Хотинська фортеця – дивовижне місце з багатою історією та дбайливим керівництвом. Виглядає краще за всі фортеці, що я бачила в Україні. Після відвідування ще довго залишається якесь казкове враження. Хотинська фортеця є Державним історико-архітектурним заповідником та вважається одним з чудес України.

Ось що говорить Енциклопедія історії України (Т. 10:Т-Я) про заснування Хотина та фортеці: “Дата заснування мурованої фортеці дискусійна: від 2-ї пол. 13 ст. до 2-ї пол. 14 ст., з більшою вірогідністю для кінця зазначеного періоду. Залежно від прийнятої дати засновниками могли бути володарі або Галицько-Волинського князівства, або Молдавського князівства. Гіпотеза про існування з поч. 11 ст. давньорус. дерево-земляної фортеці, яка передувала мурованій, не має підстав ані в археол., ані в писемних джерелах і базується лише на заг. міркуваннях. Найдавніші письмові згадки про Хотин, а отже і про Х.ф., містяться у “Списку руських міст далеких і близьких” (кін. 14 ст.) та в грамоті 1397. Х.ф. як порубіжне укріплення протягом свого існування не раз переходила з рук до рук, інколи на нетривалий час. Найдовше Х.ф. належала Молдав. князівству. Найдавніша частина комплексу (площею бл. 2 га) сформувалася в пн. частині сучасної твердині на мисі між Дністром та струмком, що впадає в нього.”

У той же час ось така інформація є на офіційному сайті фортеці “Спочатку це була невелика, збудована східними слов’янами, дерев’яна фортеця, її незначні рештки виявлені під час археологічних розкопок. Поряд з дерев’яною фортецею й одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території розкопані напівземлянки з печами-кам’янками, які датуються ІХ – Х ст., а на глибині 1,2 -1,4 метра виявлено культурний шар VII – VIII ст. Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов’янського поселення вже у VIII ст. З того часу життя на його території не припинялось.”

“Писемні джерела не містять відомостей про час будівництва як першого кам’яного замку, так і донині існуючої цитаделі. «На Дністрі Хотінь» згадується в числі волоських міст у літописному «Списку руських міст далеких і ближніх», складеному наприкінці XIV ст., але археологічні дослідження дають можливість говорити про виникнення міського посаду навколо укріпленого замку-дитинця у давньоруський час. Слов’янське селище на високому скельному дністровському мисі, можливо, вже під захистом нескладних дерев’яних укріплень з напільного боку, існувало у VIII-IX ст. У Х-ХІ ст. поселення займало значно більшу площу (близько 20 га), розташовуючись, судячи зі знахідок залишків жител і ліпного посуду, і на сусідніх пагорбах. Розміщення цитаделі в низині, оточеній з трьох сторін узвишшями, свідчить про те, що найдавніший замок збудували задовго до появи не лише артилерії, але й каменеметальних пристроїв. Перші надійні фортифікації у вигляді земляного валу з дерев’яними заборолами і видовбаного упоперек скелястого мису ровом, постали, вірогідно, на межі Х-ХІ ст. Саме тоді київський князь Володимир Святославович після походу на хорватські землі приєднує до Русі й територію слов’ян-тиверців, зводячи нові фортеці як центри княжої влади і місця перебування намісників.”

Складається таке враження, що археологічні знахідки укладачами енциклопедії цілеспрямовано ігноруються, бо вважаються загальними міркуваннями (бо щось дуже значний акцент на цьому питанні у такому стислому тексті))). Або ще є вірогідність, що їм просто забули розповісти))) Я вже неодноразово бачила, як на історичних форумах ця енциклопедія піддається жорсткій критиці.

^{Енколпіони з городища і поселення давньоруського часу в с. Недобоївці (ур. Галич)}

