У своїй книзі «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» Філарет (Д. Г. Гумілевський) напише про Рясне наступне:

«Одне з кращих сіл благодатної України. Воно розташоване на полугорі, з трьох боків оточене водою і прекрасними гаями; у всіх дачах грунт землі – чистий чорнозем, самий родючий; в кожній долині можна знайти джерело чистої води; ліс здебільшого стройовий ».

У той час не було там ще монастиря, який і значився кінцевою точкою нашої подорожі, але історія у Рясного вже була…

У документі «Перепис слобідських полків гвардії майора Хрущова 1732» вказується, що Рясним володів сотник Сумського полку Іван Кондратьєв, і було там 65 дворів, 95 будинків і 405 душ. Поселено на жалуваній землі років тому з 60 назад ».

Сучасники писали, що в різних дачах цього маєтку є кілька могил, що мають вигляд довгастого насипу, званого курганом. З них примітні три, здавна звані Голубовими могилами. Вважають, що вони носять на собі ім’я Голуба, знаменитого сотника краснопільських козаків. Люди похилого віку ж зі страхом згадували про дрімучий лісі, що ріс поблизу Рясного. В гаю, ще цілій, відомій тоді під ім’ям Келембетової, в 1831 р після сильного дощу виявилася печера досить чистої роботи, в довжину 6 саж., в висоту 1,5 саж. В кінці її на стіні вирізані три хрести. Вважали, що печера була притоном зграї татарина Келембет, а після там же ховалися бродяги з черкасів, відомі в краю під ім’ям бурлаків.

У 1814-1815 рр. в селі стараннями власників Димитрія Андрійовича і сина його, яким від Кондратьєвих перейшло Рясне, на місці дерев’яного храму був побудований кам’яний з трьома колишніми престолами. Новий чудовий храм освячений був охтирським протопопом Феодором Щербинським в жовтні 1816 р
Останнім власником Рясного був Костянтин Дмитрович Хрущов. Ось як згадує про нього у своїх мемуарах «Хроніка мого життя» колишній Харківський єпископ Сава (Тихомиров), який знав Хрущова особисто.

«…людина набожна, але надзвичайно оригінальний: тип справжнього хохла-малоросіянина, без будь-якої наукової освіти, чужий всяких сучасних правил громадської пристойності».

Володіючи чималими багатствами, був Костянтин Дмитрович дуже суворий, потягу до великосвітської життя не мав, любив усамітнення і жив далеко від суспільства. При цьому був він вельми побожний, багато подорожував по святих місцях і чимало коштів жертвував на монастирі. Не маючи спадкоємців, на схилі років задумав в 1864 році на кошти свої заснувати в Рясному чоловічий монастир з богадільнею і училищем при ньому. Однак, так як маєток був родовий і стояв під забороною, справа затягнулася на кілька років.

У 1865 Хрущов очистив Рясне від боргів і звернув його з родового маєтку в придбане. У 1867 році сімдесятип’ятирічний Костянтин Дмитрович відправляється в Санкт-Петербург і подає прохання про дозвіл пристрою в Рясному чоловічої спільнотної обителі в ім’я Святого Дмитра Солунського з богодільнею при ній для 20 інвалідів та училищем для 20 хлопчиків. На утримання обителі Хрущов жертвував свою садибу, 2700 десятин землі 1000 десятин лісу, ставки, млини. Після своєї смерті заповів монастирю 100 000 рублів, а для колишніх селян своїх зобов’язав побудувати окремо від монастиря кам’яну церкву.

Єпархіальним начальством щодо пропозиції Хрущова були зібрані всі необхідні відомості, зокрема, вказувалося, що:
«Передбачуваний Хрущовим устрій монастиря необхідний, тому що число бажаючих присвятити себе монастирському життю в тому краї перевищує штатне положення існуючих монастирів». В результаті 14 вересня від імператора Олександра II високий дозвіл на затвердження монастиря був отриманий.

Але не все після цього йшло гладко. Виявилося, що спочатку плановані під монастир споруди абсолютно до монастирського життя не пристосовані, однак перебудувати їх Хрущов не може. В силу цих причин Костянтин Дмитрович 27 лютого 1868 року просив Харківського єпископа Макарія дозволити спорудити споруди на новому, більш зручному місці в своєму маєтку. В результаті 15 серпня 1868 року Святіший Синод дав свій дозвіл. А вже 6 травня того ж року колишній настоятель Охтирського Свято-Троїцького монастиря ігумен Євстратій був призначений першим настоятелем обителі в Рясному.

