Об'єкти

Білгород-Дністровська фортеця “Аккерман”

4 Жовтня, 2018

Тип: Архітектурний об'єкт       Вид: Історичний (Діючий)

Країна: Україна     Область: Одеська область     Населений пункт: Белгород-Днестровский

Координати: 46.20013, 30.35034     Доступність: Державний, Доступно для відвідувань, Гарна дорога


Білгород-Дністровська фортеця (рум. Cetatea Albă) (до 1944 року – Аккерманська фортеця) – пам’ятник історії і містобудування XIII-XV століть. Є однією з найбільш збережених фортець на території України. Своїми розмірами вона перевершує всі подібні фортифікаційні споруди країни. Загальна площа території фортеці становить 9 га. Фортеця лежить на скелястому березі Дністровського лиману і має вигляд неправильного багатокутника. Раніше вона складалася з чотирьох дворів, кожен з яких мав специфічне призначення і міг самостійно вести оборону (в даний час зберіглося тільки три двора). Всі фортечні будови обнесені міцними стінами, протяжність яких сягає 2,5 км. Через 40-45 м куртини були вбудовані фортечні вежі і бастіони. Їх початкова кількість сягала 34, 12 з них були порожніми бойовими вежами. Решта – бастіони і напівбастіони. Вони пізніше були забутовані і перетворені в площадки для установки артилерійських знарядь. Багато веж твердині мають власні назви (вежа Овідія (Дівоча), Сторожова вежа, вежа Пушкіна і т. Д.). Вони стали відображенням місцевих переказів і легенд.
Цитадель – найбільш важлива і укріплена частина фортеці, тут розміщувався комендант і офіцери гарнізону, зберігався арсенал і скарбниця, в темниці утримувалися в’язні.
Гарнізонний двір – використовувався для постійного проживання гарнізону.
Цивільний двір нагадував житлової укріплений пункт, так як був забудований одноповерховими будинками і напівземлянками, що не збереглися на сьогоднішній день. На територію двору приходило населення міста та прилеглих сіл під час небезпеки при підході ворога. Площа Портового двору, що тягнеться уздовж берега, становила 1,5 га. Тут протягом карантинного терміну (40 днів) зберігалися товари, привезені в місто.

Історія Білгород-Дністровської фортеці

Створення укріплень на місці, де знаходиться нині Білгород-Дністровська фортеця, почалося приблизно в кінці 6 століття до н.е., коли на перетині кількох торгових шляхів виникло місто-поліс Тіра . Через кілька століть багатий місто увійшло до складу римської провінції Мезія , але навіть тоді за Тірою збереглися важливі права: прийняття власних законів, карбування монет. За часів Римської імперії в укріпленнях Тіри розташовувався оборонний гарнізон, але в середині 3 століття н.е. він виявився безсилим перед навалою варварів. Те, що залишилося від міста після навали гунів і готів, у 6 столітті дісталося сильному слов’янському племені антів, які близько трьох століть проживали на цих землях.

В 9 столітті ця місцевість, відома під назвою Білгород-на-Дністрі, входила вже в склад Київської Русі і належала землеробському племені тиверців. Процвітаюче прикордонне місто було вельми привабливим і для інших держав, які не могли не оцінити його вдале розташування відносно торгових шляхів. Вже на початку 13 століття Білгород-Дністровський був включений у володіння Угорського королівства, а трохи пізніше потрапив у владу Галицько-Волинських князів. У 1240-х роках під час татаро-монгольської навали місто було завойоване Золотою Ордою і стало називатися Ак-Або.

Саме в другій половині 13 століття, коли місто офіційно вважалося золотоординським, тут з’явилися генуезці, які отримали від Візантії необмежені права на торгівлю на Чорному морі. Заповзятливі генуезці змогли викупити у хана Берке ярлик (право) на використання Ак-Або, щоб перетворити його в добре захищений торговий центр під назвою Монкастро (викривлення від грецької назви міста Тіри в пізньої античності – Маврокастро – «чорний замок»). При генуезцях закладені ті зміцнення, які стали основою існуючої Білгород-Дністровської фортеці. І хоча багато які з укріплень не збереглися до наших днів, Цитадель, зведена генуезцями, навіть через сім століть як і раніше є найпотужнішою частиною фортеці.
Через трохи більше століття, коли влада Золотої Орди ослабла, а генуезцям перекрила вхід в Причорномор’я, набираюча силу Османська імперія, місто знову змінило господарів і виявилося у складі впливового Молдавського князівства. Молдавські князі, щоб убезпечити себе від агресії з боку турків-османів, продовжили будівництво і розширення фортеці в місті, яке вони називали Четатя-Албе (Біле Місто). Зведення фортеці було завершено в 40-х роках 15 століття, коли місто було густонаселеним і багатим торгово-ремісничим центром. Масивні зубчасті стіни фортеці охоплювали територію площею близько 10 гектарів і по всьому периметру були укріплені 34 баштами і бастіонами.

Але що б не робили молдавські правителі, 1484 року місто все-таки взяло турецьке військо султана Баязида II, яке налічувало близько 400 тисяч воїнів і більше 100 кораблів. В облозі фортецю протрималася всього 9 днів, що мізерно мало для такої неприступної твердині, тому цілком очевидно, що без зради тут не обійшлося. Перед цим в різні роки 15 століття гарнізон фортеці тричі відбивав атаки турків, крім того, сюди здійснювали військові походи козацькі загони під проводом отаманів Е. Дашкевича, І. Покотила, Г. Лободи, Р. Собко, І. Сірко, С. Палія. Але в цього разу місцеві бояри самі винесли султану символічний ключ від міста і фортеці. Так безславно завершилося молдавське панування, і почався трьохсотлітній османський період в історії Білгород-Дністровського, який при турках отримав нове ім’я – Аккерман (Білий Камінь).

При турках Аккерманська фортеця перетворилася в один з найважливіших форпостів північних кордонів Османської імперії, в зв’язку з чим в різні роки вона неодноразово добудовувалася і зміцнювалася відповідно до вимог епохи. У 1707 році для зведення нових бастіонів в Аккерман прибули французькі військові інженери, а в другій половині 18 століття, коли відбулося відразу кілька російсько-турецьких війн, фортецю доводилося перебудовувати майже щорічно. В кінці 18 століття російські війська двічі захоплювали Аккерманську фортецю (в 1770 і 1789 роках), але через кілька років, за умовами підписання то одного, то іншого мирного договору, фортеця знову поверталася до турків. Нарешті 1 грудня 1806 турки здали її без бою загону А. Де Рішельє.

За Бухарестським мирним договором (1812 року) землі Нижнього Придністров’я з фортецями Хотин, Тигина, Аккерман, Кілія, Ізмаїл відійшли Російської імперії, але колишнє важливе оборонне значення Аккерманська фортеця втратила і була перетворена в казарми і збройові склади. У 1832 році гарнізон фортеці був скасований, а сама старовинна твердиня почала життя в якості цивільного об’єкта. Після Першої світової війни місто і фортеця виявилися в складі Румунії, поки в 1940 року не були приєднані до радянської України. З початком Другої світової війни Аккерман знову перейшов до Румунії, в 1944 році радянські війська входять в місто і з цього моменту місто вважається українським та йому повертають слов’янське ім’я – Білгород-Дністровський.
А в 1963 році, за Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 «Про впорядкування справ обліку та охорони пам’ятників архітектури на території Української РСР», Аккерманська фортеця була внесена в список пам’яток архітектури, які перебувають під охороною держави.
У 1970-х роках фортеця активно використовували кінематографісти, зокрема, в 1975 році тут знімався фільм «Капітан Немо».
З 1 липня 2011 до управління Білгород-Дністровської середньовічною фортецею приступило керівництво обласного комунального підприємства «Фортеця».

Після будівництва з північного боку фортеці нового причалу в середині ХІХ ст. скеляста підстава почало поступово руйнуватися під дією вод лиману. В результаті за останні 150 років обрушилася вежа-скарбниця і ділянка малої стіни, північна частина фортеці з цитаделлю почали просідати. Вперше почали рятувати фортецю при румунському правлінні в 1920-і роки, внизу скелястої підстави було побудовано три арки і один контрфорс (правий з боку лиману), що підпирають північну збережену вежу. Другий же контрфорс був побудований пізніше, вже в 60-і роки, коли при СРСР фортецю почали реставрувати. Наступний етап укріплювальних робіт почався вже в наш час, коли північна стіна почала руйнуватися і сповзати вниз більше, в 2017 році була побудована нова залізобетонна система з нових контрфорсів з пальовим взаємопов’язаним фундаментом. А також відновлено ділянку другої малої стіни знизу, заваленої раніше.

Легенди Білгород-Дністровської фортеці

Ліворуч від Головної брами фортеці височіє «Дівоча» вежа. Походження її назви пов’язане з переказом: у молдавського господаря Олександра Доброго ніби то була дочка принцеса Тамара, краси небувалої дівчина. Свавільна і жорстока, вона оточила себе розгульною челяддю і, користуючись відсутністю батька, який часто йшов на чолі раті на битву з ворогами, грабувала навколишнє населення, чинила розбій на великій дорозі.
Одного разу, коли Олександр Добрий збирався в новий похід, Тамара попросила у нього гроші нібито на будівництво монастиря. Батько виконав прохання дочки. З усього князівства зігнали людей. Але не будинок для божих слуг задумала будувати Тамара. Вона побудувала над лиманом могутню фортецю, в яку переселилася зі своїми поплічниками, оголосивши себе незалежною царицею. Тепер розбійницькі набіги відбувалися з фортеці. Грабежі та пожежі обезлюдніли навколишні міста і села. Слух про жорстоку царицю-самозванку рознісся далеко за Дунай і Дністер, навіть за Чорне море. Але ось повернувся з походу Олександр Добрий. Замість монастиря він побачив фортецю. Дізнавшись про злодіяння дочки, господар бере фортецю з боєм, знищує розбійників, а улюблену дочку проклинає. Як тільки слова проклять батька торкнулися вух Тамари, вона негайно ж заснула. Сплячу дівчину забрали в вежу і за велінням господаря живою замурували в її стінах. З тих пір вежа називається «Дівочою».

Інший переказ пов’язує цю вежу з ім’ям римського поета Овідія, автора знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». Саме «Наука про кохання» викликала страшний гнів у божественного Августа, він вбачав цей твір, як замах на моральність римського суспільства. На початку н.е., вже на схилі років, придворний поет імператора Августа, Овідій Назон, був засланий в східну провінцію Риму, в Нижню Мезію в місто Томи (нині місто Констанца в Румунії). Однак довгий час була жива легенда про те, що в 8 році н.е. опальному поету нібито дала притулок давня Тіра. До наших днів зберігся переказ: в ті часи з Риму прибула сюди людина незвичайна, він був безневинен, як дитя, добрий, як батько, а коли говорив, то уста його виливали мед. На згадку про Овідія лиман називався Овідове озеро; на східному березі лиману, навпроти фортеці, лежить селище Овідіополь («Опілля» по-грецьки – місто), місто Овідія, і в фортеці з’явилася «вежа Овідія».

Біля лиману, навпроти башти Овідія, височіє «вежа Пушкіна». Вона по праву носить ім’я поета: Пушкін був у місті, фортеці. Оду «Вільність», як і інші волелюбні вірші, що пробуджували революційний протест, царський уряд не пробачив молодому поетові. Покарання надійшло негайно. Згідно з указом його величності государя Олександра Павловича 5 травня 1820 Пушкін відправлений «по потребах» служби до головного попечителя колоністів Південного краю Росії, до генерал-лейтенанта Інзова. Майже 3 роки прожив поет у вигнанні в Кишиневі. Південна висилка закінчилася Одесою (там Пушкін був 13 місяців). Саме в Кишинівський період А. С. Пушкін відвідав Аккерман. Подробиці перебування Пушкіна в Акермані зберегли для нас свідчення супутника поета – підполковника І. П. Ліпранді. 14 грудня 1821 року Липранді направляється в Аккерман для розслідування подій в Камчатському піхотному полку. З ним відправляється з Кишинева і Пушкін. Всього три дні: 14-16 грудня 1821 року провів поет у Аккермані. 15 грудня комендант фортеці підполковник Кюрто, колишній вчитель фехтування юного ліцеїста Пушкіна, запросив поета до себе у фортецю на обід. Пушкін з фортеці повернувся за північ. Він був дуже схвильований. Адже ці місця нагадали йому про такого ж вигнанця, великого Овідія. Саме тут у фортеці у поета визрів задум створення знаменитих послань «До Овідія» і народилися рядки послань: «Тут, оживив тобою мрії уяви, я повторив твої, Овідій співи.» «До Овідія» Пушкін вважав кращими з усіх ранніх творів. Звертаючись до брата Льовонькі, він вигукував: “Які вірші «До Овідія», душа моя, і «Руслан» і «Бранець» і все дрянь, в порівнянні з ними”.

