Об'єкти

Садиба Кеніга у Шарівці (Шарівксий палац)

5 Липня, 2018

Тип: Архітектурний об'єкт       Вид: Історичний (Діючий)

Країна: Україна     Область: Харківська область     Населений пункт: Шарівка

Координати: 50.04527, 35.43279     Доступність: Державний, Доступно для відвідувань, Погана дорога (в будь-яку погоду, можна проїхати на легковому автомобілі)


Мабуть, мало хто з жителів Слобідської України і Харкова не чув про Шарівку.
Без сумніву, це найвідоміша пам’ятка Харківської області. Цей прекрасний архітектурний об’єкт, розташований неподалік від нашого міста (Харкова), щорічно приваблює натовпи туристів, фотографів і молодят, які приїжджають туди для фотосесій. Одних ваблять в Шаровці романтичні (і не мають відношення до реальності) байки про «камені любові», цукрові гори і баронів Кьоніг. Других – дивовижна краса і розміри садиби. Третіх – чарівний парк з рідкісними породами дерев. Здається, що «Шарівський замок» (саме так часто називають садибу) в тому вигляді, в якому його бачать відвідувачі, існував завжди. Однак це зовсім не так. Адже до того, як Шарівка стала володінням сімейства Кьоніг, у неї була не менш гучна і славна історія. Спочатку давайте дізнаємося, що було там в період з XVIII по початок XIX століття. До наших днів зберіглося як мінімум три вельми детальних описа.

У документі 1732 року «Перепис Охтирського полку» (частина його розміщена на сайті http://www.otkudarodom.ua), крім відомостей про кількість жителів, читаємо наступне: «Село Шарівка колишнього полкового охтирського осавула Матвія Шарова його вдови Графени…
Разом в селі Шаровій дворів – 23, хат – 28, душ – 69.
Поселена на купленій землі тому 10 років, поборів ніяких немає, а виправляють будь-яку роботу. 1732 році листопада 19 дня охтирського полку села Шарівка колишнього полкового охтирського осавула Матвія Шарова дружині його, вдові Аграфені Матвєєвій, дочки з малоросіян, отаман Василь Іванов син на прохання сказав правду в згаданому селі Шарівці малоросіяни поселені на великоросійській купленій слобідський землі тому 10 років, а ті малоросіяни ніяких грошових і хлібних та інших поборів на ону вдову Аграфену не мається, тільки працюють всяку роботу … дні, а якщо я, отаман в цій скасці сказав що помилково або що з витрат приховав, а після через те викритий буду, і за те вказала б Ея Імператорська Величність вчинити мені смертну кару без пощади. До цієї скаски містечка Сеного …. Йосип Прокоф’єв замість отамана Василя Попроцького по його проханню руку доклав…» (орфографія частково збережена – прим. Ред.).

«Економічні примітки Краснокутського повіту» за 1785 рік дають вже більш детальний опис самої місцевості: «Село Шарівка з виділенням церковною землею володіння капітана Сави і Гавриїла Васильєвих, дітей Ольховських.
Відстань від повітового міста – 18.
Число дворів – 57.
Душ по ревізії: чоловічих – 179, жіночих – 180.
У наявності: чоловічих – 163, жіночих – 179.
Пашенної землі – 543 десятини.
Сених сіножатей – 163 десятини.
Лісу стройового – 500 десятин.
Лісу дров’яного – 350 десятин.
Незручних місць – 99 десятин.
Разом – 1667 десятин 1162 сажнів.
Положення має на косогорах по обидва боки річок Штурмової і Шарівки, а дачею простягається по обидва боки оних річок і річки Мокрого Мерчика, також по обидва боки вершин Довжика і Хвощеватого і яру Антонова і отвершків Блинкова і безіменного та річка … Річки у оної дачі в самих дрібних місцях в жаркий літній час глибиною бувають в піваршину, шириною на вісім саженів, а річка в жаркий літній час майже зовсім пересихає. У річках риба: щуки, окуні, карасі, плотва, яка вживається на поміщицький побут; в тому селі церква дерев’яна в ім’я Благовіщення Пресвятої Богородиці якої покладена … З власної дачі села Шарівка вимежувати і значиться на плані під літерою ЦЗ, положення має по обидва боки отвершку яру Хвощеватого, якість землі – черноземна і рілля; сенними сіножатями здатна. Панський дерев’яний будинок, при ньому сад невеликий з вишневими і яблуневими деревами, з якого збираються плоди на поміщицький побут. Понад те, в тому селі проводиться куріння горячого вина і продаж оного з вільної ціною. Річки в самий літній жаркий час в дрібних місцях глибиною бувають в чверть аршина, шириною п’ять сажень, в ній риба дрібних видів ловиться для жителів, вода в річках та яма для людей і худоби здорова. На зазначеній річці Штурмовій в селі стоїть мушній млин об одній поставі, дію має в один вешній час, з неї поміщикам в рік доходу на десять карбованців. А на річці Шуров три загачених для водопою худоби ставка, земля якість має черноземну і частково піщану, з посіяного на ній хліба краще народиться жито, пшениця і ячмінь, а інші насіння редньо. Сінешні покоси травою проти інших жительств гірші, ліс росте стройовий, дубовий, кленовий і вільховий товщиною в піваршина, висотою від 3 до 4-х сажнів, а крім нього, дров’яний тих же видів; також липовий і горіховий, який для поташу не здатний. У ньому звірі: ведмеді, вовки, зайці; птиці: яструби, шуліки, солов’ї, дрозди, шпаки, перепела, чечітки, снігурі, чижі, синиці та дикі качки. Піддані черкаси торгу і ніяких інших промислів не мають, а задовольняються хліборобством і скотарством »(орфографія частково збережена – прим. Ред.).