Монастир розміщувався на досить значній височині, що панує над околицями.
З південного боку його оточував старовинний ліс з гігантами-дубами, які досягли похилого віку, і монастирський фруктовий сад. Зі східного боку монастир оточує великий ставком. Із західного боку мала чернеча обитель. Перед нею був відкритий простір – звідси паломники потрапляли в монастир; по обидва боки розташований був ліс, так що мимоволі виходило враження широкої і довгою алеї.

Після смерті 30 серпня 1876 року Костянтина Дмитровича Хрущова його двоюрідний онук відразу ж оскаржив духовний заповіт. Судові тяжби затягнулися на 4 роки. А 7 листопада 1880 року Урядовий сенат ухвалив «залишити прохання спадкоємців Костянтина Дмитровича без наслідків».

У молодої монастирської обителі нарешті почалася спокійне життя. Що ж являло собою дітище побожного Костянтина Хрущова до початку ХХ століття?

У самому монастирі було 3 храми.

Перший, найголовніший – кам’яний собор св. великомученика Дмитра Солунського було освячено 25 жовтня 1881 року. Був він п’ятиглавим. Стіни всередині храму були прекрасно розписані, підлога викладена паркетом, дерев’яний іконостас весь визолочений, а ікони нижнього і частково верхнього ярусу – в срібних визолочених ризах прекрасної роботи і високої цінності.

Трапезний храм в ім’я архістратига Михаїла, освячений 27 жовтня 1881 року, був теплим. Мав вихід через великі скляні двері у вигляді арки в братську трапезу. Сама ж братська трапезна представляла собою одноповерхову довгу кам’яну будівлю, де розміщувалися братська трапеза, монастирська кухня, а також 5 келій для братії.

Третій храм в ім’я Преображення Господнього освятили 4 -го липня 1900 року. Іконостас в цьому храмі був весь визолочений, а ікони – художньої роботи. Під храмом влаштували для опалення калориферну піч. З південного і північного боків з’єднаний він був з двоповерховими лікарняними корпусами. У них розміщувалися монастирська ризниця і лікарня для богопосвячених осіб братії на десять ліжок.

Дзвіниця була кам’яною, під аркою зробили святі ворота. На самій же дзвіниці містилося 13 дзвонів, головний з яких важив 423 пуди. А в 1902 році на ній був встановлений баштовий годинник з боєм. З північного боку дзвіниці прибудували кам’яну сторожку для воротаря. Із зовнішнього ж боку перебувала невелика лавка для продажу хрестиків, іконок та іншого.

Поруч знаходився двоповерховий корпус з кам’яним нижнім поверхом, а верхнім – дерев’яним. Там розташовувалися приміщення для випічки хліба і просфор, а також 8 келій для братії.
З північної сторони до огорожі прибудовано було приміщення для зберігання харчів, в нижній частині розташовувалися льодовик і холодильник.

Один з двоповерхових братніх корпусів прикрашений був на другому поверсі скляною галерей. В іншому (теж двоповерховому) перебували 18 братських келій для півчих, кравцеві, шевські, фарбувальні та столярні майстерні.

В окремій будівлі на верхньому поверсі розмішалися покої настоятеля монастиря, а на нижньому – келії. З південного і північного боків дзвіниці знаходилися ще 2 кам’яних флігеля з келіями для ченців. Біля кожного з перерахованих корпусів були розміщені дерев’яні сараї, де складали дрова для опалення. У коридорах кожного з будинків був водопровід. Всі будівлі і храми були з’єднані кам’яними тротуарами, вільні простори між якими засаджені різними деревами. Захищала монастирські будівлі від світу велика кам’яна стіна з вежами.

Поза стінами монастиря перебували не менш значущі споруди. У великому двоповерховому кам’яному будинку, обгородженому кам’яною огорожею з залізними воротами, було 32 кімнати. На верхньому поверсі знаходився притулок для людей похилого віку осіб духовного звання, а на нижньому – такий же притулок для людей похилого віку-мирян.

Поруч розташовувалася на кам’яному фундаменті дерев’яний одноповерховий готель на 8 номерів, з сараєм для екіпажів і коней паломників. Будинок для прийому (богадільня) на сім кімнат з підвальними житловими приміщеннями був також одноповерховим, але кам’яним. У дерев’яному літньому будинку знаходилися номера для прочан, а також кухня і їдальня. Монастирська лікарня для мирян також була кам’яною і мала 10 кімнат. Біля колодязя у дворі лікарні розташовувалася двоповерхова водокачка.

Була в монастирі і кам’яна лазня з трьома досить місткими кімнатами. Монастирська пасіка, розташована в саду, налічувала близько 300 вуликів. На відстані близько 700-800 метрів знаходилася економія, де було зосереджено головне господарство монастиря. Адже саме там розташовувалися майстерні, будинок для службовців, комори, приміщення для робітників, стайні, сараї, в яких зберігалися новітні знаряддя для обробки землі, а також молочний заклад. З північної сторони від монастиря на відстані близько кілометра перебувала стара садиба Костянтина Дмитровича Хрущова. При ній, крім одноповерхового дерев’яного панського будинку з 13 кімнатами, були: кам’яна комора, каретний сарай, два дерев’яних флігеля і два кам’яних одноповерхових будинки.

Зі східного боку на різній відстані перебували водяний і паровий млини, сукновальня, а за селом – монастирський цегельний завод. Поблизу в Ново-Дмитрівському хуторі, призначенням якого служило нагляд за стройовим дубовим лісом, також розміщувався комплекс монастирських споруд: комори, келії, церковно-парафіяльна школа, водяний млин. Частина великих монастирських земель орендував мезенівський цукровий завод.

Завдяки доживаючому в обителі пристарілому ієромонаху Товії (в 1893 році йому було 87 років), який був раніше настоятелем Іллінського скиту на святій Афонській горі, в ряснянському монастирі з’явилися частинки мощей святих угодників. Справжність їх була засвідчена Константинопольським патріархом. Опис усіх шанованих ікон в дорогих окладах і цінної церковного начиння для живуть в той час уявлялося вкрай складним працею, для якого довелося б скласти окрему велику книгу.

Статут монастиря був запозичений з Святогірської Успенської пустині. Відрізнявся він крайньою строгістю і особливими обрядами при богослужіннях.
Вкрай важливим є той факт, що монастир з моменту заснування прагнув у міру можливості задовольняти духовні і матеріальні потреби навколишнього населення.
При обителі організували дві церковно-приходські школи. Одна була в уже згаданому вище Ново-Дмитрівському хуторі. Для неї збудовано спеціально кам’яну будівлю, пристосовану для 100 чоловік учнів, з квартирами для вчителів і інтернатом для 10 осіб сиріт. На школу цю монастир щорічно витрачав більше 1000 рублів.

Друга школа знаходилася в монастирському будинку в самому селі Рясному. При Харківському єпархіальному жіночому училищі монастирем були засновані дві стипендії для повного утримання учнів.

Діюча при обителі бібліотека відпускала книги не тільки монахам, але й світським особам.
Найбідніші жителі найближчих сіл отримували від ченців необхідні продукти, а іноді і гроші.

У зимовий час найбіднішим родинам і вдовам монахи безкоштовно відпускали дрова. А якщо у мешканців навколишніх селищ помирав хтось, то родичі отримували від ченців (без розрізнення на матеріальний стан) дошки для трун. При монастирській лікарні була аптека, постійно чергував фельдшер.

З 1888 року з села Бобрика в монастир здійснювався хресний хід з чудотворною іконою Святителя Миколая, в якому брали участь і сумські єпископи. А визначенням Харківського єпархіального начальства від 9/15 жовтня 1907 року обителі було дозволено з 1908 року проводити щорічне вшанування часток мощей святих угодників Божих (в понеділок на тижні Всіх Святих і 13 вересня).

Всього ж в 1911 році в Свято-Дмитрівській обителі складалося 250 чоловік братії.

У 1918-1920 роки монастир був скасований і розграбований. У 1930-і роки більша частина будівель (в тому числі і собор св. Великомученика Дмитра Солунського) були зруйновані. Те, що вціліло, місцеве населення потихеньку розбрало на цеглу.

Влітку 2000 року з благословення єпископа Сумського і Охтирського Іова на місці зруйнованого Свято-Дмитрівського собору був встановлений мармуровий хрест. В кінці 2004 року було прийнято рішення про відродження Ряснянського монастиря. Зараз в колишньої водонапірної вежі живуть кілька ченців, у міру своїх сил відроджують цю святу слобожанську обитель.

Усталена прекрасна Преображенська церква як і раніше красується.

Автор – Антон Бондарев, Джерело