Якось так склалося, що до минулого тижня ми з Крихіткою не каталися на широких і зручних швидкісних трасах. Нам діставалися тільки кукурудза і вибоїни))
Ну ось – 800 км: Харків – Дніпро – Кривий Ріг – Дніпро – Харків.
Ще минулого року траса Дніпро – Кривий Ріг була страшним сном, не згадувати всує. Ми там скрадались на Патрулі 50 – 60 км/год не тільки через те, що фури нарізали змійку від узбіччя до узбіччя, а й побоюючись непривабливою реальності. Дорога на Богодухів ні в яке порівняння не йшла з тими 140 кілометрами пекла.
Перед виїздом я чула, що дорогу зробили, але насилу вірилося. Ну і майже правильно))
Траса Харків – Дніпро – цілком собі хороша 2 – 3 смуговий, з мінімумом нерівностей. Отож спершу я соромилася розганяти Їжатко вище 100 км/год, але потім вирішила не перешкоджати її динаміці. У підсумку – до Дніпра середня швидкість 110 км/год, машина (з урахуванням ліфта і поки без дисків з вильотами, з переробленим карданом) вела себе не просто пристойно, а чудово – трималася на дорозі міцно, рівно, тихо (нічим не вила і не ревіла ). На мій превеликий подив моторошний хайвей (як сказала гуглокарта))) ми подолали з аналогічною середньою швидкістю (не дивлячись на те, що тепер він покращився до стану богодухівської траси і навіть має кілька км абсолютно нового покриття))))).
Правда, не обійшлося без гумору – в якийсь момент щось стукнуло по даху. Я не дуже звертаю на такі речі увагу – ну камінчик/гілочка… Через пару секунд воно як гримне по даху… Вітром здуло фару з рампи)))) Виявилося, що всередині вона була зовсім гнила… (((
Скрутили, заізолювали і поїхали далі. А так – ще растрясло дроти на блоці запобіжників – почала відвалюватися магнітола. Ну пару стяжок все вирішили)))
На зворотному шляху я вирішила не заважати руху Їжатка, але коли вона перейшла за 130 км/год, я вирішила пригальмувати, чим дуже здивувала Кемрі, яку випередала – мчить собі тарантас, обходить і починає гальмувати))) Ну я цими маневрами нікому не заважала – крім нас двох на пару км навколо нікого не було, тому норм)) так ось – при такій швидкості і найсильнішому вітрі, дзеркала складає як вуха у злої кішки – поправляти весь час руки відмерзають) А пориви вітру в борт моєї самої аеродинамічної машини, змушують дещо напружуватися . Так що, їхали ми 110 – 120 і гарненько)))
На такий “швидкісний” режим вона виходить за 20 – 40 км плавного ненапряжного руху на 90 – 100 км/год.
Коли я повернулася і розповіла про дроти і ліхтар народу в майстерні, мене запитали що ще я відірвала)))) Навіть не знаю – сміятися чи як, тому що каятися було в чому – вже майже вдома у мене відвалився датчик температури)))
А ще я нарешті впіймала свої майбутні бризковики в кадр – вони повз мене пробігли з одних майстрових рук в інші:
На авторинку були куплені б/в, вирізані і зараз поїхали на шліфування від всяких зайвих написів, далі буде збірка – красива і блискуча нержавієчка чекає)))