А ось що ми можемо дізнатися про Шарівці завдяки «Економічним приміток Богодухівського повіту 1804 року».
«Село Шарівка майора Сави Васильєва, сина Альховскаго.
Відстань від міста – 14.
Число душ по ревізії чоловічих – 249, жіночих – 236.
Землі селідібной – 12 десятин 1162 сажнів.
Пашенної – 543 десятини.
Сенокосной – 163 десятини.
Ліси – 500 десятин.
Незручною – 99 десятин.
Разом – 1167 десятин 1162 сажнів.
Положення має на косогорі по обидва боки річок Штурмової і Шарівки, а дачею простягається по обидва боки оних річок і річки Мокрого Мерчика, вершин Довжик, Хвощеватого і яру Житков. У цім селі дерев’яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці, панської будинок дерев’яний же; млин на річці Шарівці про адном поставі, помолу буває під час дожчового для господскаго тільки ужиткові; винокурня про двох кубах, на якій викурюється в рік вина 4000 відер; земля чорноземна, а частина мала піскувата; ліс дров’яний і стройовий, дубовий, липовий і березовий; селяни обробляють землю для поміщика і для себе, пожитком посередньо (орфорграфія частково збережена – прим. ред.).

У першій половині XVIII Шарівка страждала від розбійницьких нальотів колишнього білоцерківського полковника Антона Михайловича Танського. Йому разом з іншими вихідцями з Молдавії (полковником Кігічем, офіцерами Жіяном, Ведрягой, а також рядовими козаками і поляками) зазначено було жити в Мурафі і влаштувати там кінський завод. Однак власники стали завдавати місцевому населенню образи. Наприклад, в 1720 р ротмістр Жіян побив мурафовского священика і його сина. Бригадир слобідських полків Осипов писав в той час, що волохи (молдавани) завдають нахабні грабежі, образи і розорення всім мурафовскім обивателям. У 1724 р охтирський полковник Лесевицький скаржився, що «полковник Танський заволодів багатьма землями, лісами і людьми, безкарно завдає побої і образи, розорив і спалив новозбудовану слободу Шарівку». У 1748 і 1749 роках на Танського знову надходять скарги. Він і його зграя поставили під загрозу існування мурафовскої козацької сотні, знову розорили слободу Шарівку і побили краснокутського отамана. Як би там не було, в середині XVIII століття Шарівкою вже володіє Василь Альховський (в інших написаннях – Ольховський). Завдяки документу «Список дворян Охтирської провінції в 1767 році» Дізнаємося, що село Шарівка перейшло до поміщика, дворянина, відставного прем’єр-майору Миколи Абазу. Родоначальником цього славного сімейства був Ілля Андрійович Абаза (1655-1727), молдавський боярин і Ворник Бутушайській, який прийняв російське підданство.
Грамотою государя царя і великого князя Петра Олексійовича в 1718 році Ілля Абаза як полковник був наданий маєтком, що знаходяться в Харківському полку, в селі Дворічному Куті.
Шарівка стала власністю цієї родини завдяки другому шлюбу вдови Василя Альховского Тетяни (уродженої Кованько) з Миколою Абаза.

Про сина від першого шлюбу Тетяни Іванівни – Саву Васильовича Альховського, який в 1770-х роках володів Шарівкою, з «Родовідної книги потомствених дворян Харківської губернії» можна дізнатися, що народився він в 1750 році. На військову службу вступив в 1763, в 1766 став прапорщиком, в 1769 р – підпоручиком, 1770 г. – поручиком, 1771 г. – капітаном. У 1777 р був звільнений від служби у відставку секунд-майором.
Дмитро Багалій дає йому в своїх роботах досить цікаву характеристику. «Це був тип буйного воїна, який не бажав розлучитися зі своїми військовими звичками і замашками навіть в мирному сільському куточку». Історик навіть порівнює Саву Васильовича з уже знайомим нам Антоном Танським: «Нові вихідці в Слобідській Україні при Катерині, на кшталт Альховскаго, є як би прямими продовжувачами Танськаго і його компанії. Не будучи в змозі відстати від звичок, успадкованих в безперервних війнах, ставлячись зарозуміло до місцевого населення, яке віддавалося їм в піддані, сварячись і ворогуючи з сусідами-поміщиками, будучи неприготовані до мирних сільськогосподарським занять, вони були неспокійним і неприборканим елементом серед місцевого українського суспільства . Слобідська Україна переживала перехідний момент свого історичного існування: старий козацько-військовий побут мало-помалу замінювався цивільним. Нові урядові установи послабили значення місцевих, але самі в свою чергу не встигли пристосуватися до чужого їх формам середовища. Канцелярська процедура, заплутаність правових норм, письмове провадження справ залишали надію на безкарність більш сильним і сміливим. У нових поміщиків залишалися в розпорядженні військові контингенти, якими вони користувалися проти особистих своїх супротивників. Так надходив, як побачимо далі, Альховський».

Такі «втішні» характеристики не дивні. Вважалося, що Сава Альховський був розбійницького характеру: з загоном озброєних людей здійснював на своїх сусідів набіги і захоплював землі. Розповідали, що в підвалах Шарівки гнилі люди на ланцюгах, а землі маєтку збільшилися за рахунок розбою. Проїзд через землі Сави вважався вкрай небезпечним і робився з великим страхом. Загалом, яких тільки жахів про Альховського не розказували в той час. Прославився власник Шарівки ще й тим, що влаштував в прямому сенсі справжню війну зі своїм сусідом, власником села Кручик Назаром Каразіним. Наприклад, в січні 1775 року вночі Альховський надіслав до млина Каразіна, який перебував в межах його земельних володінь на річці Мерле, свого прикажчика Данила Мещерякова з командою більше 20 озброєних людей. Вони розламали в хаті двері і вікна, побили чотирьох підданих Каразіна і захопили їх з собою в Шарівку. В серпні місяці того ж року за наказом Альховського прикажчик його Григорій Васильєв та кріпак Митька з шарівськими і мурафовскіми підданими захопили сім скирт сіна, накошеного людьми Каразіна на його власних поземельних дачах, а на другу ніч відвезли 6 скирт сіна з хутора Каразіна. У 1776 році вночі Альховський знову вчинив напад на хутір Каразіна. Під час набігу постраждало кілька десятків людей. Причому найцікавіше тут те, що в той раз допомагала Саві його мати, Тетяна Абазина. Підсумки цього зіткнення дуже спірні і детально описані тим же Дмитром Багалієм в статті «Назарій Олександрович Каразін і його дзвін», розміщеній в журналі «Киевская старина» в 1892 році.

За версією самих Каразіних, перемога залишилася за ними. Сава Альховський, втративши вбитими багатьох своїх людей, був узятий в полон і доставлений в тоді ще повітове місто Краснокутськ, де його помістили в ув’язнення. Однак караул, який сторожив в’язня, був підступно опоен горілкою з дурманом, завдяки чому Саві вдалося втекти. За іншою версією, переміг в цій «битві» все ж Сава. Як би там не було, Назарій Каразін після цього наказав в якості помсти Альховському відлити дзвін з наступним написом «цей дзвін – кров, кричуща до Бога людей побитих села Кручика і села Основинці Савою Васильєвим, сином Альховським 1776 р серпня 15 дня». Також до дзвону за наказом Каразіна був прикріплений годинниковий молот, який бив годинник в слово імені Сави. Ясна річ, що суди того часу були завалені всілякими скаргами на Саву і зустрічними звинуваченнями Альховського на своїх сусідів і ворогів. При бажанні таких справ в Державному архіві Харківської області можна знайти багато. Але особисто для мене тут важливо зовсім інше. У наш час особистість легендарного власника Шарівки, Сави Васильовича Альховського, того, хто першим почав будівництво кам’яного палацу в садибі, більшістю людей забута.

І замість захоплюючих реальних розповідей про людину, чиє життя і діяння могли б спокійно стати сюжетом пригодницького роману або фільму, на екскурсіях в Шарівку, на мій превеликий жаль, переказують одні і ті ж міфи про баронів і цукрові гори.

Автор – Антон Бондарев, Джерело

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше