Наші подорожі Пригоди

“Дзен-канікули” або подорож до чудової Дземброні.

18 Березня, 2020

Дуже давно я не подорожую з групами. Мені простіше самостійно організувати все з урахуванням своїх потреб та нюансів. Я маю на увазі туристичні тури з гідами. У мене є мої близькі і друзі, з якими ми дивимося на світ дуже схоже, – ось з ними разом мені дуже навіть комфортно відправлятися в дорогу. До чого це я? Дуже часто мені в рекламній видачі трапляються запрошення у фототури з різним ступенем цікавості пропозицій. Зазвичай я проходжу повз них. І ось натрапила я якось на тур в далеку і екзотичну країну, до якої поїздка всією командою виходить зовсім недешево. А одній з фототуром можна і спробувати. Написала організатору, чекаю з завмиранням серця – дуже вже мене вабить ця дивовижна країна)) Крім того, з України дуже мало пропозицій з фототурами для фотографів, а не Інста-турів.
За підсумком не набралася група бажаючих і тур не відбувся, а я вирішила відкласти цю поїздку на наступний раз. А з цим гідом з’їздити в маленьку і легку поїздку – в осінні Карпати. Подивитися що і як в цій організації, познайомитися і вирішити що робити далі.
Програма туру була заявлена вкрай цікава – крім гарних краєвидів ще і вихід на нічну зйомку з навчанням. Крім того, були заявлені майстер-класи по зйомці і обробці. Фотографії організатора мене зацікавили, а я завжди не проти повчитися)) А ще при такому повороті подій ми змогли поїхати удвох з чоловіком, який в команді у нас відповідає не тільки за навігацію і техніку, а й пілотує квадрік. А кадри з висоти пташиного польоту обіцяли бути просто чарівні!

І ось почалися збори. Дуже нам не хотілося тягти з собою наші спальники, які зовсім зимові – вони дуже теплі, але важкі і об’ємні. Тому я зайнялася пошуком легких зимових спальників. Звісно, якщо виключити пухові, то вибір виходить небагатий. За підсумком взяли легкі за температурою і вагою, а до них на додачу хитру вкладку, яка повинна додавати ще близько десяти градусів.


Ліворуч – новий комплект в два рази менше і легше, праворуч – великий теплий спальник.

Крім того, що спальники передбачалося використовувати під час ночівлі в горах, я ще не виключала можливості їх використання в готелі. Хто знає що там за готель і наскільки добре в ньому топлять..
Ну і крім того, нарешті були куплені снігові бахіли. До цього часу якось не сильно вони потрібні були.

Дивлюся я на наші рюкзаки, намагаюся вигадати що б прибрати – хотілося взяти три рюкзака, а не чотири.. (два з них з фото- та відеотехнікою, плюс подовжувачі). За підсумком вийшов один мій похідний рюкзак на 55 літрів і один середній на 30 літрів з речами і таки два з технікою. Кожен раз я думаю “ну навіщо тобі все те запасне, що ти береш?” Ось наприклад, моя аптечка включає в себе не тільки засіб від головного болю і цукерки від заколисування, а ще й мазі від синців і розтягнень, еластичні бинти, порошки від отруєння, печії і ще багато чого.. Ось навіщо мені це з собою в складі організованої групи? А тому, що цього не виявилося ні у кого. За моїми спостереженнями, люди починають брати з собою в поїздки і вже тим більше в походи екстрим-запаси тільки після того, як потраплять з ситуацію критики з наявністю відсутності цього самого запасу. І будуть насміхатися над людиною, у якого в рюкзаку крім великої аптечки є ще запасна теплий і непромокаючий одяг і маса чого ще запасного. Поки сам це все запасне з чужого рюкзака не попросить у зв’язку з відсутністю свого..
Вся ця промова викликана виключно емоціями з приводу недалекоглядності людей, що беруть на себе відповідальність за групу. А особливо в умовах гір і віддаленості від цивілізації.
Перші сумніви закралися в момент виявлення, що на сторінці туру непомітно змінилися умови з “включено: сніданок, обід і вечерю” на “сніданок і вечеря”.. а зовсім незадовго до виїзду, коли весь бюджет порахований, врахований і розписаний, приходить чек лист, в якому написано “візьміть з собою перекуси”. Які саме – не зрозуміло. Або для переходів, або для сидіння в готелі. А так, коли я спробувала розібратися що у нас з графіком дня, то теж плюнула і вирішила розбиратися на місці – в програмі після досвітнього походу в гори, сніданок (це вже прикольно), а потім майстер-класи. А гід каже, що після сніданку всі будуть спати.. Як я і передбачала, на місці все прояснилося.

