Сьогодні я пропоную всім бажаючим сісти в «машину часу» і побачити Старий Мерчик очима тих, хто відвідував його в XIX столітті.

Племінник відомого Харківського губернського архітектора Петра Антоновича Ярославського, Василь Іванович Ярославський на початку XIX століття часто бував в садибі і був знайомий з її власником. У своїх мемуарах Ярославський пише:
«Григорій Романович Шидловський був свого часу самим блискучим поміщиком губернії. У Старому Мерчику він вибудував кам’яний величезний двоповерховий будинок на високому цоколі; внизу містилися печі – і від них нагрівалися стіни зали та вітальні в два світла з хорами для музикантів. Навпроти був кам’яний двоповерховий флігель для приміщення кухні і прислуги. Ще два кам’яних флігеля: один для приїзду гостей, а інший для дворецького; на задньому дворі кам’яні стайні та хліви. В саду кам’яний манеж, альтанка, резервуар і ротонда в вигляді круглого храму в два поверхи зі склепіннями; нагорі, бувало, грає музика, а внизу в прохолоді відпочивають відвідувачі. Всі домашні і садові споруди обнесені були кам’яною огорожею. Понад те і на селі побудовані були два кам’яних двоповерхових будинки, один для життя священика, а інший орендарю. Всі ці будівлі побудовані були по планам А. А. Паліцина. Маєток Григорія Романовича було упорядковано; селянські будинки всі були чисті і огороджені».

Відомий нам уже єпископ Харківський і Охтирський Сава в 1878 році під час своєї візитації парафій Харківської губернії також побував в Старому Мерчику. Садиба справила на архієрея велике враження, він згадав про перебування там в своїх автобіографічних записках «Хроніка мого життя».

«8-го червня числа після раннього чаю я поспішив в дорогу і через слободи Тростянець, Бакіревку, Кириківку, Нову Рябину приїхав в слободу Матвіївку, де Богодухівський предводитель дворянства Д. Н. Кованько радо запропонував мені обід. З Матвіївки, через р Богодухів і слободи Олександрівку і Новий Мерчик, я прибув після вже заходу сонячного в слободу Старий Мерчик, проїхавши в день 108 верст. Церква в цій слободі, при освітленні вночі, здалася мені дуже благоліпною, в достатку забезпеченою від старанності благочестивого власника Євгена Михайловича Духовськаго священними утварями і ризницею. Ночівля запропонована була мені в поміщицькому будинку, який за обсягом і пишності прикрас справедливо може бути названий палацом. Але тут сталося те саме, що і в Тростянці: мене чекали тут на ніч 6-го числа, а я приїхав 8-го. З трьох братів Духовських (вони діти петербурзького священика) старший Євген Михайлович, якому власне належить будинок і маєток, знаходився в цей час в Парижі, другий – Сергій Михайлович, генерал-лейтенант, на Кавказі, а молодший Віктор Михайлович, який залишався вдома, з нетерпінням очікував мене, запросивши для зустрічі мене деяких із сусідів і знайомих з Харкова. Але, після дводенного марного очікування, відпустив гостей і сам вирушив до Харкова у своїх справах, надавши мені, в разі мого приїзду, весь будинок в моє розпорядження і доручивши керуючому зробити мені належний прийом. Після розкішної вечері, яку поділяли зі мною о. Ключар, місцевий Благочинний, парафіяльний священик і становий пристав , який супроводжував мене, я поспішив лягти в ліжко, відчуваючи крайнє стомлення від такої тривалої денної подорожі. Це був останній мій нічліг в дорозі.
9-го числа, освіжившись ранкової прогулянки по великому панському саду і парку і напившись чаю, я залишив гостинний притулок і попрямував вже до дому … »

Син харківського поміщика князя Дмитра Федоровича Голіцина, Олександр, серед поціновувачів минулого нашого міста і краю, особистість вкрай відома. Олександр Дмитрович займав на початку ХХ століття посаду голови Харківської повітової земської управи, був повітовим предводителем харківського дворянства, в роки війни з Японією брав активну участь в роботі Червоного хреста, став одним із засновників партії «Союз 17 жовтня» (найбільш прогресивної партії того часу), потім входив до складу III Державної думи, підтримував гетьмана Скоропадського. А вже живучи в еміграції в Парижі, очолював «Харківське земляцтво». У своїх спогадах князь з великою любов’ю і теплотою відгукується про садибу в Старому Мерчику. Це й не дивно – адже там жили його родичі, і князь часто гостював у них у дитинстві.

«…Після смерті діда ми щорічно приїжджали з матір’ю до річниці його смерті в Старі Водолаги, де в церкві над усипальницею відбувалася заупокійна обідня з панахидою. Між іншим, ці щорічні приїзди в Старі Водолаги з нашого постійного місця проживання – Довжик – овіяні особливою оригінальністю і серпанком далекої старовини, так що стоять бути описаними… Здійснювати цей переїзд в один раз не представлялося можливим. За щастя, якраз на півдорозі знаходилося багатий і великий маєток Мерчик, що належав Євгену Михайловичу Духовському, одруженому на кузини моєї матері, Софії Миколаївні. Садиба ця теж була історичною. У центрі її був розташований палац чудової архітектури Растреллі з дивовижними трасами, що спускаються в величезний парк, що оточує його простором понад сто десятин. Цей маєток належав спочатку роду Шидловських, потім перейшов до Орлова, командира лейб-козаків за часів Аустерлицького бою (картина цього бою з трьома імператорами на пагорбі і з Орловим, що скаче попереду свого полку, що йде в бій, висіла в одній із зал палацу). Далі цей маєток перейшов до Лужина, фон Мекка і, нарешті, від нього був придбаний Духовським… Ось в цьому самому маєтку, коли Духовський вже старим – 54 років, одружився на кузини моєї матері, двадцятирічній С. Н. Бахметьєвій, дочці сусіда по маєтку, який на той час розорився, ми робили привал на півдорозі між Довжиком і Старими Водолагами. Коні распрягалися, годувалися і відпочивали, і якщо ми поспішали, то до вечора вже по холодку їхали далі, прибуваючи до себе на вечерю. Але найчастіше ця зупинка на півдорозі затримувалася на кілька днів в окремих випадках коли вона збігалася з 30 липня, днем якогось сімейного свята Духовських. У цьому випадку нам відводили в повне наше розпорядження окремий флігель з відповідною прислугою, в якому ми розташовувалися як у себе вдома.
Перебування наше в Мерчику за часів нашого дитинства і отроцтва залишило в мене найприємніші спогади. Як я вже описував, при палаці знаходився величезний чудовий парк, в якому можна було заблукати і гуляти цілими годинами. У парку було кілька ставків проточної води, в яких можна було купатися. У глухій частині знаходилася ціла «Дар’яльська ущелина» – глибокий яр, порослий лісом, який вселяв нам страх… »

Пройшли роки, тепер в залах палацу Старого Мерчика не грає музика, не висять картини. По колись прекрасному парку більше не ходить Харківський єпископ, а діти не грають там в свої ігри. Руїни, занепад і запустіння – ось що представляє з себе зараз садиба в Старому Мерчику.

Автор – Антон Бондарев, Джерело

15 квітня 2018 року в садибі почалася пожежа з невідомої причини. Ще 18 квітня в садибі продовжували тліти дерев’яні дошки – пожежники не могли потрапити всередину величезної будівлі і гасили зовні. Зараз будівля знаходиться не просто в аварійному стані – згорів і впав дах і перекриття. Чи буде садиба відновлена – поки не відомо.