Якщо їжі не вистачить, якщо вона пропаде або не підійде, якщо доведеться нести занадто багато або повернутися додому з зайвою – все це незручності, які можуть сильно зіпсувати пригоди або відпочинок. Тому, збираючись в похід або поїздку, дуже важливо правильно підготувати та розрахувати раціон.
Незалежно від способу ночівлі в подорожі я беру з собою пластикові чашки, ложки, чай та каву. Просто я полюбляю пити міцну каву з вершками вранці і трав’яний чай вдень, але кава в готелях зазвичай або розчинна, або дуже слабка і прозора, а чай нерідко в пакетиках. Тому ми просто просимо чайник до номеру або окріп у чашку. А вранці перед виїздом заварюємо термос або два трав’яного чаю. Дуже яскраво запам’яталося одне виключення – на виїзді з Білої Церкви є мотель “кафе-готель Гриль Станція” – там не тільки чудово готують, а й роблять божественний м’ятний чай з ромашкою! Звичайно, це не єдине місце, де роблять добрий чай та каву, але це місце нас просто підкорило.
Окрім того, ми обов’язково беремо з собою щось перекусити. Методом проб і помилок було з’ясовано, що для цієї мети відмінно підходить галетне печиво, сир (маленькі кругляші у червоному воску) і м’ясні палички (минулого року у нас в продажу з’явилися добрі без підсилювачів смаку та ароматизаторів – це, звичайно, не найдешевше задоволення, але вони поживні і довго зберігаються) або сушене/в’ялене м’ясо. На півдні України є місто Болград – там роблять прекрасну річ “карнации” – це подрібнене м’ясо, яке в’ялиться спресоване з травами в оболонці. Подібний продукт є у багатьох народів і по-різному називається, але карнаци мені подобаються поки найбільше))))
Ми спробували брати з собою в дорогу на обід/перекус консерви (рибні та паштети), але за разом вони з’їдалися вечорами разом з вечерею. А в дорозі в машині їсти консерву не дуже зручно. Добрий перекус – солоне сало з чорним хлібом (якщо не об’їдатися до втрати свідомості). Але при поїздці влітку краще добре і герметично пакувати сало, бо воно може розтанути і потекти. За спеки будь-яка ковбаса (якщо вона містить хоч трохи м’яса))) має властивість псуватися досить швидко, тому ми її не беремо. У холодну пору року можна, але її не дуже зручно в дорозі різати. Так, я розумію, що можна зупинитися, все дістати, порізати і поїсти, але якось у нас це жодного разу не виходило – мабуть, занадто захоплюємося процесом))))
Обов’язково з собою беремо багато води (в машині це досить просто, а пішки два – три літри на день на людину). У кожній машині обов’язково стоїть одна – дві шестилітрові баклаги резерву (з урахуванням того, що найближчу воду можна роздобути максимум в п’ятдесяти кілометрах), дві – три шестилітрові баклаги для табору на ніч і в салоні близько десяти літрів води для пиття на день. У пішому варіанті стоянки краще розраховувати так, щоб недалеко була можливість набрати води. А інакше потрібно нести з собою ще воду на їжу і на наступний перехід. Була у нас одного разу ситуація, коли ми трохи не розрахували з водою при підйомі на гору – ми розраховували до ночі пройти ще й плато до джерела, а до ночі тільки на нього вийшли. На щастя, ми зустріли людей, у яких була вода, але не було їжі))) І скооперувалися, а то б довелося півночі йти. Наступного дня ми всі разом поспішали до води))) Ну і була не одна ситуація, коли нам доводилося йти досить довго вже по темряві, щоб дійти до джерела.
Не варто в далеких поїздках пити солодку газовану воду або багато кави на заправках – це тільки посилить спрагу і збільшить кількість зупинок “за потреби”. В піші подорожі брати з собою газовану воду, як на мене – це тільки для дуже талановитих людей)))
Особисто я вдома не дуже часто готую суп або бульйон, але в дорозі намагаюся їсти його кожного дня. Колись я це підгледіла у далекобійників – мені було цікаво чим харчуються люди, які дуже багато часу проводять за кермом і давно виробили оптимальну схему харчування в дорозі (ми регулярно зупиняємося перекусити в тих закладах, де багато далекобійників – там годі й шукати високої кухні, але їжа недорога, ситна і цілком їстівна). І наша команда, і наші знайомі вже багато разів перевірили підглянуте))) Кращим варіантом є курячий бульйон з локшиною, але можна й інший суп – тут на смак і колір усі фломастери різні. Головне, не важкий. З супом (бульйоном) все просто – це легка поживна їжа, що не обтяжує організм, а як наслідок, після неї в дорозі не хилить в сон)) Звичайно, одним бульйоном не наїсися. До нього можна взяти салат з овочів та пару шматків хліба або маленьку порцію м’яса з гарніром (але знову ж таки – не варто переїдати). Це стосовно обіду, бо увечері або вранці ми їмо в таборі або готелі.
На стоянках в наметах ми або готуємо сублімовані супи, або варимо з овочів і тушонки. Овочі або свіжі куплені по дорозі (тягти на собі свіжі овочі більше, ніж на один день – важко і невигідно), або сушені (це не так смачно, але так само поживно). А ось питання тушонки для туристів – священна дискусія. Є мільйон і купка способів заготівлі м’яса в похід. Є, звичайно, окремі особистості, яким нормально тягати з собою класичну покупну тушонку в жерстяних банках (або навіть в скляних), але зазвичай при виявленні більш економних варіантів, люди відмовляються від цієї ідеї. У машині можна з собою возити і банки, але у них абсолютно невигідне співвідношення кількості м’яса/кількості рідини/вартості продукту. Зараз у продажу вже є добра туристична тушонка, але вона все одно далека від тієї продуктивності, яку дає заготовлене вижарюванням або сушінням м’ясо.
Як на мене, сушити м’ясо в похід можна, якщо є чимало вільного часу і планується або небагато людей або кілька днів у подорожі – надто вже це клопіткий і тривалий процес. Бажаючі легко зможуть знайти масу варіантів його приготування в інтернеті (я спробувала один раз зробити і більше цей подвиг не повторювала). А ось вижарена тушонка готується набагато швидше, простіше і має перевагу – вона їде в рюкзаку в жиру (не потрібно окремо брати з собою жир для готування). Термін зберігання у неї менше, ніж у сушеного м’яса, але похід влітку на пару тижнів в спеку вона витримує чудово і потім ще довго може стояти в холодильнику. Цей рецепт я дізналася від своєї подруги, коли я вчилася в університеті і жила в гуртожитку – їй її матуся присилала в такому вигляді м’ясо разом з іншою консервацією.
Отже, беремо свинячу задню частину та свинячий жир (можна і сало, але краще нутряний жир – менше відходів) в співвідношенні 2:1 (на 2 кг м’яса – 1 кг жиру). Ріжемо великими шматками жир і топимо його в казані, поки шкварки не стануть хрусткими та золотистими. Поки топиться жир, очищаємо м’ясо від кісток, жил та жиру (жир з м’яса теж в казан на витоплювання). Ріжемо м’ясо шматочками не більш 3 см. Сильно розігрівати жир не потрібно, бо він почне горіти і тушонка буде несмачною. Тобто використовуємо середній або трохи менше вогонь. Коли жир витопився, дістаємо хрусткі шкварки і прибираємо їх (в тушонці вони нам не знадобляться, але їх можна посолити та з’їсти))). Не прибираємо жир з вогню. М’ясо вкладаймо маленькими порціями та дуже обережно – буде дуже сильно вирувати якийсь час, поки основна маса води з м’яса не вижариться. Таким чином можна засмажити м’ясо до абсолютно сухого стану (воно буде кришитися), але я б не радила так робити – з таким м’ясом буде дуже складно готувати їжу – воно буде залишатися твердим при приготуванні. Краще вибирати м’ясо шумівкою, коли воно підрум’яниться. Коли все м’ясо буде приготовлено та охолоне, його потрібно розкласти до ємностей (для цього можна використовувати пластикові банки або тетрапаки, наприклад від соку). До м’яса кладемо трішки чорного перцю горошком, запашного перцю, лавровий лист та що вам ще подобається))) Коли жир охолонув, але ще рідкий, заливаємо їм м’ясо, закупорюємо ємності та прибираємо в холодильник застигати. При виборі ємностей варто враховувати, що в жарі жир розтопиться – якщо ємкості не герметичні, то усе буде в жиру. Така заготовка м’яса дуже сильно полегшує його вагу і дозволяє готувати смачну та поживну їжу.