Отже, ми поїхали в Дземброню.

Зустрілися з групою в Івано-Франківську в ранню рань в кафе “Chicken Hut“, спочатку познайомилися, з’ясували, що частина групи між собою знайома і з цим гідом їздить вже не перший раз. Снідати вирушили в “Urban Space 100“. Далеко не найдешевше місце, але їжа смачна і час роботи підкуповує – з 6 ранку. Як і в будь-якому іншому місті (і не тільки) знайти місце, щоб поїсти до 10 ранку майже нереально.

Завантажилися в бусик і поїхали в Дземброню. До цього особисто я бувала в Карпатах тільки один раз і дуже давно. А в Яремче і Дземброні не була жодного разу. Архітектура в передгір’ях і горах чимось нагадує Альпи. Крім того, виявилося, що я встигла скучити по справжньому лісу.. Їдемо, дивлюся у вікно і на душі так тепло.. Просто в Харкові і окрузі здебільшого посадки, хоч і старі, і вже навіть схожі на ліс. А справжні природні ліси я бачила в великих кількостях в дитинстві на Уралі. Ну і на Кавказі. Особливо красиво виглядає рівна м’яка підстилка з моху під величезними старими смереками, крізь гілки яких просвічують промінчики сонця. Ну краса ж! Шкода, що ми там ніде не зупинялися.

Від Івано-Франківська до Кривопілля дорога просто ідеальна. А після починається звичайна убита сільська дорога, місцями обгороджена колодами, щоб не зірватися в ущелину. Але її утримують в досить пристойному стані, як для таких місць. Це, звичайно, не гірська Італія або Австрія, але проїхати можна не тільки на позашляховику.
Проїжджаємо табличку “Дземброня” і починаємо посилено розглядати навколишню місцевість. А вона якась дивна – ущелини, навколо складно представимі підйоми до гір.. А ми все їдемо і їдемо.. і все це Дземброня. Виявилося, що вона ну дуже довга і за фактом складається з двох з половиною сіл. Нижня Дземброня, Верхня Дземброня і вище літні будиночки на полонинах. Хоча все це юридично одне село. Ми приїхали в Верхню Дземброню. Вона сильно відрізняється від Нижньої – великі прибудинкові території, вкриті плюшевою зеленою травичкою, парканчики, долина з річкою.. краса!

Готель наш – дерев’яний будинок в два поверхи з вітальнею і кухнею. Цілком собі приємний будиночок, але двері дуже низькі, все скрипить і туалет один на всю шоблу. А так – цілком собі приємне місце з приємними господарями. На території у них своя сироварня, в якій вони роблять гуцульську бринзу. Нещодавно домоглися отримання географічного бренду (як коньяк або шампанське) – бринза, яка вироблена з натурального молока в Україні, з випасом не нижче 700 або 800 (не пам’ятаю) метрів над рівнем моря. Буває овеча і коров’яча. У Дземброні роблять коров’ячу, а в Косово – овечу.
Отже, ми вивантажилися і заселилися. Нам дісталася кімната з великим ліжком і великими двома вікнами. Правда, з дуууже маленькою дверима і низькою стелею, але тепла і затишна.

Після розкладання речей ми всі дружно зібралися і пішли на гору “на розвідку”. Вирішили йти на північну сторону (в протилежному напрямку від Піп Івана). Виявилося, що головний гід поняття не має куди йти, а його помічник насилу щось згадує з єдиного свого відвідування колись і зовсім з іншої теми. У групі опинився чоловік, який вже ходив по цих горах, але і він не дуже добре пам’ятав куди йти.. Це було трохи дивно і несподівано. На самому початку підйому ми зробили зупинку, головний гід вдав, що зараз всіх всьому навчить і навіть висловив пару тез в дусі “знімати треба панорами, на 11 діафрагму”. Після півгодинного стояння на чверті підйому, ми рушили вгору (в бік вишки Київстару). Розслабленим кроком до верху виходить від сорока хвилин до години.

До речі. Зв’язку в селі практично немає. Тільки трохи київстар і то не завжди, не дивлячись на наявність вишки нагорі в зоні видимості. Наші господарі дуже переживають і турбуються з цього приводу, так як, за їхніми словами, досить багато туристів гине (не знаю скільки це), тому що не можуть вийти на зв’язок. Ми перевірили лайф, Водафон і Інтертелеком – глухо.

Нагорі, звичайно, красиво. З іншого боку від гори видно Верховину.

