Коли прийшов час обзаводитися новою гумою, ми з другом поїхали за нею на авторинок.
Як виявилося, ми це зробили пізно, тому що в моєму розмірі 215-235/70-75/15 все розібрали нівоводи і вазоводи. Щось якось ще можна було знайти на 16й диск. Наступного разу буду розумніша))))
Але ми таки знайшли гідні черевички)))
Для мене стало відкриттям, що є якийсь алтайський завод з виробництва автомобільної обувки, але ось)))) Алтайшина 215/75/15))

Водночас на автобарахолці був виявлений домкратік))))

Взули, відбалансували і зібралися на обкатку. Це було 16 березня – на вулиці бруд, холоднеча – саме те)))
Прямо перед виїздом виявився прокол((( Де і коли це сталося – науці не відомо. І якби не спостерігачі, я не знаю коли б це помітила. Ну – зняли, відвезли, заштопали.
І всією чесною компанією в 6 осіб (з шістьдесят перший патрулем) рушили за місто в ліс. Ми там вже бували і нічого не віщувало)))
Як завжди, пригоди починаються з фрази “а гайда подивимося що там …”
Ну ось ми і подивилися)))) Спуск довжиною метрів 300 з перепадом ухилу від 20 до 50 градусів, місцями ще й в бік теж ухил, звісно не прямий, а хітровикручений. Чорнозем консистенції густої сметани на глибину сантиметрів 20, місцями 30 …
Для початку я оцінила, що стоячи на середині спуску мордою вниз на ручнику, я не зрушила і на сантиметр. В цей час в машині крім мене були ще пасажири. Це я чекала, коли екіпаж патріка подолає поворот в кінці спуску. Поворот градусів на 70 в улоговинці, за якої под’ємчик)))). По зовнішньому радіусу був збудований бруствер з г … рязі і палиць і в результаті відкараскалися заднім ліхтарем.
Далі по курсу був знайдений плацдарм для розвороту. На самому спуску я чесно спробувала розгорнутись, але результат був невтішний. Без мудовой гуми це просто нонсенс (((
А потім ми піднімалися. Багато годин.
Мою Крихітку підняли всього за годину. Приблизно. Жодного разу до цього я не крутила мотор до відсічу. Якби не 3 лосині сили в комплект до наявних кінських, то сидіти мені там до потоплення. Так, все перетворюється в досвід. І моя вдячність моїм вчителям і наставникам в водінні і конкретно в бездоріжжі не має кордонів. Грязьовий дрифт і слалом – це весело, але моторошно. За час підйому у мене постраждав тільки розширювач арки, який ми вправили після мийки на місце.
А ось Патрика піднімали більше 3-х годин, тому що задача залишити машину в пристойному вигляді стояла гостро. І за підсумком його витягали хайджеком та динамічною стропою. Добре, що ми їх поклали в машину. Дуже виснажлива та невдячна справа. Але і на тому спасибі. З втрат – теж розширювач арки до раніше втраченого ліхтаря.
Треба сказати, що ми абсолютно не збиралися влипати в таку пригоду. А тільки покататися по грязьовим калюжах і додому. З нами було 2,5 цілком цивільних пасажира. Ці люди впали в ступор і не могли нічим допомогти.
О 4 годині ранку впав туман. Як молоко – далі метра від машини нічогісінько не видно.
Вибралися ми звідти в 5 ранку …
А на наступний день моя машинка мене потішила. У мене беззастережно помер акумулятор. Спочатку я дуже засмутилася, а потім зрозуміла наскільки моя машина мене любить, цінує і береже. Це не сталося в лісі)))
А потім була мийка і прання)))) Дві машини милися 6 годин. Вп’ятьох.
Але гуму перевірили, мізки напружили, досвід здобули)))))