Чим коротше світловий день, тим раніше ми встаємо… Підйом о 4:00 ранку, заварювання чаю, кави і -5 С за вікном. У місті така температура не відчувається, якщо не стояти годинами на місці під вітром.
Досвід натякнув, здоровий глузд погодився і в рюкзаку запасний теплий одяг. Цікавість сподвигла на подвиги і замість теплої знайомої куртки на овчині – мотокуртка Bulson з підстібкою. Здоровий глузд зітхнув і посунувся. А даремно))
Цього разу ми поїхали на одній Патриції, тому що Їжатко в процесі ремонту, Патрик чекає пересадки серця.
Ну що сказати – 7 осіб в Патрулі цілком з комфортом долають більше 300 км.

Всіх утрамбували, розіпхали речі та їжу і поїхали.
До Чугуєва за вікном нічого не змінювалося – тут і їхати-то… пф!
А ось коли виїхали за Чугуїв, картина плавно почала набувати казковий вигляд. Такі види створюють святковий і радісний настрій, правда, поки не постоїш на вітрі в полі з фотоапаратом більше 10 хвилин… Але краса казкова!

Першим об’єктом стала Троїцька церква, побудована в 1810 році в с. Гракове. Ще при плануванні поїздки, ми припускали, що побачимо улюблену “реставрацію” – пластикові вікна, нерівну білу штукатурку, монтажну піну, що стирчить… У підсумку, там виявися тільки початок реставрації, але пластикові вікна вже стоять))

Закінчивши огляд пам’ятки, ми сіли в Патрицію і поїхали до наступного пункту нашої програми. По дорозі кілька разів зупинялися, щоб побігати і сфотографувати захоплюючу красу))))

Сніжне море)

Трохи дороги:

У Бугаївці нас цікавив старовинний храм, побудований в 1819 році на честь ікони Охтирської Божої Матері.

Поки ми ходили навкруги, згадалися біблійні історії – церква стоїть на невеликому пагорбі (метра 2 заввишки), а внизу навколо торгаші секонд-хендом і рибальськими чобітьми))
З нізвідки утворився батюшка (інтелігентна літня людина в пальто і черевиках) і запропонував нам відкрити храм і розповісти що-небудь. Ми радісно погодилися – адже там ще й тепло!))
Послухали цікаву лекцію про історію храму, відзняли все що можна було – все чистенько і вибілене. Шкода, що, як і в 99% випадків, ніяких фресок не збереглося і не планується …

Нас навіть пустили за кафедру – в те саме місце, яке відгороджене ширмою з іконами (не знаю як правильно називається) – воно знаходиться в найстарішій частині споруди.
Поки частина групи піднялася на другий поверх – залишки від дзвіниці, інші слухали далі поважну людину і знайомилися з зібраними ним матеріалами:

На другому поверсі зараз звалище і розруха, а “раніше був котел і проекторна для кінозалу, а тепер ми не отаплюємо”:

Погода навколо дуже мінлива – то яскраве сонце і дуже блакитне небо, то сайлентхілл:

Треба сказати, що вже до цього моменту більшість замерзла неймовірно, тому що вітер дуже сильний і сирий (-5 С не вистачає, щоб вогкість пішла). А я дуже була собою задоволена з приводу підібраного одягу за винятком експерименту з курткою, тому що відсутність капюшона неймовірно ускладнювало мені життя. Натягнула на голову поверх теплого Бафа тонкий капюшон від кофти – вже легше. Але ні в яке порівняння з щільним цігейковим (((
Взагалі про спорядження можна писати окремий величезний пост. Багато людей, не маючи туристичного досвіду і досвіду подібних експедицій, не вірять, що потрібно одягати товстий теплий светр і вовняні підштаники, що матеріал рукавичок, шарфа і ін. має значення ((Та й багато іншого… А потім виходить досить забавна ситуація при роздачі спеціально припасених теплих шкарпеток, шарфів і іншого утеплення. На щастя, більшість вчиться з першого разу і я не виняток))) Я зараз говорю не тільки і не стільки про конкретну експедицію – так – філософія на тему, але раптом комусь стане в нагоді))
Довічне питання нашої експедиції – “коли ж ми поїмо?”)))) А тут же ще й холодно – калорії потрібні в підвищеному обсязі)) Вирішили мужньо закінчити і тоді поїсти.
Наступний пункт програми і останній в цей виїзд – маєток Тихотських в Синіхі.
Навіть не знаю – чи перевищило враження від стану цієї садиби привезені з Боброво емоції…
Коли ми під’їхали до маєтку, то не відразу зрозуміли як туди потрапити, тому що навколо нього стоять загородки для худоби і будиночки селян. Довелося йти крізь щільні ряди індоуток, лавірувати між баняками з їх їжею і як би крізь приватну територію. Нам милостиво дозволили пройти до садиби і познімати… “тільки не куріть там – там сіно”. Факт – сіно. Садиба перетворена в сінник з одного боку.

Присвоєно і використовується. Можливо, було б логічно при цьому підтримувати її в хорошому стані? Авжеж, як же – кому воно треба? Розвалиться – і фіг з нею – поки ж корисна…
А з іншого боку сусіди качок влаштували в ній хлів! Просто і невибагливо підвели до маєтку паркан, через який голосно кричали матом на те, що ми знімаємо їх приватну власність і швиденько забирали звідти корів, щоб не потрапили в кадр.

Слів немає, щоб висловити свої почуття і емоції при вигляді таких картин… Це, м’яко кажучи, сумно і печально. Від того, що немає у нас людей, що займаються відновленням пам’ятників історії, що на місці люди не вражаються історією свого ж краю і гроблять залишки.
Сподіваюся, наші експедиції дозволять більшій кількості людей побачити що ж є на цій землі, поки воно все остаточно не розвалилося. І чим хто не жартує – раптом знайдуться ті, хто захоче і зможе зайнятися відновленням…
Ну а тепер же довгоочікувана їжа! Зазвичай ми розкладали їжу на якомусь капоті і дружно в кружечку чавкали. Але не цього разу! Звісно, при такій погоді, все семеро запасалися калоріями сидячи в машині і ретельно намагалися не розплескати чай, передаючи його один одному)))
Експедиції в зимовий час мають ряд складнощів, але однозначно радує те, що після 16:00 знімати вже майже неможливо – темніє. Тому вдома ми були близько 5 години вечора і це не могло не радувати!