Років, напевно, десять тому були ми в гостях у нашої подруги у Львові. Було це в якусь умовно-теплу пору року – може прохолодне літо, а може і рання осінь. Сиділи собі ввечері на якийсь галявині, спілкувалися і нікому не заважав дрібний дощик. Крім мене, бо вогкість я дуже погано переношу. Крім того, вечір вже перейшов в ніч і моя жайворонкова натура дуже прагнула заснути. Подруга вкрила мене якоюсь великою кудлатою сірою штуковиною і я гарно проспала частину ночі під мрячним дощиком, не замерзнувши і не промокнувши, поки усі не зібралися йти додому (лежачи на карематі, звичайно))). Коли я запитала що це за чарівна штуковина, вона сказала “Кац”. Може я так почула, а може вона так і сказала. Знайти по слову “Кац” я не змогла нічого ні тоді, ні пізніше.
І ось ми потрапили в Дземброню (Карпати). У пані Марії (господині гостьового будинку, в якому ми зупинилися) такі “каци” лежали на лавках у вітальні. Для початку вона нас поправила – “коц”, він же ліжнік. Розповіла, що їх роблять в Косові, але можна купити на сувенірному базарі в Яремчі – по дорозі додому ми там збиралися зупинятися.
Власне, Дземброня.
Коц або коць (від давньоруської кочь, коць; др.-ст.-нім. kozzo) – ворсовий пристрижений односторонній килим з вовни. Також називаються “ліжнік”. Найчастіше, ці поняття тотожні, хоча Вікіпедія дає два різних визначення. Ліжнік – товстий вовняний, в основному узорно-тканий виріб з об’ємною поверхнею і довгим пухнастим двостороннім ворсом
Виготовленням цього виду килимів/ковдр/покривав займалися коцарки, які самі робили вовняну пряжу, фарбували її в різні кольори саморобними фарбами з мінералів і рослин.
Цими виробами встеляли підлоги, їх вішали на стіни, клали в сани, використовували під час весіль та інших обрядових дій. Маленькі ковдри використовували взимку на богослужіннях. Втім, все це зустрічається в сільських будинках досі. Та й не тільки в сільських)))
За традицією, в гуцульських житлових приміщеннях розвішували пухнасті барвисті коци. Вони урізноманітнили кольору в будинку, прикрашали його. Наявність коцу в будинку було ознакою хорошого фінансового стану сім’ї, а їх кількість в посазі молодої свідчило про її спроможності.
Коци бувають вовняні і напіввовняні (ну і напевно, синтетичні). У напіввовняних для основи використовується конопляна, лляна або бавовняна нитка. Тчуть коц спочатку досить рідкісним плетінням. Коли майбутній виріб готовий, його відправляють на увалку – в валило (чани з мішалкою), після якої коц зменшується в розмірах і стає набагато щільніше. Якщо коц передбачається пухнастий, після просушування його начісують.
Найпростіше забарвлення коца (і ймовірно, найдавніше) – однотонне або смугасте. А базові кольори (білий, відтінки сірого, коричневий і чорний) обумовлені забарвленням овець. Для забарвлення в інші кольори раніше використовувалися рослинні барвники, а зараз здебільшого штучні. Спочатку геометричні мотиви коца мали обрядовий характер. Зараз в узорах більше естетичної складової. 1, 2, 3.
Подібні вироби з грубої вовни, здатні захистити від холоду і вологи, є в багатьох культурах. Практично у всіх гірських і степових народів. У кожного народу воно називається по-своєму, виконується з вовни власних тварин і забарвлюється відповідно до власно] філософі] і доступними матеріалами. У нас вдома є пончо з Південної Америки (не пам’ятаю – Перу або Чилі), яке дуже схоже на коц, тільки більш щільне – воно не раз рятувало від дощу і снігу))
Ці вироби особисто для мене є не тільки практичними (хоча, перші пару тижнів коц продукує рази в два більше вовни, ніж три кота)))), але і дає тепле відчуття затишку.
SerLeon
спасибо…
много раз проходил по Карпатам, но в другом измерении…
захотел.