Здебільшого зараз ми беремо з собою в дорогу трохи сублімованої їжі, консервовану їжу в реторт-пакетах та трохи для повноцінної приготування. У машині їжу в реторт-пакетах возити не проблема, а тягати в рюкзаку пішки – абсолютно невиправдано за вагою (один пакет на одну трапезу важить 350 – 500 г !!). З сублімованою їжею все легко: заздалегідь беремо на пробу декількох виробників і потім закуповуємо в подорож вже відому марку.
Особисто я людина дуже вибаглива до їжі (безумовно, коли ситуація складна, то я можу багато чого з’їсти), і більш того я не одна така. Тому перед подорожжю я відправляю всім членам групи посилання на магазин (з кількістю сніданків та вечерь), в якому ми будемо брати їжу і кожен складає мені список що йому брати. А потім отримує свій пакет з їжею і сам вирішує що та коли він буде їсти. Групову їжу я теж погоджую, але в загальних рисах – наприклад “ніхто не проти лагману?”.
У будь-якому випадку, заготівлею харчів краще займатися одній людині (яка вміє готувати їжу більше, ніж на двох – трьох), а не “кожен сам собі щось візьме, а потім розберемося”, бо у такому випадку нічого гарного зазвичай не виходить, а особливо, коли в групі є недосвідчені мандрівники. Або їжі буде занадто мало, або занадто багато і швидше за все швидко псується. Окрім того, до обчислених колективних харчів потрібно додати ще 10 – 20%, бо впродовж акліматизації або після неї (так, в будь-якій подорожі вона є, а не тільки при сходженні на 6000) на будь кого може “напасти жор” , ну або можливі затримки на маршруті, або втрата частини провізії (наприклад, у нас якось їжачки стягнули в таборі частину тушонки та згущеного молока))).
З мого досвіду та практики, сніданок не повинен бути формату “печиво з чаєм”. Він повинен бути калорійним, але не важким – попереду день фізичного навантаження й активності, і організму потрібно десь брати енергію для цього. Суп теж не підходить – дуже швидко витрачається при великій активності. На окрему увагу заслуговує вівсянка. Чомусь вважається, що це гарний сніданок. У міських умовах цілком можливо – тут кожному своє, але не в подорожі. Так, вівсянка дуже добре впливає на шлунково-кишкового тракту, але: її мало хто дійсно любить, вона швидко спалюється організмом, її мало хто нормально готує (не перетворюючи в клейстер, який не найприйнятніший чисто фізіологічно). За моїми спостереженнями, вівсянка на сніданок підходить або малоїжкам (є такі люди, для яких повноцінний прийом їжі – 30 г горіхів і як вони при цьому ще ходять, я гадки не маю))) або затятим любителям.
Після акліматизації люди часто самі розуміють, що і скільки їм потрібно їсти (точніше, найчастіше просто починають звертати увагу на свої потреби після пристосування до стресової ситуації). Наприклад, додому повертається велика частина солодощів або навпаки людина шукає у кого б виміняти вкусняшку ну або постійно змінює свої боби на тушковану картоплю. Це абсолютно нормально і потрібно просто запам’ятати що саме краще брати наступного разу, хоча і не обов’язково (в одній поїздці людина може їсти майже одну картоплю, а в інший налягати на боби).
Питання посуду:
Для приготування їжі в подорожах у мене є старий армійський казанок на 6 або 7 літрів. Він дуже міцний, тонкий і легкий, але в перетині вузький і довгий. Така форма дуже зручна для перенесення в наплічнику та приготування на багатті, але дуже незручна, якщо потрібно готувати на газовому пальнику (нагрівання відбувається тільки в центрі).