Був такий дядько: доктор історичних наук Б. О. Тимощук. Так от цей дядько проводив розкопки у Хотині. Він вважав, що його дані свідчать про такі 4 основні періоди в історії хотинських укріплень: «1) Х — перша половина ХІІІ ст. — деревяно-земляні укріплення; 2) друга половина ХІІІ — перша половина XV ст. — кам’яна фортеця площею близько 2 га, розрахована на оборону від військ, озброєних каменеметальними машинами; 3) друга половина XV — початок XVIIІ ст. — кам’яна фортеця площею близько 6 га, розрахована на оборону від військ, озброєних артилерією; 4) початок XVIIІ ст. — 1856 р. — земляна фортеця площею 30 га, розрахована на оборону від військ, озброєних далекобійною артилерією». Під час обстеження території фортеці вчений знайшов рештки давніх поселень:
«Приблизно в 50 м на схід від замку, за стіною в обриві Дністра, виявлено скупчення глиняної обмазки. Біля обмазки, яка залягає на глибині близько 1 м від сучасної поверхні в чорноземі, який підстилається лесом, виявлено багато фрагментів трипільської кераміки. Отже, трипільське поселення існувало на місці, де пізніше була збудована фортеця». Далі науковець відзначив: «Приблизно до 1 км на схід від фортеці на схилах правого берега Дністра поширюється кераміка — кружальна з характерними потовщеними вінцями жовтого кольору, а також глазурована. Це культурні рештки поселення, що примикало до фортеці».

Тобто, на думку доктора, який власноруч перекопав у Хотині пів території, все ж таки є археологічні підтвердження існування більш ранніх поселень.

Є декілька версій щодо походження назви міста. Але жодна з них поки що не має якогось вагомого підтвердження, а деякі мають однозначні спростування.
Наприклад, оповіді про виникнення міста Хотина в античний час і походження його назви від імені вождя даків Котизона (Хотизона). Ця теорія народилася у «Хроніці Молдавської та Мунтянської земель» завдяки молдавському літописцю Мирону Костіну (1633–1691). Він стверджував, що більшість молдавських фортець, в тому числі і Хотинська, були побудовані або даками, або римлянами. Ця теорія отримала найбільший розвиток у працях російських дослідників ХІХ — початку ХХ ст., які характеризували минуле новоствореної Бессарабської губернії, та прагнули яскраво висвітлити найдавніші сторінки регіону. Мета таких тверджень полягала у підкресленні давності пам’яток регіону, їхнього зв’язку з античним світом, і таким чином піднімали престижність земель, включених до складу Російської держави. Але. По-перше, територія, де відбувалися події, пов’язані з Котизоном, значно віддалені від Хотина. По-друге, археологічні роботи на території міста й фортеці не виявили жодних матеріалів того часу, коли відбувалися події, пов’язані з Котизоном. По-третє, не відомі в околицях Хотина й будь-які матеріали, що пов’язуються з матеріальною культурою дакійського етносу.

Ще одна точка зору, запропонована російським журналістом П. П. Свіньїним у роботі «Описание Бессарабской области» (1816 р.): «Відомо за даними історії, що в цьому місці побудований був замок грецькою царівною Софією, з якого потім польський гетьман граф Ходкевич зробив фортецю від набігів печенігів. По його імені фортеця ця і названа по-польські — Хоцим». Сучасні вчені вважають, що у цьому повідомленні явно переплутані різночасові події, які дійсно мали відношення до Хотина. “Під «царицею» Софією, вочевидь, розуміється Софія Потоцька, яка можливо перебувала деякий час у фортеці. А стосовно К. Ходкевича, то він командував польсько-литовськими військами в битві під Хотином 1621 р. і помер під час боїв. Проте ніхто з них не займався розбудовою фортеці та міста. Назва ж міста в документальному матеріалі у латинській транскрипції писалася, в різні періоди, як Chozin, Chotcyn, Chotym. Тому бачення автором походження назви Хотина також є помилковим.”

На думку вчених є ще більшою вигадкою сучасних «байкарів» є думка, що назву місту дали «подружня пара Хо і Тіна», або ж його заснував «готський раб — слов’янин…», який збудував поселення, що «називали по-різному — хто Готином, хто Хотином, а дехто навіть Хотенем».

Багато хто з істориків, археологів та мовознавців прийшов до висновку, що назва міста та фортеці Хотин (Хотінь (Хутінь), Хотень — в середньовічних документах) має слов’янський корінь і походить від дієслова «хотіти», та є ойконімом від власних загальнослов’янських імен — Хотимирь чи Хотиславь, Хотин (Хотінь). Хотин (Хотінь) мав значення «бажаний», «жаданий», «милий» тощо (в слов’янських мовах має ще значення «перша, «хотіма», дитина в сім’ї»). На думку О. М. Масана, можливо так звали першого князівського посадника, який керував спорудженням замку. А назва поселення (Хотінь, Хотіня, у Хотіню, Хутінь) розумілася як Хотінів град, або поселення, що належало Хотіню. Деякі вчені також припускають, що у часи Давньої Русі місто мало іншу назву і саме тому письменних свідчень про нього немає.

