Острів Джарилгач, (раніше Джарилгацький) – найбільший за площею і другий за довжиною (після Тендрівської коси) острів України і Чорного моря. Омивається Каркинітською затокою і Джарилгацькою затокою. Відноситься до Скадовського району Херсонської області (Україна). На території острова розташований Джарилгацький національний природний парк, створений в 2009 році.

Площа острова 62 км². Довжина острова – 42 км (основна частина 23 км, вузька частина 19 км), максимальна ширина – 4,8 км.

На півночі острова розташовані прохідні болота, покриті луговою рослинністю, з безліччю солоних озер (пересихаючих і ні). По всій території острова розташовано безліч кіс. Найбільші коси: Левкіна, Дурилова, Дрібна, Глибока та Синя. Болота на південь змінюються степовою трав’янистою рослинністю, розташованою в центрі острова. На півдні острова по берегу проходить піщана гряда, яка продовжується на захід у вигляді відростка – вузька і витягнута частина острова. Від центру на схід – поросль/насадження лоха, яка переходить в урочище Куткової. На острові розташовано 4 артезіанських джерела питної води доступних для туристів (будиночок ченця, Глибока коса, лісництво, новий маяк). На крайньому сході і на заході (в місці звуження острова) розташовані маяки. У східного маяка розташована споруда баштового типу (старий маяк, йому вже більше 100 років. Є відомості, що саме його розробив той самий інженер Ейфель, який придумав символ Парижа).
Західна вузька і витягнута частина острова довжиною в 19 км. Ця ділянка острова – піщана гряда, з недогризками очеретяної рослинності на північному березі. У центральній частині є маленький листяний масив. На крайньому заході розташований курган.
На острові поширена степова, лучна, болотна і солончакова рослинність. Найбільш поширені види рослин: полин, типчак, молочай, очерет, осока. З рідкісних відзначені золотобородник цикадовий, ковила дніпровська, меч-трава болотна, кендирь Русанова, кілька видів орхідних. Птахи, що живуть на острові: поморник короткохвостий, срібляста чайка, чорноголова чайка, морський голубок, чеграва. Джарилгач – це місце масового кільцювання птахів і частина водно-болотних угідь міжнародного значення, а також місце зимівлі чайок, лебедів, гусей і качок. На напівпустельних солончакових рівнинах поблизу морських узбережь острова мешкає рідкісний вид загону Лускокрилі – Сатир залізний (Hipparchia statilinus), занесений до Червоної книги України.

Національний природний парк Джарилгачський є частиною природного ланцюжка в сезонної широтній міграції перелітних птахів. Близько 250 видів птахів вибирають острів для гніздування, зимівлі або зупинки під час перельоту. Є на острові і ссавці, їх 15 видів, зустріти їх можна на весняних прогулянках або ж пізно восени, коли тварини не ховаються від спеки. З усіх же представників флори і фауни острова, 81 вид занесено до Червоної книги України.

Перші згадки про це безлюдному острові можна зустріти ще в роботах древніх авторів Геродота і Птолемея – міф про створення коси відноситься до періоду Троянської війни. Крім того, є думка. що саме острів Джарилгач згадується у легендарній гомерівської “Одіссеї”. Взагалі, звідки взялася назва Джарилгач – це велике питання. У відкритих джерелах, кажучи про цю назву, згадують його як слово тюркського походження, що в перекладі означає “випалена земля”, а також, з кримськотатарського “розколотий, тріснутий”.
Краєзнавці ж стверджують, що слово «Джарилгач» ніяк не слід переводити. Це всього лише тюркське спотворення більш давнього його назви, в даному випадку, назви “Терлагаш”, що згадується на картах попереднього часу. На середньовічних же картах XIV-XV ст. італійські мореплавці називали острів “insula rossa”, “illa rossa”.

Легенда появи острова
Джарилгач був створений богинею. Прекрасна Іфігенія, не бажаючи бути дружиною легендарного Ахілла, бігла до моря, щоб її поглинули хвилі. Але богиня Артеміда, намагаючись врятувати свою вірну жрицю, сипала перед нею пісок.
Так з’явився Джарилгач і ще добра сотня кілометрів піщаних пляжів, яка доходила до самого краєчка Тендрівської коси. Варто відзначити, що спочатку ця вузька смужка суші дійсно була цілісною і не поділялася морськими водами. Але тепер острів Джарилгач відділений від суші тонкої морської протокою, яка дозволяє зберегти атмосферу острова.
Протягом століть багато що змінилося. Скіфів змінили сармати, потім слов’яни, монголо-татари побували в цих землях, козаки відстоювали своє право на ці землі і право контролювати дороги з Криму і соляних промислів. Навіть верблюдів, овець і устриць вирощували приїжджі іноземці навколо Джарилгача, розвиваючи економіку землі.
Помітно життя змінилося з появою Сергія Бальтазаровіча Скадовського, чиє ім’я дало назву місту, побудованому на місці рибальського поселення. Місто славилося не лише тихою гаванню, що захищає порт від вітрів і штормів, не тільки економічно вигідним розміщенням для збуту товарів в міста Франції, Німеччини та Італії, а й своєю природою, лікувальними грязями і сіллю.

В районі маяка і Глибокої, на острові є умовно облаштовані місця для відпочинку. А точніше – вода, електрика, живі люди, їжа/вода/пиво/.. Але не варто шукати тут класичний в сучасному розумінні пляжний відпочинок. Швидше це може називатися диким відпочинком підвищеного комфорту. Весь інший острів належить степу, птахами і охочими усамітнення. Дістатися на острів можна зі Скадовська на рейсовому або приватному катері, або в Лазурному домовитися про перевезення через протоку і пройти пішки близько 30 – 35 км до Глибокої. І ще близько 12 км до маяка.

Джерело 1, джерело 2, джерело 3.