Об'єкти

Нова Чортория – палац Прушинських – Оржевських та старий млин.

16 Травня, 2020

Тип: Архітектурний об'єкт       Вид: Історичний (Діючий)

Країна: Україна     Область: Житомирська область     Населений пункт: Нова Чортория

Координати: 50.021944, 27.699167     Доступність: Державний, Доступно для відвідувань, Гарна дорога


Чортория село давнє, відоме ще з XV століття. Тепер воно зветься Старою Чорториєю. А його новозбудований присілок – Новою. Дві Чорториї розділяє широка долина річки Случ із заболоченими ставками.
А ще раніше на цьому місці існували поселення трипільської культури (датовані 3 тисячоліттям до н.е.), та поселення 1 тисячоліття до нашої ери і часів Київської Русі.
З часів виникнення села воно перебувало у власності польської шляхти і з століття в століття переходило «з рук в руки», змінивши при цьому багатьох власників. Колись воно належало нащадкам знаменитого князя Адама Чарторийського (звідки і дещо дивна в результаті трансформації топоніма назва села). У 1781 р. Чорторию придбав Ігнатій Кордиш. Оскільки у нього не було дітей, село успадкувала його сестра Францішка, яка була одружена з Юзефом Урсином Прушинським. Далі селом володів їхній син Кароль, одружений з Розою Прзібішевською. У них була тільки донька Антоніна, яка вийшла заміж за Адольфа Боженец-Яловицького. У 1857 році Прушинські, маючи великі борги, продали маєток за 30 тисяч рублів князівській родині Оржевських. Дружина князя Оржевського Наталія Іванівна була останньою господинею села до 1917 р.
Юзеф або Кароль Прушинські є вірогідними засновниками палацу (його вважають спорудою початку ХІХ ст.). Тоді ж заснували парк. Новий господар князь Оржевський в 1880-х роках розпочав грандіозну перебудову. Палац став двоповерховим, реконструювали фасади, з’явилася огорожа, прибрамний будинок та господарські приміщення.

Остання господиня палацу в Новій Чорториї княгиня Наталія Іванівна Оржевська – особистість безумовно яскрава і заслуговує пам’яті нащадків. Вона народилася в 1859 році у Царському Селі Санкт-Петербурзької губернії. Закінчила Смольний інститут шляхетних дівчат. У шістнадцять років її зарахували фрейліною при імператриці Марії Олександрівні, а після її смерті в 1880 році – при Марії Федорівні. Мабуть по протекції імператриці Наталію Іванівну у 1883 році видали заміж за сорокачотирирічного генерала від кавалерії Петра Васильовича Оржевського, який був старший за неї на двадцять років. Був він тоді товаришем міністра внутрішніх справ, завідувачем поліцією, командиром Окремого корпусу жандармів і перебував у свиті при Особі Його Імператорської Величності.
У березні 1897 р. Наталія Іванівна овдовіла. Після смерті чоловіка вона покинула Санкт-Петербург, оселилася в Новій Чорториї і присвятила себе справам милосердя та благодійності, що було традицією в княжому роді Шаховських.

На цей час від палацу початку ХІХ ст. залишилися лише деякі частини фасаду та кілька внутрішніх приміщень. У південній частині (в бік річки) зберіглася, очевидно, найстаріша частина будівлі – одноповерховий громіздкий ризаліт.
Фасад палацу, який виходить в парк також зберіг свій первинний барочний вигляд.

В палаці збереглися давні сходи, прикрашені відлитими каштановими листочками та геральдичним драконом на початку маршу, а також великий вітраж на теми античності. Вітражів було декілька, один з вітражів зробив художник Ф. Бялковський. Стеля з ліпниною та вітраж – початок ХІХ ст., мармуровий камін – друга половина ХІХ ст., вони теж збереглися до наших днів. На другий поверх ведуть сходи з мрамору. З другого поверху відкривається вид на розписані вітражні вікна. Під будь-яким кутом зору господиня дивиться на вас. Той самий ефект спостерігається і ззовні будинку. Цей розпис – дуже не дешева річ, робота працівників з Візантії. Тепер тут Новочорторийський аграрний технікум Державного агроекологічного університету. Також збереглися церква-усипальниця генерала Петра Оржевського (нині діюча), будиночок воротаря в мотивах ренесансу, мальовничий парк з водоймою та в’їзна брама в мотивах неоготики.
Разом з будівництвом палацу у 1815 році Прушинські заклали розкішний парк площею 70 гектарів.

