Об'єкти

Церква Покрови Пресвятої Богородиці, Сутківці.

14 Лютого, 2019

Тип: Архітектурний об'єкт       Вид: Релігійний (Діючий)

Країна: Україна     Область: Хмельницька область     Населений пункт: Сутківці

Координати: 49.17676, 26.93209     Доступність: Доступно для відвідувань, Гарна дорога


В історичних хроніках Сутківці вперше згадуються в 1407 році в грамоті литовського князя Вітовта, якою він за вірну службу подарував Хотько Кроатія (вихідцю з Угорщини) містечко Ярмолинці разом з прилеглими селами. Згодом Сутківці відійшли онукові Кроатія Федору, який і став першим з роду Сутковецьких. Федір почав будівництво замку в першій половині XV століття, як одного з оборонних пунктів на шляху татарського Кучманського шляху. Спочатку храм теж звели як просто укріплення. Сутковецькі володіли селом до 1593 року. Останнім чоловіком цього роду став Іван Сутковецький, на якому припинився рід Сутківських; дочка Івана – Варвара успадкувала село і принесла його в придане своєму чоловікові, Олександру Балабану, старості Вінницькому, який в 1623 р побудував на горі замок, руїни якого існують понині. Балабани володіли селом до кінця XVII століття, потім воно перейшло Грабянкам. Найпомітнішим з них був граф Сутковецкій Фадей (Тадей/Тадеуш) Грабянка.
У Тадея Грабянки в Сутківцях гостював Джузеппе Бальзамо (граф Каліостро). На прохання Грабянки він розробив для майбутніх українських масонських лож ритуал «Непереможного Скіфського сонця». Граф Сутковецький збирався для початку відновити Річ Посполиту в складі рівноправних Польщі та України (проект «Республіка Світу»). Потім мріяв взагалі створити світову мега-імперію, в яку, крім Польщі і України, повинні увійти всі землі колишньої Візантії (зокрема, Палестина і північ Африки). Вважається, що це хобі довело Тадея Грабянки до арешту.

Уже при в’їзді в село стає зрозумілим значення топоніма. У цій місцевості можна почути слово «сутки». Так тут називають прохід між пагорбами і схилами. Цих «суток» тут багато, звідси і назва.

Церква в Сутківцях побудували ще в 1476 році. Споруда має два поверхи. На першому знаходиться сам храм, а другий, з бійницями по периметру, використовувався як бойовий.
Стіни храму кам’яні, товщиною 1,5-1,6 м. Перекриття над першим ярусом – система цегляних хрестових і конхових склепінь з розпалубками на нервюрах. У центральному просторі вони спираються на стовп, утворюючи по його кутах віялові пучки нервюр; в півкругах, відокремлених від центрального простору арками, деякі подоби зірчастого зводу. Сходи на другий поверх – внутришньостінні, кам’яні. Фасади спочатку були покриті затіркою охристого кольору з домішкою товченої цегли. На другому ярусі збереглися бійниці-машикулі (для підніжного бою), центральна машикуль над входом, нижня частина стовпа, який піднімався з підвального ярусу і підтримував шатровий дах.

За плануванням сутковецька Покровська церква відноситься до досить рідкого для України тетраконху – квадратний центр і прилеглі до нього, як пелюстки, чотири напівкруглі апсиди (конхи):

У Середньовіччі такі храми були досить поширені в Візантії, Грузії та Вірменії. А ось поєднання «тетраконхового» з оборонною функцією – це вже надзвичайно. Аналог можна побачити тільки у французькому місті Етамп, де до наших днів зберігся донжон місцевого замку. Правда, храмом він так і не став. Як і в Етампі, сутковецька фортифікація в «церковний» період теж грала роль донжона.

Протягом останніх півтора століття храм тричі перебудовували.
Над входом до 2008 р стояла дзвіниця псевдо-руського стилю, внизу кам’яна, зверху дерев’яна, поставлена у 2-й половині XVIII ст. У 1894 році споруда піддалася реконструкції з розбиранням щипців, після чого втратила давні готичні і барокові форми і набула рис, типових для єпархіальних церков, поширених в Російській імперії.
Храм змінив свій вигляд на псевдоруський під час реконструкції 1903 р – тоді була втрачена гонтовий середньовічний дах, замість якого надбудували псевдоруський купол.
З другої половини ХХ ст. для храму почалася «чорна смуга». У ті часи в СРСР було чергове загострення войовничого атеїзму і для храму це означало смертний вирок. На щастя, історикам вдалося відбити цей напад. Потім, уже за часів незалежності, в 1990-х роках місцеві жителі провели власними силами «ремонт», в результаті церква оштукатурена зовні і зсередини цементним розчином, що призвело до перезволоження стін і втрати більшої частини фрескового живопису. Фрески, що датуються XVI ст., частково збереглися під цементною штукатуркою, поверх них – залишки олійного живопису XIX ст.
Під час реставрації 2008-2010 рр. храм замість жерсті перекрили гонтом. Було добудовано третій ярус бійниць (маються на увазі бійниці у вигляді східчастих трикутників). Фрески були очищені від шару цементу. Що погано, будівельники заліпили прокладені в стінах вентиляційні отвори. Взимку, коли холодно, а в храмі багато людей, зі стелі капає вода. Від постійної вологи в підлозі завівся грибок. Пол місцями досить неприємно прогинається під ногами. У процесі реставрації в підвалі відкрили підземну крипту, повністю наповнену перемішані людськими скелетами. Кістки і черепа складені в величезний труну, яка зараз просто стоїть в очікуванні, коли з’являться кошти на проведення досліджень. Поки невідомо, хто були всі ці люди і коли померли або загинули.
В основі центральної колони храму кидається в очі надгробок якогось Гаврила Булацена. Хто це і за що йому випала така честь – ніхто не знає. У церкві зберігся надгробний камінь останнього з Сутківських – Івана Дахновича (пом. 1593) і був раніше надгробок Олександра Балабана (пом. 1646); його бачив в XIX столітті польський історик Пржездзецький, але наразі невідомо, де він знаходиться. У церкві зберігається Євангеліє з написом 1639 року.
Під час розчищення підвалів знайшли прохід в підземний хід, який пов’язував церкву-фортеця з замком. Місцеві, правда, запевняють, що були тут колись ходи в Кам’янець-Подільський, Хотин і Меджибіж.
На бойовому ярусі два види бійниць. Одні – для далекої стрілянини, інші – щоб бити ворогів, які товчуться під самими стінами, амбразури пристосовані для луків.

Джерело

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше