Комплекс споруд жіночого домініканського монастиря розміщується в західній частині Старого міста на вулиці Францисканській, 10. Він складається з костелу св. Михайла і двоповерхових келій. Костел і монастир побудований в середині XVIII століття. Але це тільки одна зі сторінок історії монастиря домініканок у Кам’янці.

Починається ця історія набагато раніше. Вперше черниці-домініканки з’явилися в місті на початку XVII століття. На чолі їх стала Єлизавета Цепловська. Відомо, що вона прийняла католицизм у свідомому віці, вступила в орден домініканок і приїхала до Кам’янця разом з кількома монахинями, щоб тут заснувати монастир. 1615 року черниці побудували дерев’яний костел в ім’я св. Катерини Сієнської (за іншими даними – Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії). Подільський історик Юзеф Ролле пише, що костел був «убогим».

Розташовувався він в долині Смотрича біля Руської брами. Там же домініканки придбали у воєводи Лянцкоронського кам’яний будинок з ділянкою землі і влаштували в ньому монастир. Спочатку домініканки були досить бідними. Потім польський король Сигізмунд III надав їм у власність село Новосілки (Жабинці), що було підтверджено рішенням сеймів. 1628 року брацлавський воєвода Потоцький надав їм село Пудлівці.

Нову сторінку в історію Домініканського монастиря вписала Марія Могилянка, в першому шлюбі дружина Потоцького, у другому – Миколи Фирлея, воєводи сандомирського. Марія Могилянка походила з відомого молдавського роду Могил, була дочкою Яреми Могили. З цього ж роду походив засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила.

У 1643 році Марія Могилянка пожертвувала домініканкам палац Потоцьких, який знаходився на вулиці Татарській у Вітряної брами. Дочка Марії Могилянки від першого шлюбу Софія-Вікторія Потоцька вступила до монастиря домініканок і внесла в нього своє придане – понад 25 тисяч злотих. Вона ж стала настоятелькою монастиря.

На ці гроші домініканки стали будувати костел і монастир. Будівництво було закінчено в 1672 році, і домініканки вже збиралися оселитися в ньому, але в тому ж році Кам’янець захопили турки. Вони зруйнували костел, а споруди монастиря перебудували під фортифікації. Пам’ятаючи історію монастиря, кам’янчани і в XIX ст. називали ці укріплення «дівочими горщиками».

Після захоплення Кам’янця турками черниці виїхали з міста і оселилися в Жовкві, де заснували монастир. У 1699 році, після закінчення турецької окупації, деякі з кам’янецьких домініканок повернулися в місто. Мабуть, були родом із Кам’янця-Подільського і хотіли закінчити життя в рідному місті. Це були Софія Сулковська, Цецилія Гумецька, Вікторія Богуш, Анна Білецька. Через деякий час всі черниці померли, в 1707 році монастир спорожнів і став поступово руйнуватися.

У 1708 році на запрошення зі Львова до Кам’янця прибула настоятелька Варвара Корчевська з двома домініканки: Анелєю Недзвецькою і Феліцією Важинською. Черниці оселилися в старому зруйнованому монастирі поблизу Руської брами.

Скоро знайшлися благодійники, а саме настоятель Домініканського чоловічого монастиря Йосип Моцарський, який подарував черницям досить велику суму, та й інші жителі міста. Черниці змогли купити будинки з ділянками землі у Катерини Фредрової, братів Станіслава та Стефана Гораздовських, у Секержінских, а також кам’яний будинок з грунтом у прелата канцлера Кафедрального костелу Цешинського. Ці будинки з ділянками землі перебували у Францисканського монастиря.

У 1710-1712 роках були побудовані монастирські келії, а в 1713-1721 роках костел св. Михайла. В 1712 черниці переселились з монастиря біля Руської брами в новий монастир.

На початку 50-х років XVIII століття костел св. Михайла і келії згоріли. На допомогу домініканкам прийшли жителі міста, були зібрані значні пожертви. Велику суму грошей надав староста теребовльський Михайло Потоцький. Протягом 50-х років XVIII століття були побудовані нові костел і монастир.

Костел св. Михайла побудований в стилі бароко. Він кам’яний однонефний, з двома невеликими бічними каплицями. Фасад костелу прикрашали чотири пілястри з капітелями, трикутний фронтон був прикрашений ліпним декором. На фасаді було також кілька статуй святих. Окремої дзвіниці костел не мав. Всередині він був прикрашений ліпним декором. Всього в костелі було п’ять вівтарів.

Монастирські келії складалися з двох корпусів, які примикали до костелу з півдня і півночі. У південній частині монастиря був великий сад з фруктовими деревами, квітниками і городом. У городі був великий льох з кам’яним склепінням, на якому була побудована дерев’яна альтанка. Монастирський і предкостельний двори були вимощені каменем. При монастирі діяла школа для дівчат.

Після приєднання Поділля до Росії в житті монастиря сталися зміни. При губернаторі Федорі Лубяновському (1831-1833) від великого саду монастиря відрізали значну частину землі для облаштування бульвару. Цей сад, перетворений в міській і названий Старим бульваром, став улюбленим місцем прогулянок жителів міста.

Тоді ж, а саме в 1833 році, домініканкам було заборонено мати школу для дівчат. Ще через десять років російська влада відібрала у монастиря земельні маєтки (Жабинці, Пудлівці, третя частина Цвікловець і юридику при Руській брамі, то є ділянка землі, де колись був перший монастир домініканок). Замість цього черницям стали видавати зарплату.

У 1864 році монастир був скасований. Один корпус монастиря пристосували під Кримінальну Палату і другу Поліцейську частину, а другий – під казарми Подільського губернського батальйону. У костелі влаштували військовий клуб, а в 1906 році переробили його до церкви. Після 1917 року монастирські будівлі використовували під тюремні приміщення.

У повоєнний час комплекс споруд Домініканського жіночого монастиря використовувався під заводські приміщення. У 1980-1990 роках тут розміщувалося Кам’янець-Подільське СКБ медичної електротехніки.

В наш час, за розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації, комплекс споруд жіночого монастиря домініканок переданий в користування Кам’янець-Подільського дієцезії Римо-католицької церкви.

Джерело