На ранок після останньої експедиції я відвезла Їжатко в майстерню.
Вірніше, я подзвонила Ігорю і розповіла, що підкорила крейдяну гору, відірвала аморт, десь тече масло. На що отримала відповідь “Я тобою пишаюся – значить ти притискала педаль газу. Чекаю” Ось так))
Масло, як виявилося, тече на високій швидкості з розбитої втулки хвостовика раздатки. Потрапляє на вихлопну і смердить мені. Втулка, вочевидь, розбита вібраціями в процесі спорудження та регулювання кардана.

Новий хвостовик замовлений (чергове наше Їжакове з пензликом Hetzer-88 ) і в дорозі. З цього приводу Їжатко знову “тільки по місту”.
А ось з амортами цікавіше. Виявилося, що я не тільки відірвала кронштейн амортизатора, а й загнула задній бампер вихлопною трубою вгору)) Ну і відірвала кріплення глушника. З іншого боку, природно. Але при детальному розгляді з’ясувалося, що я кронштейн доламала, а не відірвала. Він тримався вже на шматочку зварювання.

Я думала, що Ігор просто приварить кронштейн на місце і все, а ні)) Він покрутив у руках залишки, сказав “так не годиться”, зняв мірки з кронштейна і спорудив мені новий:

“Ось так добре – так не відірветься))”.
Але фінальну стадію я не застала, тому що втома останніх днів взяла своє і я поповзла додому лежати. А вранці вже забрала Їжатко з привареним кронштейном)
Довго намагалася згадати де ж я могла так постаратися. Ще до Могриці. Згадала через день. Ми перед відпусткою возили ще одних істориків по області. І там був ліс зі слідами лісовозів в висохлому в камінь бруді. Не полінувалися заміряти глибину колії – 40 – 50 см. Ось там я зіскочила з бруствера і ляпнулася на задній міст. Довелося виїжджати на шнурку у Патріка.