Наша команда організаторів 1st Auto Grad Rallye з великим задоволенням вирішила взяти участь в якості позашляхової складової в Накипіло-Експедиції з Антоном Бондарєвим.
Вони займаються дуже доброю, веселою і корисною справою – розкопують інформацію, виїжджають на зйомки і привертають увагу громадськості до історичних пам’яток Слобожанщини. Багато з цих гарних і цікавих місць знаходяться в украй плачевному стані. Не в останню чергу через м’яко кажучи, важкодоступних шляхи до них.
Зустрілися, завантажилися в дві машини (9 осіб на дві машини, речі, фото-, відео- і аерофототехніка) кіпіш, коротше))))
Нарешті ми вгнездилися, пристебнулися (!) і почухали бадьоро так до Богодухова.

Ось по синьому маршруту і поїхали.
Я не очікувала, що наші машини дійсно знадобляться. Шлях від Богодухова і далі практично відсутній – від асфальту одні спогади, та й ті зі сноведінь Далі. Деяку частину дірок ми пролітали поверхнево виключно на швидкості за 60 км/год і тільки завдяки розміру коліс. Решта дір нас ганяли по всій дорозі, як п’яних зайців (мене, так особливо, тому що у Патріка колеса більше, товщі і підвіска жива). Вийшов практично повноцінний джип-спринт. Ями від 30 см до 2 м в діаметрі, глибиною від 30 см до 70 см. Розкидані в хаотичному порядку з перемичками від тих же 20 см до ширини моєї колії))))) звичайно, не по прямій)) місцями асфальтові бархани і хвилі (я серйозно – асфальт цілий, але стоїть хвилею))) С. Далі в кращі роки))
Ми зупинялися в Славгороді – відзняти, обнюхати і розглянути церкву 1807 р.. Вона виявилася “відреставрована”. Мабуть, краще б вона була мальовничими руїнами… ось краще б… Жодної фрески, побілка і коричнева/синя відерна фарба до плеча, зовнішня частина аналогічна, дзвіниця в жалюгідному стані…

Власне отець, спочатку недовірливий – просив документи пред’явити))), потім увійшов у смак і став проситися з нами в Рясне в гості до своїх друзів в тому монастирі)) Ми вирішили, що самі якось знайдемо дорогу. Особливо, якщо враховувати, як він нас водив по всьому селу – тут у нас є міст Галіцина, на парковий острів. Знайшли через годину – через річечку бетонні плити покладені, парковий острів – звичайні непролазні хащі листяного лісу, який не бачив більше пари людей в рік.
Поскакали ми далі – в Мезенівку. Там знаходяться руїни одного з перших цукрових заводів в регіоні. Руїни дуже монументальні, звичайно в заростях)) Але гарні.

З Мезенівки вже в кінцевий пункт – в Рясне. Останні 1,5 км шляху нас остаточно переконали, що не дарма ми в складі команди!
Рідкий чорнозем по пороги. Дорога не з рівних – підйоми, зигзаги та інша радість)) Великою помилкою було їхати за Патріком другим номером. Ох великою)) Але ця радість почалася раптово, а з’їхати з неї вже було нікуди, та й в Патріку сиділи наші Сусаніни – куди рулювати показували.
Заразом – я їхала по колії від Патріка, якого там кидало, як Тузик грілку, як наслідок і мене за ним – по ретельно відбегемоченій зигзагом колії)))))

Це нас обмив дощик))))

Але місце було того варте – гарний храм, дуже тихе і зелене місце. Кропива, лопухи і бузина – вище голови. Нам довелося буквально прокладати собі шлях крізь зарості – ножами, берцями, і то тільки один за одним. А для повного антуражу стояла неймовірно задушлива і волога погода, що перемежовувалася зливами (по 10 – 20 хвилин))) Ну чим не Експедиція?))) Все, як замовляли – в повний зріст) А! Ще там неймовірна кількість комах! Причому, комарів найменше))) Мухи, ґедзі, жуки, павуки, мурахи – що завгодно!

Свято-Дмитрівський монастир
Неписана краса))))
Намагалися знайти вхід у підземелля, але знайшли тільки величезну піч храмову. Це підвальна кімната 12х8 метрів зі стелею-аркою, в стінах якої теплові шахти для повітря під всю будівлю, а під ногами мінімум 50 см золи. Грандіозний обігрів))
Ну а потім ми, після перекусу, рушили назад. Ще 150 з гаком км по всіх статтях.

Відпочинок на зворотному шляху

Вдома ми були вже близько півночі.
Перед поїздкою я побоювалася, що мої дряхленькая ресори і аморти не витримають, але вони не здалися))) Здалася подушка під коробкою)))) Правда, я на заднє сидіння взяла тільки одного невеликого чоловічка та їжу з водою. Нова подушка в комплекті з новою підвіскою лежить і чекає свого часу вже вдома)))))
Фото Інни Роменської , Богдана і Костянтина Бондаренко