Автопробіг вийшов просто казковий!
Небесна канцелярія не підвела (велика вдячність!) – день видався теплий, сонячний і сухий!
Каюсь, що через завантаженість останніх тижнів, у мене зовсім вилетів з голови ще один учасник нашої поїздки, не нагадував про себе аж до вечора перед виїздом… А ми вже всіх порахували і розпланували місця. Повинно було їхати два патруля і запорожець (!). А тут така засада. Я подумала і вирішила їхати Їжатком удвох з забутим мною Темою.
Виїзд наш трохи затримався – ми чекали двох людей, що збиралися їхати з нами. Але не дочекалися. У підсумку ми з Темою сіли в Патрицієві, а Їжатко залишили в місті. Якщо можна її не напружувати з поточним маслом і дохлим зчепленням, то і славно.
У підсумку воно вийшло і добре, тому що господар Патриції ще незвичний до довгих, далеких і складних маршрутів і ми з ним вели її по черзі.
Маршрут був простий – спочатку Миропілля і Запсілля, а потім вже Могриця, тому що інакше ми не подивимося на архітектуру, а залипнемо в цих хвилюючих пагорбах до ночі))

Маршрут Автопробігу з УАР 7 жовтня 2017

Навіть важко написати що-небудь про дорогу – стільки раз вже ці примари з’являлися до нас. А ось наше колективне оспівування запорожця, який поїхав з нами – це так.
Їдемо ми між Богодуховим і Охтиркою… Я за кермом Патриції – друга в колоні. Поглядаю на спідометр і в дзеркало – 60 км/год – запорожець стабільно ззаду, 70, 80, 90, 100 … 110. Анекдоти один за одним згадувалися))) А там же далі ще й Тростянець і за ним – не краще. Була справа – відставав пару раз, але наздоганяв і далі йшов спокійно. Нашому захопленню і повазі складно підібрати слова!

Є одне “але” – вже в Могриці на галявині, де ми влаштували пікнік, глушник цього милого створення лежав поруч з ним, а один з дисків мав форму усіченого кола…
Отже – першої нашою точкою було с. Миропілля. Минулого разу ми його проїжджали в темряві і не змогли зняти всю цю красу, розглянути детально.

Це трапезна, але зараз виконує роль церкви, поки основна будівля реставрується

Нам вдалося умовити служителів пустити нас на дзвіницю:

Але перед цим нам настійно продемонстрували трапезну-церкву, детально розповівши щось про чудесну ікону, від якої дітки народжуються, якщо немає… Багато й докладно. “Зараз я вам свічечки продам і покажу другий поверх…”. Я нічого не маю проти церков, віри – будь-якої конфесії. Але тут було вже майже не смішно. Через 20 хвилин.
А потім все ж таки пустили на дзвіницю. Нас попереджали, що там на свій страх і ризик, але ми ж завжди за! Були і страх і ризик) Висота там вражаюча, а всередині всі сходи з арматури і не всі з перилами…

Фото Олександри Кисіль. Це тільки другий виток…

Фото Олександри Кисіль

Нагорі потискали дзвони, спеціально замовлені звідкись здалеку. Звучать красиво))

Спускатися було, звісно, більш стрьомно))
Наступний пункт зовсім поруч – с. Запсілля. На тлі грандіозної копії римського собору, складно було знайти за що зачепитися поглядом)

А далі – Могриця! Скільки всього про неї сказано! Але неможливо передати словами те відчуття спокою, радості й умиротворення, яке знаходиш, просто проходячи стежки на пагорбах.
Іноді радість буває гучна, коли гірка підкоряється з пасажирами)

Поки всі не накаталися, поїсти не вдалося(((, тому що вся їжа була в патрулях)) (знаю, зараз набіжать і будуть штовхати – яке є, якщо тут пагорби і гірка! Драйв, звичайно, це наше все, а поїсти за день теж не завадить – на одному адреналіні понад 10 годин складно))))
А після пікніка, у нас було майже 2 години до старту додому для гуляння по околицях)

Ось такі персонажі там трапляються)

Далі була нічна дорога додому, пробите колесо запоріжця, розвіз по домівках – разом – о першій годині ночі.
День вийшов чудовий, веселий, яскравий і насичений! Спасибі велике всім за чудову компанію і хороший день!