Так чи інакше, форт Х-ХІ ст., який було пізніше перебудовано на фортецю, розміщувався на важливих транспортних шляхах, що з’єднували Київ із Пониззям (пізнішим Поділлям) і Придунав’ям.
Укріплення було споруджено на кам’янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра та долиною дрібної притоки. Спочатку це був замкнений земляний вал з дерев’яними стінами й оборонними спорудами. Завданням форту була оборона поселення і переправи через річку. Перша кам’яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, та простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», вона потерпала та зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася, її неодноразово реконструювали та розширювали.
Наприкінці XI століття Хотин належав до Теребовлянського князівства.
У 1140-х роках він перейшов до Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств, ставши значним торговельним центром на Дністровському водному шляху.
У 1250–1264 роках король Данило Галицький і його син Лев перебудовували фортецю. Навколо неї з’явилися семиметрова кам’яна стіна та рови завширшки до 6 метрів. У північній частині фортеці звели нові невеликі укріплення. На думку Б. О. Тимощука, будівництво кам’яних укріплень у фортеці започатковано в 40–50-х рр. ХІІІ ст., коли Данило Галицький (1245–1264) проводив масштабне будівництво укріплень для захисту земель Галицько-Волинського князівства від монголо-татарських нападів. Інша думка – що це сталося після 1259 р., коли на вимогу монголо-татар Данило і Василько Романовичі були змушені зруйнувати всі оборонні споруди князівства, в тому числі й дерев’яно-земляні хотинські, на місці яких і звели пізніше кам’яні.

З кінця ХІІ століття на півдні Галицького князівства Галицько-Волинської держави починає формуватися земля з напівавтономним статусом. Після монголо-татарської навали зв’язки з галицько-волинськими землями послабилися, що призвело до їх фактичного відокремлення на початку XIV століття, та визнання зверхності Золотої Орди.
У середині XIV століття починається занепад Золотої Орди, в залежності від якої перебував край. У 1349 році Королівство Польське захопило Галицько-Волинське князівство. У цей же час на землях у басейні річки Молдова формується нова держава — Молдавське князівство.
На південному прикордонні Галицького князівства постає Шипинська земля — практично самостійна адміністративно-територіальна одиниця з власною самоуправою, за яку вели запеклу боротьбу Королівство Польське, Королівство Угорське та Молдавське князівство. У 1340-х роках Хотин увійшов до складу Угорського королівства, а з 1375 року вже перебував у складі Молдавського князівства.

Документально вперше згадує Шипинську землю Ян Длугош у 1359 році у зв’язку з походом короля Казимира ІІІ на Молдовію. Приблизні межі описувалися в грамоті 1412 року. У середині ХIV ст. відбувається часткова перебудова і зміцнення хотинських фортифікацій: стіна півтораметрової товщини цього часу, віднайдена на глибині 3,5 м від сучасної поверхні, проходила по північному периметру Комендантського палацу до східної куртини, виступаючи південним оборонним муром. Ці заходи були здійснені на початковому етапі завоювання молдавськими воєводами галицьких територій у верхніх течіях річок Сучава, Сірет і Прут. Місцеве населення хоча і чинило їм опір, але, не маючи підтримки, змушене було підкоритися, про що є свідчення польського історика Яна Длугоша. Тоді, можливо, руйнуються попередні кам’яні стіни фортеці, а нові зводяться з ініціативи молдавських господарів після 1359 р. для укріплення кордонів новоствореної держави.
Загальне керівництво землею здійснював воєвода. Хотинська фортеця була центром Хотинської волості («держави»), якою керував староста («державець»).

Широке застосування артилерії, яке почалося із середини XV ст., спонукало молдавського господаря Стефана ІІІ чел Маре (Великого) (1457-1504 рр.) активно зміцнювати стратегічну оборонну систему князівства, що складалася з 9 фортець, куди увійшла і Хотинська. У 60-х – на початку 70-х років XV ст. Хотинський замок значно перебудовується і розширяється у південному напрямку більш ніж удвічі (зараз – це від Північної до Південно-західної (Ковальської) вежі включно). Як захист від гарматного вогню повстали товсті (до 5 м) і високі (до 40 м) мури та башти. Їх прикрасили орнаментом із червоної цегли – рядами зображень «вавілону» та «голгофи». Стефан ІІІ, крім видатних військово-політичних якостей, уславився серед сучасників і як людина дуже набожна, яка збудувала багато монастирів та церков. Саме після цієї реконструкції Хотинська фортеця практично повністю набула свого сьогоднішнього вигляду, крім південного прясла мурів та Південної (В’їзної) брами з дерев’яними мостами, зведеними на початку 18 століття турками. Упродовж 14–16 століть вона була резиденцією молдавських господарів.

^{Один із варіантів реконструкції цитаделі Хотинської фортеці другої половини ХV ст. (за Г. Н. Логвином)}

У 1476 році фортеця відбила напад турецьких військ султана Мехмеда ІІ Фатіха. Проте на межі 15–16 століть Молдавська держава стала васалом Османської Порти та розмістила у Хотинських стінах яничарську залогу. Турки ще більше посилили обороноздатність фортеці.
У 1538 році під проводом Яна Амора Тарновського місто Хотин було штурмом взято коронними військами. Вони зробили підкоп фортеці, зруйнували 3 башти, частину західної стіни. Після її здобуття, поляки відновили Хотинську цитадель у 1540–1544 роках, але згодом втратили її. 1561 року фортецю захопили війська під проводом польського шляхтича-авантюриста Ласького Альбрехта, новий тодішній господар Молдавії Яків Василакі Гераклід «Деспот» віддав йому фортецю з навколишніми поселеннями у користування (комендантом фортеці був призначений Іван (Ян) П’ясецький — родич Дмитра Вишневецького). Через конфлікт між А. Лаським та «Деспотом» останній відібрав у поляка фортецю, що перший не пробачив, вирішивши організувати похід проти нього, залучивши через Івана П’ясецького до походу Дмитра Вишневецького. У 1563 році Дмитро Вишневецький з п’ятьма сотнями запорозьких козаків знову захопили фортецю й утримували її тривалий час.
У травні 1600 року після того, як війська правителя Валахії і Трансильванії Михая Хороброго захопили Сучаву, господар Молдови Ієремія Могила зі своїм оточенням, серед якого були його брат Симеон Могила (батько майбутнього київського митрополита Петра Могили) та колишній правитель Трансильванії Сигізмунд Баторій (племінник короля Польщі Стефана Баторія), знайшли прихисток у Хотинській фортеці, якою володіла тоді Польща.

У 1615 році польські війська знову прийшли у Хотин, а вже у 1620 турецька армія захопила місто.
1617 за Бушівським мирним договором землі Валахії та Молдавії, а також Хотин, відійшли під владу Османської імперії: Молдавське князівство стало васалом.

У XVII ст. під Хотином відбулося одне з наймасштабніших воєнних зіткнень у Європі – битва, яка через свою довготривалість отримала назву Хотинської війни. У вересні 1621 р. у боях проти армії турецького султана Османа ІІ спільно з коронними і литовським силами взяло участь військо запорозьких козаків під проводом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Вже на початку серпня турки зібрали під Хотином майже 160-тисячну армію, більш ніж 300 гармат, велику кількість верблюдів, мулів, коней, навіть чотирьох бойових слонів. Поляки на той час змогли їм протиставити лише 32-тисячну армію на чолі з Яном Ходкевичем. 9 жовтня Осман ІІ змушений був підписати мирний договір, який прирівнювався до поразки. Один з його пунктів (з польського боку) виголошував: «З укладанням угоди повинні будемо Хотин віддати в повному порядку, таким, яким застали його по приході війська короля, з усім [що там було], тому, хто буде на той час молдавським господарем».

^{Йозеф Брандт (Józef Brandt) Битва під Хотином 1621 р.}

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти (1648 – 1654) в Хотин двічі входили війська Богдана Хмельницького. У 1650 і 1653 йому вдавалось на деякий час звільнити фортецю, але цитадель знову поверталась під владу Османської імперії.

У листопаді 1673 року Хотинська фортеця знову перестає бути турецькою, Ян III Собеський з польсько-українсько-молдовською армією зайняв Хотин.
Перемога Я. Собеського і тимчасове перебування у фортеці польського гарнізону спонукали уряд Османської імперії у 1675 р. видати наказ господарю Молдавії щодо знесення замків у Нямці, Сучаві і Хотині. Але виконувався наказ неохоче і не вельми ретельно. У Хотинському замку було зруйновано лише південний мур з двома вежами, більшу частину південно-західної башти, зроблено проломи у західній і північно-західній частинах муру, що унеможливило використання цитаделі для військових потреб.

1699 року Хотинська фортеця переходить від Польщі до Молдовського князівства згідно з Карловицьким мирним договором. 1711-го в Хотин знову приходять турки.
З огляду на посилення військової могутності й активності Російської імперії Османська Порта вирішила перетворити Хотинську фортецю на основний оборонний центр своєї держави на північно-східних рубежах.
Вже восени 1711 р. у фортеці розпочалися відбудовчі роботи. Стосовно цього російська розвідка доносила Петру І: «візир наказав замок Хотинський направляти, і велено волохам і мунтьянам працювати». Відремонтувавши власне Хотинську фортецю, турки перетворили її в Цитадель, а навколо неї спорудили Нову фортецю. Це було зроблено для значного підвищення обороноздатності укріпленого пункту й можливості використання далекобійної артилерії для його захисту. Протягом 1711–1718 рр. навколо Цитаделі з’явилися нові земляні укріплення (обкладені каменем рови і бастіони) розміром 250×1200 м. Саме це будівництво і було здійснено, як вважають багато авторів, «французькими інженерами». Завдяки дослідженням Ф. Туранлі, стали доступними деякі турецькі джерела, які стосуються будівництва нових укріплень. Зокрема, дані про те, що з весни 1713 р. фортифікаційними роботами керував Абді Паша, а з 1715 р. — командир яничарського підрозділу Мустафа Ага. Від цього часу в османському державному архіві збереглася реєстраційна книга, в якій йдеться про надання матеріальної і фінансової допомоги Стамбулом хотинській адміністрації: «…за указом султана Агмеда ІІІ (1703–1730 рр.) для будівництва та реставрації Хотина були відряджені архітектори, майстри, каменярі, ковалі, водопровідники та інші… були відправлені необхідні будівельні матеріали та техніка, визначена кількість коштів для виконання цих робіт».
В інших історичних та літературних джерелах того часу прямо вказується: «…замок і місто почали укріпляти турки, в прагненні перетворити його в прикордонну фортецю». Ще більш точно про це сказав сучасник подій Дмитро Кантемир: «Під час останньої війни 1712 року, коли воювали з росіянами, турки, які стали господарями над фортецею, розібрали частково старі стіни, але оточили їх укріпленнями нового типу, збільшивши більше ніж у 1,5 рази, так що сьогодні (Хотин)… являється найбільш красивою і укріпленою фортецею Молдови».
Потім турецька влада постійно турбувалася про відновлення укріплень Нової фортеці після чергових російсько-турецьких воєн. Це встановлено на основі віднайдених Ф. Туранлі документальних свідчень в турецьких архівах, де, наприклад, виявлені листи голови хотинської адміністрації Османа Ефенді до султана Селіма ІІІ (1789–1807). В них звертається увага на необхідність відбудови та реставрації фортеці.

^{Один з перших планів Нової фортеці, збудованої під керівництвом Абді Паші (30-ті роки ХVІІІ ст.)}

Отже, говорити про безпосередню участь французьких інженерів у спорудженні Нової фортеці немає підстав.
Інша справа, до якої бастіонної системи відноситься Нова фортеця у Хотині. Вони збудовані за системою видатного французького військового інженера Себаст’єна ле Претра де Вобана (1633–1707), який вважається апологетом бастіонних фортифікацій і найбільш видатним представником французької школи військового зодчества кінця XVII — початку XVIII ст., але французькі інженери у її спорудженні участі не брали.
Зв’язку Хотинської фортеці з французами, можливо, послугував й той факт, що один з перших планів Нової фортеці був знятий у 1720 р. сером де Бонн Леве (Боннлеве), головним інженером і офіцером артилерії Польського королівства. Розтиражований в багатьох екземплярах, цей рукописний план м. Хотина і фортеці потрапив до військових відомств багатьох європейських країн (один з його примірників, наприклад, зберігається у Національній бібліотеці Мадриду). Варто відзначити, що французький офіцер де Бонн Леве, який перебував на службі у польського короля, в заголовку вказує «План Хотина, недавно уфортифікованого турками на кордоні Польщі» й нічого не говорить про присутність там своїх співвітчизників.
Хоча фортифікаційний комплекс Нової фортеці був створений за європейським зразком, в оздобленні окремих споруд використовувалися елементи традиційного османського зодчества, а також знаки, пов’язані з військовою символікою.

Хоча сучасники і вважали нову Хотинську фортецю «найкращою і найміцнішою», при її зведенні не були враховані передові на той час форми та технології, пануючі у європейській військово-інженерній науці, а за основу взяті принципи вже застарілої французької фортифікаційної системи. Адже до кінця XVII ст. і довгі куртини, і гранчасті бастіони остаточно зникли з європейського оборонного зодчества через неможливість адекватного захисту від артилерії.