У 3-х кілометрах від фортеці, біля самого берега Дністровського лиману, серед невеликих скель і самотніх чагарників розташована каплиця. У цій каплиці, якраз посередині, знаходиться ключ з холодною чистою водою. Джерело це відоме під різними назвами: «Парасковієва криниця», «Криничка»… Про походження цього джерела існує не один переказ. Ось один з них: турки, захопивши край, вогнем і мечем насаджували серед місцевого християнського населення свою магометанську віру, але народ не бажав бути віровідступником. Одного разу турецькому паші донесли, що недалеко від фортеці на березі лиману живе юна красуня, дівчина-українка Парасковія. Незважаючи на свою молодість, вона користувалася любов’ю і повагою у народу, часто за мудрою порадою йшли до неї навіть сивобороді люди похилого віку. Дізнавшись про популярність дівчини, турки вирішили схопити її і змусити прийняти мусульманство, розраховуючи, що народ за нею піде в їх віру. Так і зробили. Схопили яничари Парасковію, привели до владики фортеці – паші. Розкрив перед дівчиною паша скрині з незліченними скарбами, обіцяв їй багатого жениха, палац в Стамбулі. Парасковія була непохитна, вона не могла змінити звичаям свого народу. Тоді Узун-паша заточив її в сиру холодну темницю. Багато днів і ночей просиділа вона там, стійко перенесла всі прикрощі та муки, але відступницею не стала. Набридло паші возитися з юною гординею, він вирішив розправитися з нею. Але не встиг паша переступити поріг темниці, як диво сталося: кайдани раптом самі впали з рук і ніг дівчини, темниця розчинилася і Парасковія опинилася за кріпосними стінами. Від такого дива паша остовпів, а дівчина не розгубилася: легкої ходою вона віддалялася від кріпосних стін. Отямившись, паша крикнув яничарам: «Наздогнати втікачку!». Вартові кинулися в погоню. Вони бігли по берегу лиману: здавалося, руки яничар ось-ось схоплять дівчину, але знову, о, диво! Дівчина немов розтанула в повітрі, а там, де в останній раз ступила її нога, забило джерело чистої холодної води, в знак тілесної і душевної чистоти молодої християнки.

Легенда про острів Тираґетів.
На тому місці, де зараз знаходиться Дністровський лиман, раніше знаходився квітучий острів. Він був зроблений працею тираґетів, які населяли острів. Однак римляни зробили спробу захопити острів і знищити корінне населення. Римляни висадилися вночі. Вартовий, однак, встиг закричати, і захисники піднялися на оборону. Але сили були нерівні. Тоді тираґети звернулися до річкового божества Тираса. Набігли хмари, загримів грім і заблищали блискавки. Відкрився підземний хід, в який зійшло населення острова. Потім почався такий сильний дощ, що римлян змило і утопило. Острів занурився в глибину.
Коли прийде слушний час, острів підніметься з вод Дністровського лиману, відкриється підземний хід, тираґети оживуть і будуть продовжувати працювати і процвітати.

1 матеріали з Вікіпедії
2 джерело 2
3 офіційний сайт фортеці
4 джерело 4

Фото та малюнки фортеці:

Акварель Карло Босоллі 1838 р:

План І. Ігельстрема 1770 р:

План Кауфера:

Малюнок Іванова, фрагмент 1791 р

Найраніші фото фортеці Карла Мигурьского 1869 р:

ТЕГИ
ПОВ‘ЯЗАНІ ПОСТИ

ЗАЛИШИТИ ВІДГУК

Ольга Дзюба
Харків, Україна

Добридень! Мене звуть Ольга, рада знайомству! У цьому блозі я розповідаю про наші подорожі красивими і незвичайними місцями України і не тільки. Ну і історії цих місць. Я щиро вважаю, що у будь-якому місці можна знайти щось цікаве - для цього потрібно лише дивитися під різними кутами на навколишній світ)))
Докладніше