А якщо дивитися з гори в бік Дземброні, то за нею видно Піп Іван і обсерваторію.

На схилі гори є Будинок Художника (теоретично, це резиденція для молодих художників .. але коли там хтось був останній раз невідомо). Не пам’ятаю імені засновника. Коли ми там проходили, то в ній нікого не було. А сам будиночок дуже красивий.

Погода була сонячна і тепла, тому ми якісно нагулятися і пішли вниз не тим шляхом, яким йшли вгору. Так, група розповзлася ще по дорозі наверх, і ніхто нікого не чекав і не збирав. Для мене це дивно. Може, я занадто суворо підходжу до питання, але коли є група і гід, всі в незнайомому місці і ще й в горах, то повинна ж бути якась відповідальність? І так – ніякого інструктажу не було, питань “що робити, якщо” ніхто не задавав і не піднімав.. Ми завжди коли приїжджаємо в якесь нове місце (ну або не нове), то домовляємося де точка зустрічі, що робити якщо.. Гаразд – щось я розбурчалася)))
Повернувшись до готелю, ми отримали заслужену вечерю. Як за моїми мірками, маленьку, хоч і цілком їстівну. І так воно і було далі – дуже маленькі порції, а іноді і дуже дивний вибір продуктів (наприклад, сир з часником ..). З цього приводу були дуже до речі перекуси (сир і ковбаса), які ми взяли з собою.
Після “вечері” група вирішила перезнайомитися. А точніше, познайомитися з трьома новими людьми, так як всі інші один одного знають. Як наслідок, всім було досить нудно, а відсутність інтернету погіршила ситуацію (в повному обсязі заздалегідь не всі собі завантажили свої презентаційні світлини).
Після цієї нелюбимої мною справи більша частина групи залишилася розпивати вечірній алкоголь, а ми пішли відпочивати. Попередньо ми всі домовилися о 6 ранку вийти, щоб на горі зустріти світанок.

Ми встали о п’ятій ранку і пішли пити каву. Ми удвох і ще одна панянка. Вмилися, одяглися і заварили собі кави. Сидимо втрьох на веранді і чекаємо всіх інших. А нікого більше немає.. Виявляється, вони ввечері вирішили, що ніхто нікуди не піде через прогноз погоди. І навіть начебто намагалися нас попередити вранці (але не знайшли..). Ну й добре. Для мене це нормальний час підйому, а іншим не пощастило. Разом – день втрачений. Ніхто нікуди не пішов. Ані вранці, ані ввечері. Вечірнє вживання повторилося.

Наступного дня всі таки виповзли о 5:30 і не дивлячись на сніг і туман пішли на гору. Підйом був неприємний – дуже слизько, рюкзак з технікою не відрізняється особливою ергономікою.. Прийшли наверх, послухали ту ж саму унікальну лекцію про панорами і діафрагму, сфотографували снігові тумани і якісно промерзли (вітер там дме сильний і колючий). Зате зустріли табун коней))) Вони, звичайно, не дикі, але виглядають дуже навіть органічно в горах. Як я могла забути рукавички в готелі?

Нас відігрів гарячий сніданок (хоч і дуже маленький), ну і звичайно, чай з печенюхами))) Після того, як всі поспали, слухали лекцію про обробку світлин. Вечір був абсолютно аналогічний попереднім – частина групи методично відпочивала з пляшкою біля телевізора.

Наступний ранок знову принес нам холод і туман в передсвітанковому поході на гору. Тільки ще холодніше, ніж вчора. Але ми вже утеплилися і не забули рукавички))

Туман стояв товщиною в сто метрів від вершини. Лопаті у квадриків пообмерзали і деякі навіть відмовлялися злітати повторно без чистки лопатей і обігріву.

Після сніданку у нас була ще одна лекція по обробці, а після обіду/вечері ми хотіли сходити до струмочка втрьох/вчотирьох і познімати. За підсумком до нас приєдналася вся група))) Я не полюбляю зйомку поточної води на довгій витримці – мені вона так здається штучною, але практика – велика справа))
У підсумку я пішла знімати гриби і мохи, а решта літати і мурижити струмочок.

