Наталія Іванівна очолила Новоград-Волинський повітовий Червоний Хрест, ставши його головуючим. Газета «Волинь» тоді писала: «Взагалі Н. І. Оржевська вже багато зробила для населення Нової Чорториї, влаштувала там зразкову амбулаторію з 15-ма постійними ліжками, поштово-телеграфну контору і прекрасно обставлену чайну з бібліотекою-читальнею…». І ще вона «затверджена нещодавно у званні почесної попечительки представила кошти на перетворення Новочорторийского і Новоград-Волинського училищ їх, однокласних в двокласні». Михайло Нестеров згадував, що Оржевська щодня вранці приходила в амбулаторію і як сестра милосердя лікувала хворих. У Новоград-Волинському відкрила лікарню на чотири ліжка, одну з яких утримувала за свій рахунок, подарувала Червоному Хресту будинок для амбулаторії, де тисячам хворих надавали безкоштовну медичну допомогу. У 1908 році, після смерті рідного брата Сергія, Наталя Іванівна зайнялася вихованням племінниці Наталії.
У вересні 1911 року Наталія Іванівна була обрана головою Житомирського Червоного Хреста і очолювала його до 1918 року. У Житомирі тоді місцевий комітет Червоного Хреста знаходився на вулиці Дівочій (тепер вулиця Червоного Хреста) в будинку № 3, де з 1897 року перебувала і лікарня Червоного Хреста. У роки Першої світової війни Наталія Іванівна в будинку № 1 на Пушкінській вулиці в Житомирі відкрила «Лазарет № 3 Георгiевскiй, Ново-Чорторийский Червоного Хреста», який утримувала цілком на свої кошти. У цьому ж будинку вона і жила. Архієпископ Волинський і Житомирський Еврологій (в миру Василь Семенович Георгієвський) у своїх спогадах писав: «Це була свята жінка, вона вміла так поставити свій лазарет, що всякий, хто в нього потрапляв, відчував себе, немов у Царстві Небесному». Відомо, що вона була у складі делегації, яка обстежила становище російських військовополонених у Німеччині та Австрії. Є свідчення про те, що Наталія Іванівна брала участь і в переговорах по звільненню російських військовополонених.
У Пам’ятній книзі Волинської губернії на 1917 рік вказані всі офіційні посади, займані Наталією Оржевською в Житомирі:
«Житомiрскiй Местный Комитетъ Россiйскаго Общества Краснаго Креста (Девичья,3). Председательница – Вдова Сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская (Пушкинская, 1)».
«Попечительный Советъ Житомiрской Марiинской Общины сестеръ милосердiя, состоящей въ веденiи Комитета Краснаго Креста (Девичья, 3). Председательница – Вдова Сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская».
«Волынскiй Отделъ состоящаго подъ Высочайшимъ Его Императорскаго Величества покровительствомъ общества повсеместной помощи пострадавшимъ на войне солдатомъ и ихъ семьямъ (Зданiе Губернскаго Правленiя, 10)… Товарищъ Председательницы – Наталiя Ивановна Оржевская…
Бюро по прiисканiю местъ и Комитет по сбору пожертвованiй и усиленiю средствъ… Товарищ Председательницы Наталiя Ивановна Оржевская».
«Волынскiй Отделъ Особой Комиссiи состоящей подъ Августейшимъ покровительствомъ Ея Императорскаго Величества Государыни Императрицы Александры Федоровны Комитета помоши русскимъ военнопленнымъ, находящимся во вражескихъ странахъ (Улица 1812 г., 12). Председательница – Наталiя Ивановна Оржевская».
«Волынское Отделенiе Комитета Ея Императорскаго Высочества Великой Княжны Татiаны Николаевны для оказанiя временной помощи пострадавшимъ отъ военныхъ бедствiй (Бульварная, при Тюремной инспекцiи)… Член – Наталiя Ивановна Оржевская».
«Патронатъ имени Генералъ-Адъютанта Иванова, учрежденный на средства действительнаго статскаго советника Хари для увечных воиновъ (Крошенская, 74-а). Попечительница – вдова сенатора, генерала отъ кавалерiи Наталiя Ивановна Оржевская».
«Отделенiе Волынскаго Общества борьбы съ детской смертностью (М.Вильская, 23). Председательница – Н.И. Оржевская».
У 1918 році, з благословення архієпископа Євлогія, настоятель Свято-Миколаївської церкви на Смолянському кладовищі в Житомирі Аркадій (у миру Аркадій Йосипович Остальський) організував при своєму парафіяльному храмі Свято-Миколаївське братство. Члени братства надавали допомогу нужденним і хворим, ховали померлих, які не мали рідних і близьких. Діяльну участь у справах братства взяли Наталія Іванівна Оржевська (обрана товаришем голови братства) і її племінниця Наталія Сергіївна Шаховська. Основу каси братства становили грошові кошти Наталії Оржевської.
