Як написано на одному з форумів, “Навряд чи це місце буде цікаво тим людям, яких не цікавить життя українських діячів. Таким людям екскурсія в музей Сковороди не принесе особливого задоволення. Для всіх же інших тут маса цікавого! Філософські видання Григорія Савовича, картини, книги античних філософів і поетів, а для справжніх «фанатів» – особисті речі Сковороди, а також меморіальна кімната, де жив і помер один з найбільш великих українців!” Повністю згодна з цим твердженням. Для того, щоб захоплюватися колекцією особистих речей якоїсь людини, треба бути її фанатом. Ну або істориком.

Історія самої Сковородинівки вміщується в кілька рядків ¹ :
1732 р – дата заснування хутора Іванівка.
1795 р – після побудови церкви хутір стає селом Пан-Іванівка. Тут знаходилася садиба родини Ковалевських, в якій провів свої останні дні філософ, педагог, письменник і поет Григорій Сковорода.
1922 р – на честь 200-річчя від дня народження великого українського філософа, письменника і просвітителя Григорія Сковороди, село перейменовано в Сковородинівка.
1972 р – до 250-річчя від дня народження поета, яке під егідою ЮНЕСКО відзначалося в усьому світі, в колишньому садибному будинку відкрито літературно-меморіальний музей Г. Сковороди.

На трасі біля села Максимівка блакитна стрілка з написом «Сковородинівка» вказує поворот вліво з автотраси на путівець. Примітна вона тим, що тут проходив старовинний Муравський шлях. Від Максимівки шлях цей вів до Сковородинівки, а потім через Лютівку, Одноробівку і по вододілах йшов далі ² .

Сьогодні Національний літературно-меморіальний комплекс Г. С. Сковороди – це будинок-музей, зразок архітектури XVIII століття, і парк на березі ставка. Музей займає кілька залів.
Тут зберігаються особисті речі Григорія Савича, книги, картини, документи. У приміщеннях дуже багато дзеркал. За вченням філософа Сковороди саме дзеркала – шлях до пізнання внутрішнього світу людини. Багато туристів спеціально приїжджають, щоб поглянути на унікальну скрипку, до якої торкалися руки Сковороди. Доречи, зображення цієї скрипки зараз красується на 500-гривневій банкноті.
Вам також покажуть кімнату, в якій жив і творив Григорій Сковорода.
Тут відтворено обстановку того часу: старовинне бюро з безліччю шухлядок, рукописи, гусяче пір’я…
Поруч з музеєм знаходиться могила великого українця. Як і заповідав філософ, на місці його поховання немає хреста – тільки камінь з написом: «Світ ловив мене, але не спіймав». За переказами Сковорода сам викопав собі могилу. За день до смерті він сказав всім, що помре, переодягнувся в білий одяг, а на ранок відійшов в інший світ. Але містика на цьому не закінчується. У XIX столітті садибу Ковалевських придбала багата поміщиця Кузіна. Кажуть, щоночі їй став являтися старець в білому одязі. Злякавшись, поміщиця веліла перенести могилу Сковороди подалі, за яр.
Від музею вниз до ставка веде вимощена каменем стежка. Пройшовши по ній кілька метрів, ви побачите клумбу, від якої символічно розходяться в різні боки сім липових алей. Одна з доріжок приведе вас до дуба, під яким любив працювати Сковорода. Співробітники музею кажуть, що в дуплі містилися парта та стілець. І там могли спокійно сидіти і спілкуватися двоє людей. Зараз дерево вже мертве, біля нього знаходиться барельєф філософа. Поруч з цим 700-річним дубом росте дуб-син, посаджений Григорієм Савовичем.
Влаштувати пікнік і перекусити після прогулянки можна на мальовничому ставку, який в народі називається Панські штани. Він утворений двома струмками, що стікають по балках. Ставок знаходиться прямо за парком музею.
Повернувши уздовж берега ставка направо, ви побачите ще один пам’ятник – джерело у вигляді колодязя, з якого черпав воду знаменитий письменник.
У Сковородинівку можна приїжджати в будь-який час – музей працює цілий рік. Але екскурсія буде більш цікавою і такою, що запам’ятовується, якщо ви потрапите на один з фольклорних свят, які тут проводяться щорічно ³ .
Коли ми приїхали, музей був закритий незважаючи на цілком туристичний сезон (не кажучи про цілий рік), сонячну погоду та інші фактори. Присутність княжни Катерини Олександрівни Голіциної ніяк не позначилося на бажанні доглядача відкрити музей. А тому, ми вирушили дивитися парк.

Як на мене, сам по собі парк дуже гарний – по ньому можна добре погуляти без галасливої юрби і насолодитися тінню і співом птахів і жаб. Єдине що, особисто для мене моторошно дивитися на шматки давно мертвого дерева в сталевому обручі, які гордо іменуються дубом Сковороди. Як і в багатьох інших випадках, такий підхід для мене виглядає, як бездумний фетишизм. Те саме виставлення скелета самого історичного персонажа на загальний огляд. Якби не такі дрібниці, то місце здавалося б просто чудовим.
Але це моя особиста думка))

Власне, останки дуба.