Тому я придбала собі ще набір круглих казанків. Щоправда, вони маленькі і в найбільший вміщується лишень 2 порції. Проте в ньому можна швидко та легко зігріти воду для заварювання сублімованої їжі, чаю або кави.
Найближчим часом я планую для виїздів великою компанією придбати казанок на 5 – 7 літрів і чайник. При виборі казанків і чайників краще вибирати посуд без будь-яких покриттів (типу тефлонових), легкий та міцний. Окремо приділіть увагу ручкам – якщо у казанка або гуртки ручка покрита пластиком, то він повинен розташовуватися подалі від джерела вогню або бути термостійким; якщо ручка без покриття, то подбайте про те, чим ви її будете брати, коли вона нагріється.
У комплект до казанка для перемішування їжі можна з собою носити звичайну ложку і прив’язувати до неї палицю, знайдену на місці, або носити довгу ложку (лопатку) – тут кому як простіше. Крім пальника з газовими балонами у нас обов’язково з собою є піч-трісочниця та “сухий спирт” про всяк випадок, а в машині лежить коробочка з хімічним термоелементом.
У мене є дві кухонні “косметички” – для піших подорожей і автомобільних. Маленька: дошка, ніж, сіль, перець, рушник і маленька пальник.
І велика “косметичка” (в неї складається маленька): спеції, цукор, чай, кава, вершки, сушені овочі, балони з газом. Це не значить, що в піші походи ми не беремо чай та цукор – просто в піших походах це все розпихане по казанку, кишенях та іншим залишковим місцям, а в машині все в одній гарній сумці. Ще в автомобільні поїздки я стала брати з собою невеликий пластиковий таз – в ньому можна і салат зробити і посуд помити. До речі, про миття посуду. Краще не брати з собою на природу звичайні миючі засоби для миття посуду – вони дуже погано впливають на дику природу – краще або просто окропом мити або пісочком/гірчицею/содою/спеціальними нешкідливими засобами.
Ємності для зберігання чаю, цукру, кави та інших сипучих або рідких запасів повинні бути пластиковими (в крайньому випадку металевими, але вони важче), міцними, герметичними і легкими. Не варто класти сипучі або рідкі продукти в скляні банки або поліетиленові пакети – їх легко пошкодити і потім доведеться довго витрушувати свої запаси з наплічника, а самі запаси швидше за все, пропадуть.
З практики, чай, кава і цукор потрібно ретельно розраховувати – дуже легко взяти менше, ніж потрібно. Одна людина зазвичай випиває вранці одну чашку чаю/кави (з парою ложок цукру), якщо є повноцінний обід, то ще чашку чаю, а от увечері зазвичай мінімум дві чашки. Разом: наприклад, цукру (якщо людина його вживає з чаєм та кавою при повноцінному триразовому харчуванні) на день на ніс потрібно щонайменше 8 чайних ложок, та ще одна запасна – це 60 – 65 грам, а на тиждень це 450 грам. Те ж саме з чаєм та кавою й всіма іншими продуктами.
Індивідуальний посуд:
У нас є кілька пластикових тарілок та чашок, яким вже більше десяти років, і вони прекрасно справляються зі своїм завданням. Доки не зносяться, нові я брати не буду, хоча їх зараз роблять милими та різнокольоровими)))
Дуже не раджу брати в подорож металеві миски і чашки – вони не тільки важче пластикових, а й дуже добре проводять тепло))) тому людина з металевою мискою їсть або останньою (коли вона зможе взяти свою миску в руки), або швидко бігає і шипить, поки шукає куди б прилаштувати та будь-що, щоб загорнути свою гарячу тарілку))) Пластикові похідні прилади (ложко-вилки) – це чудова річ. Вони дуже дешеві (не шкода, якщо загубляться), дуже легкі, добре миються і не дзвенять))
Окреме питання з ножами – у кожного є свій ніж, але я завжди беру з собою окремий “кухонний” ніж Bahco 2444 – виготовлений фірмою Mora аналог Mora Companion HD. Дивовижна річ – дуже складно затупити, точиться про коліно, дуже дешевий, зручний і практичний.