^{План фортеці 1769 р.}

Не дивлячись на це, протягом XVIІI ст. фортеця жодного разу не була взята штурмом, хоча тричі капітулювала – у 1739 р., 1769 р. та 1788 р. Останній раз це відбулося під час російсько-австрійсько-турецької війни 1787-1791 рр., коли Галицько-буковинський корпус цісарського війська під командуванням принца Й. Кобурга за підтримки російських частин блокував Хотинську фортецю у травні 1788 р. і після запеклих боїв 29 вересня 1788 р. змусив її залогу капітулювати на почесних умовах. Хазяйнуючи в Хотині до 1793 р., австрійці не встигли суттєво вплинути на архітектуру фортечного комплексу, хоча приміщення мечеті валіде-султан, яке пристосували під житло для коменданта, офіцерів і гарнізонного священика, навмисне зруйнували перед евакуацією військ у лютому 1793 р. Щоправда, до цього часу від минулої величі цієї споруди залишилося небагато: коли російські військові захопили фортецю 31 серпня 1739 р., вони пошкодили дах і підлогу мечеті, розбили саркофаг Абді-паші і вивезли багату турецьку бібліотеку, що зберігалася при мечеті. Звичайно, турки потім по можливості відновили свою культову споруду.
Турецька влада, яка повернулась у 1793 р., протрималася лише до нової турецько-російської війни 1806 р., вже на початку якої царська армія зайняла Хотинську фортецю і утримувала її до підписання Бухарестського мирного договору 28 травня 1812 р. За його умовами вся територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Російської імперії, отримавши назву Бессарабія. У першій половині XIX століття Хотинська фортеця залишалася під наглядом військового відомства: тут здійснювалися ремонтні роботи, перебудовувались оборонні споруди. Але Хотинська твердиня втратила своє колишнє оборонне значення.

Крім суто ремонтних робіт, під час перебування фортеці під російським підпорядкуванням проводилась і певна її реконструкція, після чого воєнному об’єкту був присвоєний другий розряд. Вірогідно, у західній куртині був зроблений ще один в’їзд, т. зв. «Руська брама», що розташовувалася між західним і північно-західним бастіоном. Крім того, по-іншому був вирішений вхід у замок – пробитий отвір у другому ярусі надбрамної вежі, до якого вів міст на одній опорі, що і зараз слугує вхідним. Приміщення мечеті використовувалося як склад для провіанту.

^{План Хотинської фортеці з передовими укріпленями (анверками) першої половини ХІХ ст.}

Під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр. у Хотині перебували підрозділи 6-го корпусу Другої російської армії. У 1830-1832 рр. для релігійних потреб військового гарнізону постала церква Св. Олександра Невського, зведена за проектом архітектора Штауберга в неокласичному стилі, характерному для архітектури православних культових споруд I пол. XIX ст. У 1994 р. її відбудували, освятили і зараз – це діючий храм УПЦ Чернівецько-Буковинської єпархії.

Після поразки Росії у Кримській війні (1856 р.) статус Хотинської фортеці як воєнного об’єкту був скасований, вона передається у цивільне відомство.

^{Російська поштівка поч. ХХ ст. із «генуезькою» фортецею в Хотині}

Цитадель, а разом з нею і Нова фортеця поступово приходять у занепад. Руйнація поглиблюється бойовими діями двох світових воєн – на початку липня 1941 р. відступаючі частини Червоної армії підірвали мінарет, від якого залишився лише цоколь зі сходами. У 1944 році радянська армія забирає Хотин від румуно-турецьких військ.

Реставраційні роботи почалися тільки в 60-х рр. ХХ ст., коли у 1963 р. споруди фортеці було взято на облік як пам’ятку державного значення. У 2000 р. створений Історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», який у серпні 2007 року в числі інших став переможцем акції «7 чудес України».

А ще вважається, що саме звідси в Україні розповсюдилась кава (разом з турками).

Дуже рекомендую потрапити до Хотинської фортеці та прогулятися цими дивними місцями з бурхливою історією.

Джерело 1.
Джерело 2.
Джерело 3.
Джерело 4.
Джерело 5.
Джерело 6.
Джерело 7.
Також за матеріалами Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези. — Хотин, 2011.

Графічні матеріали узяті зі сторінки Вікіпедії та з книги Михайлина Л., Пивоваров С. Нариси з історії Хотинської фортеці. Факти, легенди, гіпотези.
Фото зроблені мною власноруч.