Ймовірно, парк був прикрашений архітектурними формами, але лишився лише симпатичний опуклий місточок та оточений водою круглий острівець, колишня “видова гірка”. На жаль, альтанка на острівці не зберіглася.

Церква-усипальниця родини Оржевських

Будівництво палацу та інших будівель садиби було закінчено у 1897 році. Цього ж року помирає генерал Оржевський у віці 58 років. Похований він був на території садово-паркової зони неподалік від маєтку.
Через десять років після смерті чоловіка, у 1907-му, княгиня Наталія Оржевська в парку біля палацу збудувала родову церкву-усипальницю за проектом архітектора Андріана Прахова. При виконанні робіт над церквою-усипальницею були запозичені елементи з Володимирського собору у Києві. Церква-усипальниця являє собою двох’ярусну однокупольну будівлю. На першому ярусі з тильного боку споруди збереглися сходи в крипту, де був розташований мармуровий саркофаг, а другий ярус виконали як храм. До оздоблювальних робіт, інтер’єру церкви були виписані італійські майстри по мармуру та по мозаїці. Вони виконали і вівтар. Для розпису церкви запросили відомого художника іконописця – Михайла Нестерова. Він на запрошення Наталії Оржевської кілька разів гостював у Чорториї. Для усипальниці Нестеров розробив ескізи і написав чотири великі вівтарні ікони. Їхня унікальність в тому, що вони виконані олійними фарбами, але не на дереві, а на цинкових пластинах.
У 1920-ті роки шукачі скарбів дісталися і до крипти з тілом генерала Оржевського. Храм сплюндрували. На сьогодні робіт відомого майстра практично не залишилося. Лише в роки незалежності після ремонту тут відновилася служба.

Паровий млин Нової Чорториї

Розповідають, що він спочатку був дерев’яним, а вже згодом став цегляним. На той час це був один із найбільших млинів в Україні. Багатоповерховий велетень молов до 500 000 пудів пшеничного борошна різних гатунків. У часи Глазберга там виготовляли 12 видів продукції, зокрема, борошно та крупи. Це не млин навіть – це міні-завод: п’ять поверхів з боку двору, сім поверхів з боку ставка, плюс перехід до двоповерхової прибудови, де колись був склад готової продукції. Устаткування на млині стояло виробництва Товариства машинобудівного виробництва «Добрових і Набгольц», що працювало у Новгороді з 1873 року.
Млин належав Оржевським, але його орендував Шевель Глазберг. Перейшовши з юдейства у православ’я, він згодом став Савелієм Григоровичем.
Про Глазберга відомо, що він був купцем першої гільдії (це свідчило про його матеріальний статус, преференції та численні зобов’язання) із Новограда-Волинського.
На той час у Житомирі було лише 2 купці першої гільдії. Це Перец-Хаїм Фельденкрайз, який володів каретним двором і Шевель Глазберг, що був одним із найбільших виробників борошна та мав два млини. Першого в народі називали «каретним королем», а другого – «борошняним королем».
Глазберг жив у Житомирі в будинку, де нині розташований коледж культури і мистецтв ім. І. Огієнка. У ті часи він був архітектурною перлиною, але до нашого часу втратив свою велич і красу. Крім того, на вулиці Пушкінській обласного центру, купець мав прибутковий будинок. Він також володів майном у Києві та Новій Чорториї. Щодо останньої, туди він приїздив із сім’єю у сезон, коли мололи борошно. Зараз у новочорторийському помешканні Глазберга поряд із млином живуть інші господарі. Через захаращене подвір’я його ледве помітно за парканом і деревами.
Глазберг був відомий своєю благодійністю, за що отримав багато нагород і звання почесного громадянина Житомира.
Із приходом радянської влади частину майна у Глазберга конфіскували. У 1927 році він виїхав до Франції, де жив його син Олександр.

Деякий час застаріла цегляна споруда була закрита. Згодом приміщення належало Новочорторийському млин-заводу, який вже не працює.
За свою історію млин був паровим, водяним, працював на мастилі, а потім – на електроенергії.

Джерело 1, джерело 2, джерело 3, джерело 4, джерело 5.

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше