що в інших трьох ціни були вже дуже, як на мене, нездорові. А виявилося, що це не готель, а хостел з претензіями на велич. Торговий центр перед привокзальній площею, з відповідним контингентом, на третьому або четвертому поверсі раптом відкривається картина в стилі арт-хаус. Ядрено-рожеві стіни, фотографії якихось знаменитостей з подяками (якщо мені як-небудь вдасться упевниться в тому, що хоч один з цих людей хоча б в курсі про існування цього місця, поїду приносити вибачення), смикані і нервові адміністратори, відсутність парковки і точки харчування. Кімнати на велику кількість людей. Люкс – з власним санвузлом. У решти – загальні в коридорі.

Гаразд. Нам просто переночувати. Душ і ліжка є – це вже добре. Комах немає – взагалі супер)) Залишилася друга половинка щовечірнього квесту – знайти де поїсти. Йти в супермаркет за ковбасою і хлібом не хотілося. Хотілося чогось гарячого. На гуглокарті був виявлений неподалік ресторан “Тоскана-гриль”. На вигляд цілком пристойний заклад. Готують теж цілком добре.

Так як нам потрібно було вранці рано виїжджати, ми запитали коли вони відчиняються. Кажуть, приходьте завтра о 10. Втихомиривши жаль з приводу часу, ми вирішили так і зробити. Але вранці в 10 ресторан виявився закритий. Причому, через 20 хвилин нам вдалося поспілкуватися з робітницею – у них виявився санітарний день. Ось така підстава. Як завжди, виявилося дуже складно знайти хоч щось робоче о 10 ранку з кафе/ресторанів. На це у нас пішла ще година, так як власники не вважають за потрібне актуалізувати інформацію не тільки в гуглі, але навіть і на табличках закладів. Але ми впоралися і цілком приємно поснідали. Кафе “ Luigi ” не так просто знайти – воно знаходиться на шостому (якщо не помиляюся) поверсі торгового центру, а ліфт туди розташований з тильного боку будівлі.

Так почався наш наступний день пригод. Про нього в наступній частині))

Перша частина.
Третя частина.
Четверта частина.
П’ята частина.
Шоста частина.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Цей сайт захищений reCaptcha і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.

Ольга Дзюба
Одеса, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше

0
    0
    Ваш Кошик
    Архіви
    0
      0
      Ваш Кошик