Не дочекавшись остаточного настання весни, ми не всиділи на місці і поїхали дивитися на чергові загублені краси.
Маршрут обрали короткий, але він виявився з характером))))
Перше, що було виявлено по шляху – це зійшов разом зі снігом асфальт… Звичайно, складно було припускати що-небудь інше. Але власне сніг зійшов не скрізь і до цього ми виявилися не готові.

Перший пункт програми – якісь руїни в с. Петропавлівка.
Доїжджаємо до потрібного повороту, а його немає)))) тобто там ніхто з початку снігопадів не був. Сніг хоч греблю гати в буквальному сенсі слова. Гума звичайна зимова, тарану немає – дороги немає)))
Наявна дорога вела до іншого села і ми вирішили дізнатися там – чи немає об’їзного шляху в Петропавлівку, тому що гуглокарта говорила, що дорога одна. Цікаво – мертве село або просто там відлюдники живуть?))))
У підсумку в доступному селі виявилося не сильно рясніше))) Повільно котимося по дорозі села, зупиняємося, стукаємо в двері і вікна, а ніхто не відгукується і не виходить… тільки собаки гавкають – закрадаються аналогіі з фільмами жахів))
В кінці села (аж з 5 або 7 дворів) нам попадається мужичок, який тупотить назустріч. Ми до нього пристали – як би нам в Петропавлівку потрапити. “Не знаю, каже – я пасічник. А он мужики – вони знають.” Стало зрозуміло – чим відрізняється мужик від пасічника і яких мужиків (навіть не одного))) ми прогледіли.
Обертаємося, а ззаду дійсно – як бабаки, стоять – біля кожного двору по мужику)))
З’ясували у байбакових мужиків, що дорога таки є, але треба дати гак маленько – кілометрів 60 – 70. Ну і не дуже-то і хотілося нам в Петропавлівку))))
Наступний пункт – Церква Димитрія Солунського в с. Катеринівка, 1910 р.п.
По дорозі нам попалася колонія великих пернатих хижаків. Не знаю хто це конкретно(((Фотополювання зайняло чимало, птахи поважно лякалися і кружляли над дорогою, доїдаючи обід.

Приїхали ми в Катеринівку і виявили початок пригоди))))
Крім церкви, був виявлений свістяче-шиплячий звук повітря, яке виривалося з-під капелюшка саморізу.

Як і в Бобровому, конструкція дихає на ладан і зустрінуті селяни впевнені, що церкву не врятувати. Кажуть, шкода, але краще знести і відбудувати заново. Рівень професіоналізму місцевих жителів у реставраційній справі ми залишимо за кадром, але всередині ходити дійсно страшнувато.

На щастя, проблема з колесом виявилася не настільки сумна, як відчуття від церкви. Запаску поставили, але вирішили знайти шиномонтаж і відремонтувати колсо – диски різні, гума різна (хоча і не смертельні відмінності).

Ну звичайно – навколо поооолно шиномонтажників! Довелося їхати в В.Бурлук – там знайшовся один шиномонтаж. Головне – не дуже багато часу втратили.
Далі наш шлях йшов у с. Гнилиця Перша. Об’єкт – Церква Іоанна Предтечі, споруда між 1905 і 1912 рр.

Дивна така штуковина – одіозна. Колір салатовий очей не радує, а виїдає, стародавня плитка валяється ціла по окрузі купками. Судячи з усього, ведеться реставрація, хоча всередину заглянути не вийшло, але були помічені пару пластикових вікон-бійниць. Ось і все враження у мене від цієї церкви…

Наступний об’єкт – с. Гнилиця. Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Про дату побудови відомо “не раніше 1812 р”. От цікаво – вони сперечалися яка з Гнилиця перша?)
Дорога наша не припиняла дивувати – сонечко блищало на поверхні річечки, яка за сумісництвом виявилася нашої дорогої, залишки снігового тунелю грали всіма барвами справжньої середини весни, а щебет птахів заважали чути щільно задраєні ілюмінатори.
Я не знаю як переміщаються місцеві жителі, але наш рух виглядав як у дурної п’яної миші.
Їдемо по карті, впираємося в сніжне поле, повертаємося, назад до перехрестя, інша дорога, впираємося в розкислий жирнючий чорнозем, назад, по дорозі штурман тикає пальцем у вікно і методично говорить “це поле – дорога номер один, цей яр – дорога номер два… ”
За підсумком мишачих блукання була знайдена об’їзна петля)))
Прибули ми до останньої нашої точки навіть завидна)))

Стоїть на горі кубик, нікого не чіпає, повз протікає струмочок, завзято дзюркочучи… Пастораль. І тільки Патрик від нудьги по струмочку вгору-вниз катається.

Абсолютно нічого цікавого(( Обійшли, відзняли, сіли і поїхали додому. І до великої радості, пригод на зворотному шляху не було)))