Чаювання в Дворічанському природному парку
Дуже давно ми збиралися з’їздити в цей парк. Багато про нього писали різні люди – про його красу, незвичайності і чудовості. Але нам постійно щось заважало – то немає часу, то немає сил, то забували. І ось було прийнято вольове рішення – сіли і поїхали.
Для початку, звичайно, я спробувала вичитати все, що можна було про парк. З мережі я дізналася, що десь є якісь туристичні доріжки, обладнані співробітниками парку. Але де вони і як на них потрапити – ніхто не написав. Тому, поставивши на карті точку в місці, що сподобалося, ми вирушили на пошуки. Чи не вперше)
З Харкова на машині можна дістатися двома шляхами – через Чугуїв і через Великий Бурлук. В районі В.Бурлука ми навесні були і без особливої потреби туди не поїдемо. А через Чугуїв дорога гладенька, гарненька (за винятком Куп’янського району – там морок).
Іноді мені здається, що гугл-навігатор не тільки знає якість покриття на дорогах, а й звикає до того, з якою швидкістю переміщається конкретний персонаж на яких видах покриття))) Хоча мені це може тільки здаватися. А ось те, що на карті відображається більше кілометрів, але менше часу – вже давно перевірений привід вибрати саме цю дорогу.
До точки, яку я намітила на карті, доїхати не вийшло, так як гугл проклав маршрут через приватну територію, в паркан якої ми і вперлися, проте він не знає кількох доріг (в тому числі і асфальтованих), які там в окрузі є. Ними ми і скористалися. Добравшись до першої ж “скелі”, ми пішли гуляти. Горами ці пагорби явно названі з рекламною метою. Крім того, практично відсутні стежки, крім як біля однієї з двох найбільших скелястостей. Навколо болотиста місцевість упереміш з колючками і кропивою.
Це один з рекламних розпадків. Вірніше, тих, якими парк рекламується.
Що правда, всякої різної флори і фауни тут маса. Основна, звичайно – кропива, колючки і комарі)))
А якщо серйозно, то заповідною територія стала через унікальну для нашого регіону крейдяну рослинність.
Якщо зайти на горбки, то можна її поспостерігати.
Що мене вразило, так це нав’язливий запах клопів. Він виходить від грунту – там, де крейда не прикрита рослинністю.
Ось ця “величезна скеля”, знята під звичайним кутом, досить точно демонструє масштаби гірській місцевості в Дворічанському парку))) А в верхній частині скелі видно гнізда стрижів, для уточнення масштабності)))
Ще в цій місцевості багато байбаків – (звичайний/степовій бабак). Вони нас злякалися і поховалися. Але ми постійно натикалися на їх нори – дирень, діаметром 30 – 40 сантиметрів. Товстелезні такі звірята. За сусіднім пагорбом вони свистіли, але нас зустріти не вийшли.
Накруживши навколо парку ще кілометрів 50, ми зуміли знайти містечко для чаювання – біля с. Кам’янка є щось типу пляжика.
На подив, вода в річці схожа на чисту – коли набирали в казан для гасіння багаття, були сильно здивовані)) Хоча, річка замулена пристойно.
Крім чаю – не заважало і підкріпитися)
Спеціальний похідний набірчик для чаю, таблеточка пуеру “Золотий Юй Бін” і море задоволення! Добрий чай можна довго заварювати – ми встигли насолодитися)
Ну а потім – додому!