Незважаючи на таємниче враження, яке навіює цей форт, історія його створення досить прозаїчна. Звичайно, хотілося б почути про таке місце щось про стародавні цивілізації, але на жаль. Одне з небагатьох простих і прямолінійних оповідань:

Цей форт з’явився через необхідність в Російської імперії у збільшенні оборонних укріплень на нових кордонах. Це сталося після поділу Речі Посполитої 24 жовтня 1795 року, між Російською та Австрійською імперіями і Пруссією. За підсумками конференції в Петербурзі, на якій Річ Посполита втратила свій суверенітет, до Російської імперії відійшли польські та литовські території, розташовані на схід від Бугу і лінії Немирів – Гродно. Кордон з Австрійською імперією проходив по лінії Збараж – Броди – Берестечко – Сокаль і турбував Російську імперію своєю незахищеністю. Розробку нових оборонних ліній було довірено Едуарду Тотлебену, видатному і досвідченому військовому інженеру. Планувалося, що одним з найважливіших опорних пунктів на кордоні стане Тараканівський форт, завданням якого буде прикривати місто Дубно і залізницю Київ-Львів, яка проходить поруч.

^{Едуард Тотлебен}

Тараканівський форт названий у зв’язку з близьким розташуванням до села Тараканів, яке до XIX століття звалося Тороканів. Іноді форт плутають з Дубенським літописним дитинцем, замком в самому місті Дубно, який був побудований у X столітті і на цей час є архітектурною пам’яткою. Так ось – це різні споруди))
Трохи раніше (у 1860-х роках) почалася підготовка оборонних укріплень – почали формувати земляні вали.
Безпосередньо будівництво форту велося з 1873 по 1890 роки і якісно спустошило імперську казну (більш ніж на 66 мільйонів рублів) і не в останню чергу через використання інноваційного на той час бетону.
За планом Едуарда Тотлебена оборонний комплекс був розрахований на перебування в ньому 800 осіб, зберігання провізії та зброї. Все це повинно було міститися на кількох гектарах в оточенні потужних стін (висотою в шість метрів, а товщиною в три), земляних валів і рову. Щоб потрапити всередину, необхідно було пройти 100 метровий тунель з вікнами-бійницями (вельми неприємна перспектива для атакуючих), розташований під зовнішніми стінами. Три криниці і величезні склади провізії дозволяли по кілька місяців тримати оборону, а особливо з урахуванням гарного озброєння та далекобійних гармат великого калібру.

У центрі комплексу в одній будівлі розташовувалися церква (яка побудована у 1901 році), господарські, складські та житлові приміщення для артилерійської роти і офіцерського складу, а також штаб фортового коменданта. Ця центральна частина була захищена другою лінією оборони – чотирма підземними ходами, що проходять під другим земляним валом.

По периметру форту було передбачено 105 аркових “безпечних” казематів. Потрапити до них можна тільки подолавши чергові подвійні оборонні рубежі – масивні кам’яні стіни (товщиною до 2,5 метрів) з цегляним обкладанням зовні. У кожного каземату було своє призначення: складські та господарські приміщення, лазарет і операційна, ділянки для бойових дій, а також туалети, дезкамери, приміщення з колодязями, пральня, їдальня і покійницька. У 1899 році в ці приміщення було підведено електрику (яка на той час вже перестала бути шокуючою новинкою – всього лише через двадцять років після її появи у Російській імперії), були вентиляція й опалення.

У казематах розміщувався нижчий особовий склад гарнізону. У форті були ще такі блага цивілізації, як водопостачання, власна каналізація, а також спеціальне пристосування для спалювання нечистот – все для забезпечення гарнізону за можливих довготривалих облог. Крім того, у 1899 році був проведений телефонний зв’язок.

Під фортом є складна багаторівнева система ходів та підземель (за різними даними від чотирьох до семи рівнів), багато з яких оснащені бійницями для перешкоджання противнику в проникненні глибше. На цей час з цими підземеллями є величезна проблема – без спеціальних знань, умінь, спорядження і товаришів туди сунутися вкрай небезпечно. Через аварійний стан і відсутність планів і схем там легко загинути або покалічитися – на жаль такі ситуації трапляються з певною періодичністю.
Чисто теоретично вийшла відмінна фортеця, але є інформація, що умови життя в ній виявилися вкрай суворими і гарнізон страждав – люди гинули від холоду, вогкості та хвороб. Я не знайшла точних і однозначних підтверджень чи спростувань цієї інформації. Крім того, за підсумком форт практично не використовувався за своїм прямим призначенням. Але тут вже питання не до інженерів, а до стратегів і тактиків імперії.
Для початку, з 1900 року Тараканівський форт використовувався в якості складських приміщень, потім тут розміщувалася гауптвахта, а пізніше в’язниця (з 1905 року, після повстання солдат і остаточного розформування гарнізону). На те, що оборонний комплекс не використовувався за прямим призначенням і був скасований, вплинула недалекоглядна думка керівництва Російської імперії щодо важливості та небезпеки напрямків бойових дій.
Як наслідок, під час Першої світової війни командування Російської імперії вирішило, що форт їм не дуже потрібен. Тому фортеця була здана австріякам практично без бою. Отямившись, форт вирішили повернути. Але для цього довелося докласти величезних зусиль. Згодом форт, зруйнований власної ж артилерією, був відбитий (у 1916 році під час Брусиловського прориву).
У 1920 році червоній кавалерії С. М. Будьонного не допомогли повернути твердиню ані авіація, ані бронепоїзд «Хоробрий». Польський гарнізон відважно бився, поки вистачало артилерійських припасів, а після здійснив прорив червоноармійського оточення. На цьому військова місія форту була вичерпана.

Перша світова війна показала, що ця споруда “закритого типу” є морально застарілою, тому в подальшому інтересу у військовому плані вона вже не мала. Частково з цієї ж причини за часів Другої світової війни бої її оминули. Ніхто не вважав форт стратегічно важливим об’єктом. Проте гітлерівці якийсь час зберігали в його надрах набої.
Як і щодо будь-якої іншої фортеці/форту/замку, про Тараканівський форт можна почути і прочитати масу історій. Наприклад, що тут міг розміщуватися нацистський дослідницький підрозділ таємної організації Аненербе (залишків подібної діяльності знайти не вдалося). Ще одна версія свідчить, що радянськими військами тут був обладнаний склад ядерної зброї. Але підтвердження вона також не знаходить. У 1946-1960 роках у форті дислокувався один з підрозділів НКВС, про їхню діяльність в стінах оборонного комплексу нічого невідомо, але залишилося багато забетонованих ходів і що вони приховують – залишається таємницею.
Пізніше, в тому ж 1960 році, з’явилися плани щодо реорганізації його в склади. В них передбачалося зберігати консервну продукцію. Каземати розчистили, встановили стелажі, знову провели електрику, але проект так і не був реалізований через надмірну вологість (подумати страшно, що ж там було, якщо псувалася консервація). Нічому життя людей не вчить, як і історія – пізніше були знову зроблені спроби використовувати форт в якості складських приміщень. Цього разу Штаб Прикарпатського військового округу планував зберігати в ньому автотракторні запчастини, але надмірна вологість і недолік вентиляції знову звели спроби нанівець. Єдине практичне застосування цієї споруди знайшли трохи пізніше – форт якийсь час використовувався в якості військового стрільбища (за спогадами місцевих, які в дитинстві шукали на його території кулі і гільзи).
Після всіх невдалих спроб прилаштувати форт до справи, у 1983 році його вирішили перевести у пам’ятники. Реставратори з “Укрпроектреставрації” запропонували Рівненському облвиконкому провести оцінку об’єкта і визнати його історичною пам’яткою фортифікаційного мистецтва з подальшою можливістю “проведення робіт з реконструкції форту з метою збереження пам’ятки і використання для пропаганди історії“.
Відповіддю стало: “Загальний технічний стан збереження стін можна вважати задовільним. Необхідні незначні консерваційні роботи. Зважаючи на те, що форт відвідується неорганізованими групами туристів, з метою запобігання нещасним випадкам, необхідно терміново закрити коридори і, по можливості, ліквідувати аварійний стан перекриття… Під корпусом знаходяться три глибокi колодязі діаметром до двох метрів, два з яких засипані битою цеглою. Єдиний збережений, глибиною до 20 м, з’єднаний підземною галереєю з західними казематами… Водовідвід здійснюється через лотки у товщі стіни, які не забезпечують повного водовідводу, що призводить до подальшого руйнування споруди. Приміщення замокають і поступово руйнуються…”
Всі ці плани залишилися на папері – реставраційні роботи Тараканівського форту так і не проводилися.
На цей час Тараканівський форт, як і деякі інші пам’ятники історії, перебуває на балансі армії.
Хоча форт і належить військовим, він їх не цікавить – ніяких обмежень доступу всередину немає, як і спроб що-небудь зробити з цією конструкцією. З цього приводу споруда знаходиться в аварійному стані, хоча і не розвалюється на очах. Така ситуація здебільшого викликана наслідками військових дій часів світових воєн і природним впливом погодних умов. Свій внесок в руйнування роблять ще й чорні археологи з мисливцями за металом і «скарбами».

Тим, хто хоче відвідати Тараканівський форт, варто бути вкрай обережними і не ходити поодинці (як і в будь-яких інших подібних місцях) – щоб було кому допомогти, якщо що (ну або покликати на допомогу). Крім того, влітку перед поїздкою в Тараканівський форт краще подивитися в інтернеті як виглядає борщівник, і що буде у разі зіткнення цієї рослини з людським тілом. Бажано взяти з собою до цього форту ліхтарик – він може стати найважливішим предметом у цій подорожі))

За бажанням, перед поїздкою можна надихнутися масою найрізноманітніших містичних історій про Тараканівський форт. Хоча як на мене, це зовсім зайве – коли йдеш цими тунелями та коридорами, самі собою спливають асоціації з загубленими джунглями, древніми фортецями або будь-якими іншими вражаючими місцями. Це дивне і суворе місце – рекомендую його відвідати.

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12.