Про те, як склалася подальша доля Наталії Іванівни Оржевскої вже в радянський час, є відомості у статті «Життя, віддане Вітчизні і людям» голови Житомирської обласної організації «Російська співдружність» Євгена Романовича Тіміряева і члена цієї ж організації Ігоря Валерійовича Александрова: «Популярність Н .І. Оржевської в ці роки була надзвичайно високою. Тому при відступі частин Червоної Армії з Житомира в серпні 1919 року вона зі своєю племінницею та іншими двадцятьма відомими громадянами міста була взята в заручники і відправлена в спецтабір. Завдяки зусиллям родичів, зокрема брата Дмитра Івановича, була виклопотана довідка зі свідоцтвом того, що Наталія Іванівна Оржевська – онучка декабриста Федора Петровича Шаховського. Цей документ тривалий час служив для Наталі Іванівни охоронною грамотою. У лютому 1920 року, після звільнення зі спецтабору, вона отримує командировочний припис від центральної колегії Червоного Хреста прибути в Житомир задля організації її діяльності на Волині. Таким чином, Наталя Іванівна стала організатором і першим керівником радянського Червоного Хреста на Волині та Житомирщині.
Повернення на Волині було пов’язане з низкою труднощів. На одній зі станцій Південно-Західної залізниці вона разом з племінницею потрапляє в полон до поляків. Під виглядом біженців виїжджає до Рівного, де знаходить притулок у знайомих. Тільки через три місяці вдалося прибути до Нової Чорториї, яка все ще була зайнята польськими військами. Через шість тижнів в село увійшли частини Червоної Армії. Незважаючи на всі потрясіння, маєток не було розграбовано. Влітку 1920 року маєток націоналізували, хоча старожили села стверджують, що Наталія Іванівна сама все передала державі. До осені в садибі був організований сільгосптехнікум, в якому вона працювала викладачкою німецької мови. Навесні 1921 року постановою Волинського губернського виконкому як колишню поміщицю її виселили з її помешкання і звільнили з роботи. Більше чотирьох місяців разом із племінницею Наталія Іванівна служила сестрою милосердя в Славутському санаторії для туберкульозних хворих.
Восени керівництво технікуму знову запрошує Н.І. Оржевську для ведення занять з німецької мови. Але через два роки вона змушена назавжди покинути Нову Чорторию.
З 1923 по 1925 проживає в Києві у своєї родички Марії Іванівни Мусіної-Пушкіної. У квітні 1925 року після шестирічної перерви повертається до Житомира, де члени Свято-Миколаївського братства обирають її головою, замість заарештованого і висланого на Соловки православного єпископа Аркадія Остальського. У 1932 -1933 роки завдяки діяльності братства і його допомоги були врятовані сотні житомирян. Отримуючи грошові перекази, Н. І. Оржевська йшла в магазин «Торгсин» і купувала необхідні продукти харчування. За спогадами очевидців, в день отримання переказу і відвідування «Торгсин» всі ті, кому вона надавала допомогу, вже чекали її на шляху від магазину до її квартири. Додому вона поверталася часто тільки з маленьким пакетиком крупи, все роздавши нещасним дорогою.
У грудні 1934 року Н.І. Оржевська разом зі своєю племінницею Наталією Сергіївною Шаховською піддається арешту. Їм пред’явили абсурдне звинувачення за ст. 7, 54-8, 54-11 КК УРСР. Оржевську рятує довідка, що вона онука декабриста Шаховського, а от її племінницю, правнучку декабриста, відправили в концтабір строком на 5 років. Все ж Наталія Іванівна була вислана з Житомира в адміністративному порядку… Останній документ, який говорить про неї – лист Наталії Іванівни від 27 листопада 1935 року, написаний Ганні Миколаївні Шаховській, дружині брата Дмитра. Люди, що знали милосердну княжну, стверджують, що Наталія Іванівна померла у 1939 році в Казахстані, куди була вислана її племінниця».
Щось тут щодо останніх років життя Наталії Іванівни не цілком ясно. За документами фондів Державного Архіву Російської Федерації в Книзі пам’яті про дворян на сайті http://pkk.memo.ru/ написано, що Шаховська-Оржевська Наталія Іванівна «У травні 1935 р. – вислана в село Георгіївське Алма-Атинської області. У червні 1936 – отримала відмову про скасування висилки. 15 червня 1939 р. – померла у засланні ». А її племінниця Шаховська Наталія Сергіївна «З 1939 р. – проживала в Малоярославці, потім – у Ростові Ярославському. У 1940-х – арештована, засуджена до ув’язнення в табір. У 1956 р. (?) – після звільнення проживала в Московській області. 31 січня 1970 р. – померла в Москві, похована на Новодівичому кладовищі». Наталії Іванівні відмовили у скасуванні висилки, коли їй було вже 77 років. На згадку про Наталію Іванівну Оржевську її ім’ям ніде нічого не названо, і де її могила не відомо.
У Житомирі на вулиці Червоного Хреста (колишня Дівоча) зберіглася будівля, в якій знаходився очолюваний Наталією Іванівною Житомирський комітет товариства Червоного Хреста з лікарнею Червоного Хреста. Тепер тут Житомирська обласна клінічна лікарня імені О.Ф. Гербачевського. Зберігся колишній лазарет № 3 на Пушкінській вулиці, який відкрила і містила за свій рахунок Наталія Іванівна (тут же і жила). За радянських часів тут був Ліксанупру для номенклатури високого рангу, прихований від сторонніх очей, краща медична установа області, а тепер – Обласний медичний консультативно-діагностичний центр. Збереглася й нині діюча стара дерев’яна Свято-Миколаївська церква на Смолянському кладовищі, де було організовано Свято-Миколаївське братство. На жаль, на жодному з цих будівель немає навіть пам’ятної дошки на честь прекрасної людини, що заслужив пам’яті нащадків, – Наталії Іванівни Оржевської.