Мій друг дуже довго мені розповідав як чудово в Святогірську восени, коли листя золоті. Та й Свято-Успенська Святогірська Лавра на горі виглядає красиво. І ось (на превеликий подив усіх), стоїть в жовтні другий тиждень сонячної погоди. Екопарк обійшла двічі, в Вовчанськ з’їздили – куди б ще? Я згадала про цю красиву лавру. Їхати не так вже й далеко, дорогу там недавно зробили…
Вранці немилосердно буджу друга і говорю “розповідав – поїхали! Прямо зараз!” За підсумком ми виїхали не так вже рано, але часу до заходу теоретично залишалося досить багато, щоб встигнути спокійно все обійти. 160 км в одну сторону – це близько двох годин ходу.
Коли до Святогірська залишається кілометрів 20, я розумію, що ми не встигли – сонце стрімко котиться за горизонт. І ось тут до мене дійшло, що я забула про те, що на вихідних перевели годинник і тепер темніє на годину раніше. Дуже засмутилася. Мало того – виявилося, що в Святогірську все листя вже опало, хоча в Харкові все ще жовте і красиве…
І ось приїжджаємо ми в сутінки, листя золотого немає – ну хоч потренуюсь у вечірній зйомці, як давно хотіла. І тут мене осягає остаточне розчарування в поточному дні. Мене жорстоко обдурили в тому, що акумулятори від мого старого і нового фотоапаратів однакові. Виявилося, що вони непомітно відрізняються одним піном. Як наслідок, я залишилася з двома десятками кадрів. Я ж розраховувала на два акумулятора від десятки, які у мене в сумці…
Ну щось все-таки я встигла зняти)))