Наступного ранку я вирішила покінчити з днем бабака і ми залишилися вранці в готелі – не пішли знімати знову ту ж гору.. Мені трьох раз вистачило. І без того там вже можна по світлинах зібрати 3D-модель. А решта пішла.
Цього дня нас на сніданок годували місцевим традиційним блюдом “банош”. Бануш, він же банош або токан, але наша господиня каже “банош”. Це каша з дуже дрібної кукурудзяної крупи, зварена на вершках (а вершки тут свої, екологічно чисті і з високогірних лугів – все як у рекламі, тільки тут це правда))) і збита. І так – перемішувати кашу, яка стоїть на печі, потрібно правильно, безперервно і тільки дерев’яною ложкою. На смак дуже ніжна і приємна, подають її з солоною бринзою, а нам подали зі смаженими лісовими грибами. Це не схоже на жодну кашу з усіх мною випробуваних за життя)). Рекомендую спробувати незалежно від регулярності вживання каш в повсякденному житті))

Вдень була спроба спровокувати групу на похід на Смотрич (вище в горах велика галявина), але якось не вийшло. Туди довше йти, ніж на північну гору, дивитися звідти за словами пані Марії нічого, та й по дорозі теж. Всі знову пішли до річки. А ось наступний день ми повністю присвятили зйомкам лісових жителів, поки частина групи (вже набагато менша) в черговий раз пішла все на ту ж гору..
Чим відрізняється старий природний ліс від посадки (навіть старої)? Якщо опустити наукові систематизації, то візуально – кількістю і якістю мохів і підліску. Якщо пройти узлісся, то можна побачити великі простори, покриті мохом під великими старими деревами. Підліску тут практично немає через те, що дуже темно від старих і високих дерев. І в цьому темному і сирому місці велике розмаїття всілякої живності, яка такі місця любить.

Щоб не описувати кожен день бабака, скажу, що їх було ще кілька. Хроніки бабака виглядали так: ми встаємо перед самим світанком (а це на 2 години пізніше, ніж для підйому на гору), з двору злітає квадрік і знімає світанкову красу. Так, після таких наших вильотів, група підхопила цей флешмоб і перестала ходити на одну і ту ж гору. Ми сходили тричі, а багато хто п’ять або шість разів)) Потім ми чекаємо сніданку і йдемо гуляти по околицях села, рідко повторюючись. Повертаємося ми до обіду/вечері, не звертаючи уваги на спроби спонукати нас на похід на Смотрич і далі вечірні п’янки частини групи.

Під час наших прогулянок ми пройшли майже по всім стежками, тікали від грози і мокли в туманах, насолоджувалися дзюрчанням лісової річечки і розглядали зграйки мухоморів))) Ну і за підсумком виявилося, що закохалися в це місце. Хоча, якщо Ви не переслідуєте цілі відпочити від соціального світу, поблукати в тиші по горах (ми тільки двічі зустрічали людей поза центром села), то робити в Дземброні абсолютно нічого. Місцеві весь час десь тихо шарудять по своїх справах, зустріти когось складно))) але при зустрічі вони дуже добродушно і привітно цікавляться чи не потрібна допомога або не розповісти чи що-небудь цікаве))

Особисто для мене це місце пахне спокоєм і тишею – я за цим туди ще поїду)) А ще поїсти смачного сиру))

Коли “дзен-канікули” закінчилися, ми поїхали до Івано-Франківська з зупинкою в Яремче на туристичному риночку. У мене була мета купити коц. І я її благополучно здійснила, поки деякі поправляли в черговий раз здоров’я після чергового бурхливого вечора. Я розумію, що можна було б поїхати в не-туристичне місце і там вибрати з більшої різноманітності і за меншою ціною, але нас везли саме так і вибору не було. Та й після повернення додому я пошукала в мережі – не сильно ми переплатили. Крім того, пані Марія сказала, що коц потрібно вибирати на місці руками)))

Отже, ми прибули до Івано-Франківська і пішли обідати в “Viva Italia“. Відмінні величезні порції, смачна їжа, дійсно схожа на італійську і дуже приємні ціни. Рекомендую від щирого серця!

В очікуванні вечірнього потяга, ми пішли блукати по центру міста (виявляється, при денному і західному світлі історичний центр міста дуже навіть милий))), за підсумком сіли на вулиці в кафе “GooDZone” пити чай. Крім чаю особисто я там нічого не спробувала, а народ замовив кальян. Як на посидіти в центрі міста на вулиці, то цілком собі і місце.

Нічний потяг до Києва і кілька годин в привокзальному KFC.. Те ще задоволення, але що поробиш.

Ця поїздка вийшла чудова з точки зору кадрів, відчуття місця і відпочинку душею на природі. Я рада, що побувала в цьому місці і обов’язково туди ще раз повернуся!

Є ще два відео з поїздки – перше і друге)))

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Цей сайт захищений reCaptcha і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.

Ольга Дзюба
Одеса, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше

0
    0
    Ваш Кошик
    Архіви
    0
      0
      Ваш Кошик